Міцні обійми Пушкіна: культурна політика росіян на тимчасово окупованих територіях України

Неспровокована російська агресія, що триває з 2014 року, завдала Україні непоправних втрат. Убивства тисяч людей, масштабні пошкодження, знищення цілих галузей економіки, стирання з лиця землі міст і селищ, зміна структури населення через депортації українців та переселення росіян у захоплені регіони, окупація й анексія — ось неповний перелік заходів, до яких вдається Російська Федерація, винищуючи все українське. Водночас агресія триває й у менш помітному, але не менш важливому культурному просторі.

Громадяни України, які опинилися під окупацією, стають свідками надзвичайної активності російської “мʼякої сили” — намагань завоювати їхні “серця й уми”. Ця тактика відома ще з другої половини XX століття. Її часто використовували країни, які відчували, що “жорсткої сили” не вистачає, щоб ефективно контролювати захоплену територію. Під час Антибританської національно-визвольної війни в Малайзії офіцер британської армії Джеральд Темплер говорив: “Розстріли вирішують лише 25% проблем. Інші 75% — це отримати підтримку людей цієї країни. Відповідь полягає не в тому, щоб скерувати більше військ у джунглі, а в роботі з серцями та розумом людей”.

Аби здобути схвалення місцевих жителів, окупанти використовують різні способи: спершу вони забезпечують базові гуманітарні потреби (привозять їжу, воду, пропонують соціальні виплати тощо). Саме так за “серця й уми” сільських жителів Вʼєтнаму боролась американська армія у часи Вʼєтнамської війни. Втім, як стверджував дослідник окупаційних і повстанських режимів Захарія Мампіллі, окупанти “не можуть ефективно вести війну, приставивши пістолет до голови кожного цивільного, а грошова винагорода не може забезпечити абсолютну лояльність людей до нової влади”. Тож коли більшість базових потреб людей забезпечені, влада (особливо якщо окупований народ етнічно і культурно близький) прагне поєднати свою ідеологію та погляди зі сприйняттям підкореного населення, і так завоювати його згоду на своє управління. Росія ж пішла ще далі й переконує жителів окупованих регіонів України в тому, що їхня українська ідентичність ніколи не була правдивою, а є лише спотвореним образом “справжнього”, тобто російського народу.

Намагання РФ створити спільний культурний та соціальний простір з окупованими регіонами та розмити ідентичність їхніх мешканців — це спосіб вчинення геноциду, а саме створення умов для забезпечення переходу представників однієї етнічної групи в іншу. Для знищення етнічної групи не обовʼязково вбити кожного її представника. Достатньо створити такі умови, за яких стає неможливим зберігати, практикувати та передавати наступним поколінням ключові для цієї етнічної групи характеристики - мову, релігію, звичаї, традиції, культуру, тощо. Як зазначає Національний Інститут стратегічних досліджень, ЄС, НАТО і Міжнародний кримінальний суд “визначають культурну спадщину як один з важливих чинників збереження й зміцнення ідентичності, єдності будь-якої держави та європейської спільноти загалом”. При цьому як на тимчасово окупованих з 2014 року територіях, так і на територіях, окупованих після 24 лютого 2022 року, російська влада “здійснює системні й всеохопні заходи для знищення матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, тим самим руйнуючи засади української ідентичності населення цих територій”. Зрештою, як стверджують автори звіту, такі дії Росії в Україні можна розцінювати як “культурні чистки”, “воєнний злочин у вигляді знищення культурної спадщини” та прояв геноциду українського народу.

З 2014 року українські дослідники, громадські діячі та науковці здебільшого уникали детального аналізу дій РФ, спрямованих на знищення української ідентичності на тимчасово окупованих територіях. Однак зараз, коли окупованими є близько 20% території України, а в усіх захоплених регіонах Росія розгортає масштабну деукраїнізацію, ми не можемо залишатися осторонь. Найпростіший крок, який варто зробити, — це задокументувати події, що відбуваються на ТОТ, та окреслити підхід Російської Федерації до знищення українського. Цей звіт — одна з перших спроб якнайповніше охарактеризувати культурну політику окупаційної влади у так званих “ЛНР” та “ДНР”, а також описати “кримський сценарій” культурної окупації, який наразі імплементують на захоплених частинах Херсонської та Запорізької областей.

