Деякі мої колеги, яким доводилося коментувати тему поляризації, жартують, що абсолютна згода можлива лише на кладовищі. І я до цього жарту приєднаюся. Якщо серйозно, поставити “діагноз”, чи є поляризація чи немає на основі лише цих даних ми не можемо (якщо бодай якась соціологія на остаточні діагнози спроможна взагалі). Можемо сказати лише, що поляризація українського суспільства малоймовірна. Принаймні, за вимірюванням ставлень та упереджень “моя Vs чужа група” ми не фіксуємо підстав остерігатися фрагментації українського суспільства на поляризовані групи (принаймні за тими факторами, які ми вже поміряли). 

Якщо запитати, які лінії поляризації пролягають зараз в українському суспільстві, то набереться три основних. Це поляризація між тими, хто воює, і тими, хто в тилу; між тими, хто виїхав, і хто залишився; між тими, хто підтримує російську культуру, мову, церкву, і хто виступає різко проти. Постає питання, як же нам країну зшивати? Громадянська мережа ОПОРА вирішила проблему дослідити і замовила Київському інституту соціології опитування, залучивши Київську школу економіки. За якими ж лініями насправді відбувається поляризація в українському суспільстві ― про це в інтерв’ю на Радіо Культура міркувала аналітикиня громадянської мережі ОПОРА Анастасія Романюк. На переконання експертки, треба менше вірити тому, що ми читаємо у соцмережах, і більше спілкуватися з живими людьми. Тоді легше буде зрозуміти, що немає глибинних ліній поляризації в українському суспільстві, про які нам можуть нашіптувати пропагандистські джерела.

Викрадати українських дітей росіяни почали ще на початку російсько-української війни у 2014 році. Так, одразу після окупації Кримського півострова росіяни запустили програму “Потяг надії”, аби передавати українських дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на незаконне усиновлення російським сімʼям. Після 24 лютого 2022 року масштаби викрадення українських дітей суттєво зросли і перетворилися на системну політику. Тепер з ТОТ не лише примусово вивозять дітей, якими опікується держава, а й розлучають дітей із батьками чи опікунами. На момент написання цього тексту (червень 2024 року) росіяни депортували щонайменше 19,5 тисяч українських дітей. 

Часто закордонна авдиторія не розуміє закликів українців бойкотувати російську культуру та її діячів. Мовляв, «Толстоєвський» — це світова спадщина, яка не належить лише Росії, а давно померлі митці чи літератори ніяк не стосуються сучасних воєнних злочинів. Однак ті, хто так стверджує, забувають, що в руках російської влади культура є інструментом впливу на світогляд та завойовування симпатії до її носіїв. Бойкотування ж позбавляє цей інструмент сили.

Щоб знищити українців як націю, росіянам не обов’язково розкочегарювати газові камери чи перетворювати на Бучу кожен окупований ними населений пункт. Як визначав автор поняття “геноцид” Рафал Лемкін, цей злочин може відбуватися будь-якими методами.

У двох попередніх матеріалах Громадянська мережа «Опора» з’ясовувала, як представники ключових російських «опозиційних» груп — Антивоєнного комітету, Форуму вільної Росії та команди Навального — публічно комунікують свої погляди на стратегію виходу РФ з війни. Цього разу дослідниці з’ясовували, як російські медіа, що називають себе опозиційними, висвітлюють майбутнє українсько-російських відносин і політику спокути злочинів, скоєних росіянами в Україні. Для цього дослідили 4500 статей, які публікували на своїх сайтах видання «Медуза», «Настоящее время», «Дождь», «Медиазона» та «Новая газета» за період із 24 лютого 2022 року до 7 лютого 2023 року.

Після псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України у вересні 2022 року Росія розгорнула активну політику вписування всіх сфер життя ТОТ у російську вертикаль управління. Так, згідно з російським законодавством, відразу після окупації в так званих "нових регіонах" почав діяти "перехідний період", який триватиме до 1 січня 2026 року. За цей час "нові території мають повністю інтегруватися у всі сфери життя держави", в тому числі культурне. 

Намагаючись підкорити захоплені українські території, російський окупаційний режим перетворює всі сфери публічного життя, зокрема й культуру, на інструмент контролю. Чого вартує лише той факт, що з Президентського фонду культурних ініціатив РФ на заходи на ТОТ протягом 2022–2023 років виділили близько 38,3 млн доларів США. І це лише одне з джерел фінансування — у межах дослідження культурної політики росіян в окупованих українських регіонах Громадянська мережа ОПОРА нарахувала щонайменше 46 державних, громадських і "громадсько-державних" російських інституцій, залучених до насадження російської культури. Також ми дослідили, як росіяни комунікують тему культури в окупаційних телеграм-каналах, та зафіксували низку повідомлень про проведені на ТОТ офлайн-заходи та події. У цьому матеріалі розповідаємо, як росіяни намагаються змінити ідентичність українських дітей на ТОТ.

Неспровокована російська агресія, що триває з 2014 року, завдала Україні непоправних втрат. Убивства тисяч людей, масштабні пошкодження, знищення цілих галузей економіки, стирання з лиця землі міст і селищ, зміна структури населення через депортації українців та переселення росіян у захоплені регіони, окупація й анексія — ось неповний перелік заходів, до яких вдається Російська Федерація, винищуючи все українське. Водночас агресія триває й у менш помітному, але не менш важливому культурному просторі.

У червні 2023 року українці, міжнародна аудиторія та росіяни спостерігали за так званим “маршем справедливості” — стрімкою, але провальною спробою заколоту, яку організував керівник ПВК “Вагнер” Євґєній Пріґожин. Під час самого “маршу” він особисто озвучив кілька версій того, чому поввернув своїх бійців на Москву. Однак єдине, що може констатувати напевне сторонній спостерігач, — це очевидний конфлікт між російськими політичними елітами, який закінчився переміщенням “вагнерівців” на територію російського сателіта Білорусі та ймовірною загибеллю самого “заколотника”. 

Нещодавнє дослідження, проведене Громадянською мережею ОПОРА, опитувало українців, які були змушені покинути свої домівки через війну, про їхні мотиви повернутися додому. Дослідження показало, що більшість українців за кордоном планують повернутися додому, причому мешканці великих міст висловлюють більше бажання повернутися, ніж мешканці менших населених пунктів. Дослідження також виявляє суб'єктивні чинники їхнього бажання повернутися.

Маркетингова стратегія месенджера "Телеграм" – позиціонування себе як майданчика тотальної свободи слова у відповідь на політики модерації інших платформ спільного доступу, наприклад, Фейсбуку, Інстаграму чи Твіттеру. Телеграм сприймає модерацію контенту як філософське питання етики та моралі, ніби будь-яке втручання має функцію винятково “виховання” користувачів. Втім, це філософське питання має цілком реальні наслідки на практиці.