Громадянська мережа ОПОРА ініціювала спільну заяву про неможливість проведення демократичних виборів без сталого миру. Менш як за добу документ підписали понад 250 громадських організацій всеукраїнського та локального рівнів. Це профільні об’єднання, які працюють над суспільно-політичними питаннями; правозахисні рухи; спільноти внутрішньо-переміщених осіб, осіб з інвалідністю та інших вразливих груп; організації регіонального спрямування та амбасадори української позиції на міжнародному рівні. 

Значна частина внутрішньо переміщених осіб не планують повертатися на попереднє місце проживання. Багато з них досі остаточно не визначилися з населеним пунктом, де планують мешкати, а інші змінюють місце перебування через рух лінії фронту. Всі ці обставини необхідно врахувати, зокрема, для ефективного проведення майбутніх повоєнних виборів. Саме тому Громадянська мережа ОПОРА визначила ключові ризики в реалізації активного й пасивного виборчого права внутрішньо переміщених осіб та запропонувала шляхи їх нівелювання.

Цей документ має на меті привернути увагу партнерів і зацікавлених сторін до першочергових завдань та пріоритетних кроків для підготовки повоєнних виборів. Громадянська мережа ОПОРА підготувала власне експертне бачення цього процесу, яке враховує результати попередніх фахових дискусій із залученням офіційних сторін (ЦВК, ВРУ, МЗС). Зважаючи на необхідність завчасно, до закінчення правового режиму воєнного стану, мати критичну кількість погоджених напрацювань щодо організації повоєнних виборів, ОПОРА закликає парламент не відтерміновувати предметних обговорень задля пошуку системних рішень. Підготовка законодавчого поля, готовність запобігати втручанню РФ у повоєнні вибори, європейська інтеграція напряму залежать від деполітизованого якісного обговорення.

В Україні виникають нові виклики для політичної участі осіб з інвалідністю. Аби визначити ці проблеми і знайти шляхи їх розв’язання, Громадянська мережа ОПОРА провела понад 20 глибинних інтерв'ю з провідними експертами у сферах виборів та інклюзивності, а також замовила соціологічне опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології.  

Предметом дослідження, стало законодавство країн Групи семи (США, Японія, Німеччина, Британія, Франція, Італія, Канада) через їхній глобальний вплив, значну допомогу нашій державі та тісну взаємодію із Україною, а також держав, які за останнє століття мали досвід збройних конфліктів чи територіальних претензій (Ізраїль, Боснія і Герцеговина, Фінляндія, Данія, Південна Корея).

Понад 120 учасників саміту — дипломати, представники державної влади, експерти профільних міжнародних і українських громадських організацій та аналітичних центрів — зібралися, щоб ознайомитися з дослідженням та відрефлексувати його у форматі Chatham House. Він передбачає дискусію в закритому форматі з можливістю вільно цитувати слова учасників після події без зазначення їхніх імен. Ми згрупували ключові рекомендації учасників дискусії та нашої команди за 5 тематичними блоками: збереження єдності, стратегічні комунікації, інформаційна безпека, звʼязок з українцями за кордоном і в окупації, повоєнні виклики євроінтеграції.

(Ро)зʼєднані: Поляризація в українському суспільстві

Метою дослідження було зʼясувати ступінь афективної поляризації в українському суспільстві. На відміну від ідеологічної поляризації, яка виникає через розбіжності у політичних або ідеологічних позиціях, афективна поляризація описує зростання соціальної й емоційної дистанції до інших груп людей та пояснює, чому зменшується згуртованість і доброзичливість між різними групами й окремими людьми. В межах дослідження ми припускали, що українське суспільство розділене на певну кількість груп відповідно до їхнього досвіду, отриманого після початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, ми припускали, що члени цих груп схильні мати більш позитивне ставлення до людей, що належать до їхньої групи, та більш негативне — до представників інших груп. Ми мали намір оцінити, наскільки правильними є наші припущення про (1) наявність фрагментації в українському суспільстві, (2) зростання поляризації між різними його групами, (3) зростання ймовірності соціальних конфліктів між цими групами та (4) зростання схильності людей вважати, що їхні погляди поділяє лише меншість населення.