1. Від “народу Донбасу” до “російського народу”: Культурна політика окупантів у так званих “ЛНР” і “ДНР”

У першій частині цього звіту авторки сфокусувалися на тому, як окупаційна влада створювала російський культурний простір в тимчасово окупованих частинах Донецької й Луганської областей. Тут ми не розглядали політики росіян в анексованому Криму, оскільки так звані “ДНР” і “ЛНР” пережили зовсім інший шлях культурної окупації, який передбачав розвиток місцевої ідентичності мешканця “республіки”. Натомість кримський сценарій детальніше описаний у розділі про тимчасово окуповані райони Херсонської та Запорізької областей.

Культурну політику Російської Федерації у так званих “ДНР” та “ЛНР” ми проаналізували на основі 10835 дописів на сторінці “міністерства культури ДНР” у соціальній мережі “ВКонтакте”. Станом на січень 2024 року вона є основним каналом комунікації “мінкульту” й має понад 9100 підписників. Частина публікацій наразі видалені, тому загальна їх кількість на сторінці може бути меншою. Також ми брали до уваги дописи “міністерства культури ЛНР” у “ВКонтакте” (ця сторінка має лише 4 тисячі підписників), однак його публічна комунікація почалася значно пізніше та була менш системною. Крім того, для збору даних про ранні роки окупації (2014–2015) використані публікації місцевих, всеукраїнських і міжнародних ЗМІ.

1.1. 2014: Вкорінення окупаційної влади

Навесні 2014 року, коли російські найманці та місцеві проросійські активісти захопили владу в частинах Донецької та Луганської областей, провели “референдуми” і проголосили незалежність так званих “республік”, у нових “державах” майже одразу створили нові органи влади. Серед них були й “міністерства культури”, що мали займатися “розробкою державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері культури та мистецтва”. При цьому “міністерство культури ДНР” (створене 16 травня 2014 року, очільником 19 травня 2014 року став Юрій Лекстутес) мало концентруватися винятково на питаннях культури. А от “міністерство освіти, науки, культури та релігії ЛНР” (створене 27 травня 2014 року, того ж дня його очолила Леся Лаптєва) отримало значно ширше коло відповідальності.

У 2014 році владні органи так званих “ДНР” і “ЛНР” доволі мляво впливали на культурне життя новостворених “республік”. Одна з імовірних причин такої пасивності — невизначені “державні” кордони, які чи не щодня змінювалися, адже Збройні Сили України намагалися повернути під контроль ці території. Водночас статус самих “республік” був невизначеним, а підтримка Російської Федерації передбачала головно забезпечення сепаратистів зброєю й товарами першої необхідності через так звані “гуманітарні конвої”. Розвиток культурної сфери не був пріоритетом ні для самопроголошених “адміністрацій”, ні для їхніх кураторів у Москві.

Як наслідок, культурне життя окупованих районів Луганської й Донецької областей поступово занепало. До кінця 2014 року лише в так званій “ДНР” обстрілами було пошкоджено близько 30 культурних обʼєктів, зокрема Донецький краєзнавчий музей і Донецький національний академічний театр опери та балету. Крім того, частина закладів культури постраждали від рук російських найманців та місцевих сепаратистів: наприклад, Центр сучасної індустріальної культури, що належав українському фонду “Ізоляція”, був розграбований бойовиками ДНР. Його будівлю згодом перетворили на катівню — її вʼязнем був відомий український письменник та журналіст Станіслав Асєєв.

Багато діячів культури виїхали на підконтрольну Україні територію. Ті ж, хто залишився в “республіках”, були змушені або відмовитися від роботи в культурній сфері, або ж працювати безкоштовно. Зокрема, “влада ДНР” поставила ультиматум керівникам театрів: або вони починають працювати, або їх приміщення експропріюють. В жовтні 2014 року працівники Донецького театру говорили, що “наразі проводять безкоштовні спектаклі, аби подивитися, чи підуть глядачі”. У так званій “ЛНР” ситуація була не кращою. До “республіки” приїжджали хіба що маловідомі виконавці, культурних подій було мало, але публіка їх відвідувала, оскільки альтернатив не було. За словами оглядачки Яни Вікторової, складалося враження, наче “везуть тих, кого вже ніде не приймають. Хто робить останній кидок перед виходом на пенсію. Мовляв, все одно нормальних виконавців сюди не заманити”. Багато культурних подій були примусовими: у філармонію й на виставки змушували ходити студентів і бюджетників.

В жовтні 2014 року культурна політика на тимчасово окупованих територіях уперше отримала конкретніші обриси. Спочатку відроджувати культурне життя на ТОТ взялися російські митці. Одним із перших в окупований Донецьк приїхав Іосіф Кобзон, який разом з ансамблем пісні й танцю МВС РФ влаштував великий концерт на підтримку місцевого ватажка Алєксандра Захарчєнка перед псевдовиборами у так званій “ДНР”. Згодом Кобзон провів концерт у Луганську — тоді людей раніше відпустили з роботи, а вхід на подію зробили безкоштовним.

Помічали на ТОТ і російських акторів: Міхаїла Порєчєнкова, який приїжджав у Донецький аеропорт і стріляв по позиціях українських військових, Алєксандра Баширова, Івана Охлобистіна та інших. Оперна співачка Анна Нєтрєбко в окуповані регіони України не приїздила, однак пожертвувала щонайменше 1 мільйон рублів на відновлення оперного театру в Донецьку, передавши ці кошти напряму сумнозвісному Олегу Царьову. У листопаді 2014 зʼявилися перші інтервʼю “міністрів культури”, де вони наголошували, що ведуть перемовини про гастролі російських культурних діячів на ТОТ (зокрема, йшлося про приїзд на Новий рік московського цирку). Паралельно в самій Росії почали просувати “митців Донбасу” — у листопаді в Смоленську відбулася виставка донецького фотографа, спонсорована місцевим відділенням партії “Единая Россия”. Втім, усі ці заходи були спорадичними й не надто популярними, їх рідко ініціювала влада квазіреспублік.

Наприкінці 2014 року керівництво окупаційних органів влади змінилося: 7 грудня “міністр культури ДНР” Юрій Лекстутес втратив посаду, був заарештований та відправлений “на підвал” (так на ТОТ називають вʼязницю), а “в.о. міністра культури” став Алєксандр Парєцкій — артист Донецької філармонії. “Міністерство освіти, науки, культури та релігії ЛНР” розформували, а на його основі створили “міністерство культури”, очільницею якого стала Оксана Кокоткіна. Попередню “міністерку” Лесю Лаптєву згодом звинуватили у розкраданні гуманітарної допомоги та викраденні печатки “міністерства”, яке вона очолювала.

Також окупаційні адміністрації почали інтеграцію сфери освіти з РФ. Для цього створили “міністерства освіти і науки”, які у вересні 2014 року встановили контроль над школами й університетами, а згодом замінили їхніх керівників. Показово, що коли Міністерство освіти і науки України вирішило перенести Донецький національний університет у Вінницю, кілька сотень викладачів і студентів вийшли на протест із закликом залишити університет працювати в “ДНР”.

Очільники так званих “міністерств” разом із керівниками окупаційних адміністрацій активно відвідували навчальні заклади, де зголошувалися відновити пошкоджені внаслідок обстрілів будівлі, роздавали гуманітарну й фінансову допомогу “біженцям” і вчителям. Відбудовою навчальних закладів займалися і місцеві жителі, і російські благодійні організації. За словами “міністра освіти і науки ДНР” Ігоря Костєнка, активну участь у цьому брав гуманітарний батальйон “Новороссия” за підтримки Єкатєріни Губарєвої.

Попри наміри розпочати навчальний рік у вересні, “міністерства освіти” відклали його запуск на жовтень через активні бойові дії та брак кадрового й матеріального забезпечення. В інтервʼю від 29 вересня 2014 року “міністр освіти” Костєнок підкреслював, що “ДНР” поки не спроможна видати підручники за новою програмою, і закликав місцевих батьків “знайти підручники, за якими вони навчалися у школах”. Згодом через програми “шефства” (наприклад, “Школы Санкт-Петербурга — школам Донбасса”) російські міста Томск, Вєлікій Новгород, Москва, Санкт-Петербург тощо завезли десятки тисяч своїх підручників на ТОТ.

З початком навчального року 1 жовтня у “республіках” почали реорганізовувати освітні програми. Під час “міжнародних освітніх конференцій” та “відеомостів” посадовці так званих “ДНР” та “ЛНР” ухвалили рішення перейти на російські освітні стандарти та ввести щорічний “єдиний державний іспит” (“единый государственный экзамен”, ЕГЭ) з літа 2015 року. Крім того, “біженцям із Донбасу” гарантували рівний вступ до російських шкіл, а абітурієнтам із ТОТ Донецької та Луганської областей надавали пільги під час вступу до російських університетів. У грудні 2014 року “МОН ДНР” провело нараду про розробку “закону про освіту”, який мав би взяти за основу відповідну нормативну базу РФ.

Паралельно окупанти займалися “патріотичним вихованням” дітей. У листопаді 2014 року “адміністрації” провели відповідну нараду, а в липні 2015 року прийняли правову базу “патріотичного виховання”. У “ДНР” ухвалили “концепцію патріотичного виховання дітей та студентів”, в “ЛНР” — “закон про систему патріотичного виховання громадян”

Утім, і до прийняття “нормативно-правової бази” у “псевдореспубліках” відбувалися подібні заходи. Наприклад, за підтримки “МОН ДНР” вчителі донецьких шкіл провели так звані “уроки мужності” про подвиги радянських військових у часи Другої світової війни та “уроки безпеки і громадянської оборони”. Дітей змушували взаємодіяти з російськими військовими — виступати у лікарнях перед пораненими, надсилати їм листи підтримки і гуманітарну допомогу.

Ба більше, школярі мали брати активну участь у культурних заходах — спектаклях за мотивами російської літератури, читаннях російської поезії, виставках творчих робіт тощо. “Патріотичне виховання” відбувалося і через спортивні заходи, здебільшого турніри. На одному зі змагань “міністр освіти та науки” Костєнок нагородив переможців кубками, нібито зробленими з “українських снарядів”, якими ЗСУ “обстрілювали ДНР”. Для студентів Донеччини та Луганщини проводили публічні лекції за участі керівників окупаційних адміністрацій і російських культурних та політичних діячів, серед яких — Алєксандр Захарчєнко, Алєксандр Проханов, Олєг Ізмайлов. Студенти мали змогу взяти участь у дебатах на соціально-політичні теми (наприклад, про право народів на самовизначення) або доєднатися до молодіжних ліг російських громадських організацій (наприклад, аналітичного центру “Изборский клуб”).

1.2. 2015: Інституціоналізація культурної політики окупаційної влади

У 2015 році почалася інституціоналізація культурної політики маріонеткових республік. Ключову роль тут відіграли Мінські угоди, які врегулювали фронт і дозволили окупаційним адміністраціям встановити ефективний контроль над захопленими територіями. У “республіках” стабілізувалася політична ситуація: “міністра культури” змінили тільки в так званій “ДНР” — у листопаді 2015 року ним став Міхаїл Желтяков, який і досі займає цю посаду.

У вересні 2015 року “парламент ЛНР” прийняв закон “Про культуру”, який утвердив контроль “нової влади” над усіма культурними обʼєктами “республіки” та визначив основні правила їх роботи. В так званій “ДНР” аналогічний закон прийняли на кілька місяців пізніше — у січні 2016 року. Тодішній очільник “Міністерства культури ДНР” Міхаїл Желтяков у коментарі місцевому телеканалу зазначив, що “ухвалення закону — це перша ластівка в налагодженні повноцінної діяльності закладів культури Республіки”. Ба більше “завдяки новому Закону, а також підтримці сфери культури керівництвом ДНР та російськими партнерами, заклади культури отримають нові перспективи та зможуть отримати ‘друге дихання’”. Згодом у “республіках” зʼявилися й інші нормативні акти, які мали впорядкувати культурне життя.

Уже за місяць після підписання Мінських угод, у березні 2015 року, “міністерство культури ДНР” створило власний сайт та публічні сторінки у соціальних мережах ”ВКонтакте” і ”Твіттер”, які з того часу використовує для системної комунікації з мешканцями ТОТ. У “мінкульту ЛНР” такі сторінки зʼявилися на рік пізніше — у листопаді 2016 року.

Важливими “помічниками” окупаційних адміністрацій стали представництва російських фондів та організацій, що вже довгий час існували у Донецькій і Луганській областях. Йдеться про інформаційно-культурні центри, присутні в Україні з 1998 року, коли наша держава підписала з РФ угоду про їх створення. Зокрема, помітно активізувався фонд із промовистою назвою “Русский мир”, метою якого було і лишається “мʼяке” просування російського культурного, релігійного й ідеологічного впливів. На своєму сайті фонд часто пише про свою діяльність на тимчасово окупованих територіях України — русифікацію, спалення українських підручників та сприяння депортації українців.

Свою діяльність фонд реалізовував здебільшого через “Центры русской культуры и литературы”. Один із них з 2009 року діяв на базі Бібліотеки імені Горького в Луганську, ще один — у Луганському педагогічному університеті, два — у Донецьку, один — у Горлівці. Фонд видавав гранти на проєкти для популяризації й вивчення російської мови й культури і проводив заходи, як-от відверто пропагандистську виставку “Непідкорений Донбас 1943–2014”. Фонд організовує й “культурні обміни” між тимчасово окупованими територіями та РФ: у 2015 році директорка Бібліотеки ім. Горького, міністерка культури так званої “ЛНР” Оксана Кокоткіна і міністр культури так званої “ДНР” Міхаїл Желтяков їздили в Суздаль на форум “IX Ассамблея Русского мира”, організований фондом.

Справжнім трендом на ТОТ стали виступи артистів з Російської Федерації. Серед них як уже відомі своєю підтримкою так званих “Л/ДНР” Іосіф Кобзон та Юлія Чичеріна, так і менш популярні театральні колективи, музичні гурти, режисери, циркові артисти. Російські письменники привозили в “республіки” свої книги — часто з красномовними назвами на кшталт ”Как России победить Америку”, ”Украина. Хаос и революция — оружие доллара” і ”Антимайдан: История геноцида народа Юго-Востока Украины”. “Міністерство культури ДНР” особливо пишалося приїздом у Донецьк “американської співачки українського походження” Валєнтіни Лісіциної. У Росії виступали донецькі й луганські театри, там експонували виставки місцевих митців.

Росія активно підтримувала культурне життя “республік” “гуманітарною допомогою”, передаючи місцевим філармоніям музичні інструменти, а бібліотекам — книги. За даними “Міністерства культури ДНР”, у 2015 році бібліотека “республіки” в середньому отримала близько 170 нових видань, при цьому за цей період “із фондів бібліотек вибуло майже 189 тисяч документів” (імовірно, через ідеологічну невідповідність). Врешті, “міністерства культури” говорили про необхідність подальшого розвитку культурних звʼязків із РФ.

Комунікація місцевих органів влади на початку року переважно зводилася до анонсів подій, особливо дитячих. Втім, майже одразу після створення сторінок у соцмережах “міністерства” почали формулювати наративи, які згодом розповсюджували у своїх дописах. Передусім це типові російські тези — прославляння Радянського Союзу, перемоги у “великій вітчизняній” війні тощо.

Водночас серед офіційних осіб так званих “Л/ДНР” з’явився й надважливий наратив про тотальну відмінність їхніх підходів та ідеології від “українського нацизму”. Наприклад, “міністерство культури ДНР” зазначало, що “українці забули свою історію, зневажили памʼять своїх предків, які перемогли фашистів у Великій Вітчизняній війні”, а от завданням інституцій “ДНР” є збереження “історії, памʼяті про подвиги предків” та інших “культурно-історичних цінностей Донбасу”.

Крім того, “міністерства” й інші органи “республік” негативно підкреслювали дії України, якими вона захищала свій культурний простір — заборони на вʼїзд російських і деяких західних митців, заборону пропагандистського російського кіно, декомунізацію тощо. Водночас самі “республіки” — принаймні в офіційній комунікації — прагнули продемонструвати, що є оплотом прийняття, толерантності та мультикультуралізму. Як писало “Міністерство культури ДНР”, “наш багатонаціональний край завжди демонстрував готовність слухати й чути альтернативну точку зору, йти на компроміси — і при цьому не зраджувати власним принципам і розв'язувати спірні питання без шкоди для себе та оточуючих”. З огляду на це, у 2015 році багато подій були присвячені культурним обмінам (зокрема серед школярів), а велика частина публічної комунікації “міністерств” стосувалася привітань різних національних та релігійних груп зі святами. Втім, це не заважало владі “республік” просувати російську культуру: влаштовувати концерти до дня народження Чайковського, читання творів Єсєніна та дитячих “Русских балов”.

1.3. 2016: “Рік читання” та законотворчості

Після ухвалення “парламентами” так званих “ДНР” і “ЛНР” законів, що регулювали сферу культури загалом, влада “республік” продовжила створення детальних правил для її конкретних галузей. Так, у 2016 році “міністерство культури ДНР” спільно з “профспілкою працівників культури ДНР” розробило закони “Про охорону культурної спадщини”, “Про музеї та музейну справу”, “Про театри та театральну справу”, “Про свободу віросповідання і релігійних обʼєднань” тощо. Їх ухвалення сприяло остаточній інституціоналізації культурної політики, та, відповідно, більш ефективній роботі “міністерств” та інших інституцій.

У 2016 році окупаційна “влада” розпочала формувати ідентичність місцевих жителів. Як неодноразово зазначав “міністр культури ДНР” Міхаїл Желтяков, “культура — це перш за все ідеологія”, а “клуб, бібліотека, музей, театр є єдиним місцем… де виховують загальнолюдські та культурні цінності, любов до Батьківщини”.

Перш за все, окупанти намагалися створити в місцевих мешканців відчуття, що вони належать до так званого “народа Донбасса” та є громадянами так званих “Л/ДНР”. Для цього в окупованих регіонах створили низку нових культурних подій та артефактів. Наприклад, з’явилося нове свято — ”день республіки”, який відзначають у дні псевдореферендумів про “незалежність”: 11 травня — у так званій “ДНР”, 12 травня — у так званій “ЛНР”. У 2016 році свято супроводжувалося демонстраціями, нагородженням діячів культури, концертом російських виконавців та феєрверком. Крім того, саме в ці дні “політики” й “урядовці” “республік” багато говорили про особливості “народу Донбасу” і побудову “справжніх справедливих держав”.

У спробах створити місцеву ідентичність окупаційна влада робила ставку на розповіді про культуру та історію Донецька і Луганська, а також про “жахливі злочини, скоєні київським режимом”. Так, у 2016 році “міністерство культури ДНР” запустило проєкт “Война в Донбассе: Народная летопись”, який передбачав “збір спогадів жителів Республіки про пережиті події на фоні бойових дій 2014–2016 років із подальшою публікацією в однойменному виданні”. Ця книга вийшла друком у 2017 році. Деякі спогади “міністерство” публікувало на власній сторінці в соціальній мережі “ВКонтакте”, активно заохочуючи взяти участь у проєкті дітей. Артефакти місцевої ідентичності з’являлися й у фізичному просторі: в Донецьку створили “Алею Слави”, яка мала “увічнити памʼять загиблих у боях за свободу й незалежність Донбасу”.

Нова ідентичність “народу Донбасу” значною мірою побудована на історії регіону під час Другої світової війни. “Міністерства” нагадували читачам про те, що відбувалося на територіях так званих “Л/ДНР” у 1941–1945 роках, і про місцевих військових, які воювали на боці СРСР. “День звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників” (8 вересня) став одним із ключових свят. Додатково “влада” нагадує мешканцям про події Другої світової через відбудову памʼятників, — наприклад, відновлено памʼятник працівникам заводу “Точмаш”, які загинули під час “Великої вітчизняної війни”.

Прикметно, що ідентичність “громадянина Л/ДНР” дозволяла окупантам гучно заявляти, що “народ Донбасу” — це не національна, а мультикультурна й розмаїта спільнота, де представник будь-якої національності може почуватися вільно. Через це велика частина публічної комунікації “міністерств” присвячена подіям національних спільнот: святкуванню Міжнародного дня циган, літературному вечору білоруського обʼєднання “Неман”, святкуванню грецького свята “Тут все моє, і я звідси родом” тощо. Втім, це не заважало “міністерствам” значно активніше розповідати про православні свята, просуваючи серед своїх читачів Російську православну церкву.

Хоча формування ідентичності “громадянина Л/ДНР” було для окупантів першочерговим, не менш активно сторінки “міністерств” просували російську ідентичність. У дописі зі співчуттями через падіння російського літала ТУ-154 в грудні 2016 року Алєксандр Захарчєнко говорив, що “у випробуваннях російський народ згуртовується, у нас вмикаються древні й рятівні інстинкти взаємодопомоги”. “Лідери республік” вітали російський народ із “днем России” і “днем народного единства”, відвідували круглі столи з красномовними назвами “Донбасс — форпост Русского мира”, де обговорювали, як “Донбас стане однією з основ російської державності”, їздили до РФ на “Х Ассамблею русского мира”, де спілкувалися зі своїми російськими колегами. Натомість російські чиновники, зокрема перший заступник міністра культури РФ Владімір Арістархов та депутат Держдуми РФ Сєргєй Шаргунов, у 2016 році теж відвідували так звані “Л/ДНР”.

Крім того, окупаційна “влада” активно просувала російську мову. В так званих “Л/ДНР” святкували Міжнародний день рідної мови (щоправда, під рідною мовою мали на увазі винятково російську), проводили “Тижні російської мови”, яка “стала основою, фундаментом для зростання, розвитку і спілкування… багатонаціонального народу Донбасу”. 2016 рік у так званій “ДНР” оголосили “Годом чтения”: місцевих жителів усіляко заохочували ходити до бібліотек, орагнізовували читання віршів Пушкіна різними мовами, роздавали російські книжки дітям і дорослим.

Окупаційна “влада” і її очільники у Москві чітко усвідомлювали, що гарантом довготривалого й успішного закорінення потрібних наративів є робота з дітьми. Хоча раніше у “республіках” теж відбувалися численні дитячі заходи, у 2016 році їх кількість та різноманіття відчутно зросли. Йдеться про дитячі конкурси, роботи з яких потім надсилали на виставки до РФ, вистави російського цирку, після яких дітям роздавали подарунки, фестиваль російської дитячої книги тощо. Школярів заохочували продовжувати навчання у російських закладах освіти і брати участь у російських конкурсах. Дітей вивозили на “оздоровчі процедури” до Підмосковʼя, а для талановитих юнаків і дівчат проводили екскурсії в Москву.

Не забували у квазіреспубліках і про військово-патріотичне виховання — його називали “одним з пріоритетних напрямів розвитку освіти”. Йдеться про спільні з РФ акції “Читаем детям о войне”, патріотичні проєкти “Малая Родина” з дослідження культури і традицій Донбасу, “Уроки мужества” з розповідями про “загиблих захисників Донбасу”, естафету “Знамя Победы”, коли прапори передавали зі школи в школу, збори молодіжних “Трудовых отрядов” тощо. Понад те, окупаційна “влада”, схоже, боялась виникнення серед українських дітей підпільних рухів, бо кілька разів у 2016 році проводила лекції для молоді й круглі столи для освітян про “неприпустимість ідеології екстремізму і тероризму”.

Російські впливи не обмежилися видачею книжок. У “республіках” активно проводили покази російського кіно, виставки гобеленів та картин російських авторів, концерти російських гуртів і музикантів, презентації книг російських пропагандистів — наприклад, Захара Прілєпіна. Показово, що, за словами в.о. “міністра культури ДНР” Міхаїла Желтякова, російські артисти в “республіках” працювали без гонорарів, а лише “за ідею”. Крім того, діячів культури з так званих “Л/ДНР” запрошували виступати в РФ: народний грецький ансамбль “Панаїр” брав участь у фестивалі в Таганрозі, “Донбас опера” мала спектаклі в Ростові-на-Дону та Краснодарі, “Луганський український театр” грав на фестивалі у Москві.

Крім того, у 2016 році російські театри, музеї й інші культурні установи почали інституціоналізувати співпрацю з культурними установами так званих “Л/ДНР”: “Донецький художній музей” розпочав співпрацю із “Центральним музеєм Великої Вітчизняної війни” у Москві, музеї Санкт-Петербургу передавали донецьким закладам культури “унікальні книжкові видання”, читачі “Донецької республіканської універсальної наукової бібліотеки ім. Н. К. Крупської” отримали доступ до бази дисертацій “Російської державної бібліотеки”, музичні школи отримували нові музичні інструменти, відділи культури — спортивний інвентар тощо. Понад те, діячів так званих “Л/ДНР” російські високопосадовці неодноразово нагороджували різноманітними грамотами та медалями, зокрема у межах програм президента Російської Федерації. Також представники культурної спільноти з “республік” навчалися та обмінювалися досвідом зі своїми російськими колегами. У своїх дописах “міністерства” прямо вказували, що прагнуть посилювати співпрацю з “російськими колегами”, зокрема з регіонів, та відкривають “нові горизонти” у культурному обміні з РФ, оскільки це “допоможе Росії та Донбасу зберегти єдиний культурний простір”.

Важливою частиною комунікації “міністерств” у 2016 році були спроби довести своїм “громадянам”, що життя “республік” вписане у міжнародний культурний простір. Для цього виступи трупи московського цирку, до якої входять артисти з різних країн світу, представляли як “масштабні гастролі артистів з Європи, Африки, Америки та Азії”, приїзд Вікторії Циганової з італійським звукорежисером — як візит представників культури найвищого міжнародного рівня тощо. Так само й російські фестивалі, у яких брали участь культурні установи так званих “Л/ДНР”, описували як “міжнародні”.

Україну ж окупанти подавали як антигуманне й ірраціональне утворення. Так, “в.о. міністра культури ДНР” Міхаїл Желтяков заявляв, що Україна “заздрить нам, оскільки ми розвиваємось, а не руйнуємо памʼятники”, а тому “найкращий спосіб переконання українських ‘опонентів’ — демонстрація результатів нашої роботи”. На сторінках “міністерств” траплялися й новини про те, що Україна “скасувала Діда Мороза через боротьбу з комуністичною символікою”, ввела штрафи за носіння георгіївських стрічок, щоб наповнити бюджет, а служителі Київського патріархату буцімто закликали “знищити всіх, хто відвідує церкви Московського патріархату в Україні”. Траплялися й дописи про “злочини укронацистів”: про день памʼяті у Донецьку за загиблими в “Одеській хатині” (так називають події 2 травня 2014 року) та запуск 101 повітряної кулі 1 червня у памʼять про “вбитих укронацистами” дітей.

1.4. 2017: Інтеграція з РФ і “Гуманітарна програма з воззʼєднання народу Донбасу”

У 2017 році культурне життя в псевдореспубліках “розквітло”. На їхніх територіях настало більш-менш мирне життя і з’явилася певна інституційна стабільність: “міністр культури” змінився лише у так званій “ЛНР” — замість Оксани Кокоткіної ним став Дмітрій Сідоров. Крім того, РФ почала активно інвестувати в залучення місцевих жителів до культурного простору “русского мира”. І хоча “міністерство культури ДНР” уже доволі давно називало культуру “обʼєднуючим фактором для всіх жителів Донбасу”, у 2017 році стало зрозуміло, що під “Донбасом” вони мають на увазі не лише окуповані території України, а й “території Донецької та Луганської областей, тимчасово підконтрольні Україні”.

17 лютого 2017 року “очільники” так званих “Л/ДНР” Ігорь Плотніцкій та Алєксандр Захарчєнко на спільній пресконференції оголосили про запуск “Гуманітарної програми з возз'єднання народу Донбасу”. За словами ватажків, “економічна блокада, організована урядом України, призвела до розриву соціальних та економічних звʼязків колись єдиного народу Донбасу”. Крім того, як зазначили лідери “республік”, “жителі підконтрольних Києву територій Донбасу опинились у надзвичайно складному становищі. Вони страждають від свавілля військово-цивільних диктаторських адміністрацій, від жорстокості батальйонів національної гвардії, ЗСУ розміщують особовий склад та воєнну техніку в житлових кварталах, школах та лікарнях, на промислових підприємствах та обʼєктах цивільної інфраструктури, тим самим беручи місцевих жителів у заручники”.

Як уточнювала на засіданні “Комітету суспільної підтримки жителів Південно-Східної України” в.о. “міністра закордонних справ ДНР” Наталія Нікорова, “понад 80% жителів [територій Донбасу, підконтрольних Києву] не отримують гуманітарної допомоги і потребують продуктових наборів, отримання медичних послуг, іншої допомоги”. Відповідно, так звані “ЛНР” і “ДНР”, як справжні “народні держави”, вимушені взяти на себе відповідальність та “підтримати соціально незахищених жителів регіону”.

З російського боку про “Гуманітарну програму” лунали винятково схвальні відгуки. Заступник голови Ради Федерації Юрій Воробйов на засіданні “Комітету суспільної підтримки жителів Південно-Східної України” заявляв, що вона є важливим кроком “до обʼєднання, помʼякшення складних обставин, які склалися на Південно-Східній Україні”.

Основними напрямами “Гуманітарної програми”, за словами Плотніцкого і Захарчєнка, є сфери медицини й освіти, допомога ветеранам і розділеним родинам. Втім, до неї входить і низка заходів, спрямованих на “зміцнення єдності, культурних цінностей та духовної спільності народу Донбасу”, а саме:

Збереження професійних звʼязків у сферах охорони здоровʼя, освіти, науки, культури, промисловості: організація зустрічей професійних колективів для розв'язання питань, повʼязаних із захистом прав працівників, організація зустрічей та заходів профспілок, ветеранських рухів і молоді;
Збереження культурних цінностей Донбасу: проведення спільних фестивалів, концертів, виставок, спектаклів та інших культурних заходів (у тому числі за участі творчої інтелігенції й непрофесійних колективів), святкування урочистих і памʼятних дат, відродження єдиного культурного простору та збереження культурної спадщини;
Забезпечення доступу молоді до обʼєктів культурної спадщини: безкоштовні відвідування театрально-концертних організацій, музеїв, виставок, організацій культури та мистецтва;
Збереження духовних та моральних цінностей: організація паломництва та проведення спільних заходів у святих місцях на Донбасі;
Розвиток фізичної культури та спорту: проведення спільних спортивних заходів для спортсменів, спортивних команд, клубів, школярів та студентів.

“Гуманітарна програма” передбачала “спільні культурні, освітні, спортивні заходи за участі представників міст та сіл з обох сторін лінії розмежування”.

Як зазначала в.о. “міністра ради міністрів ЛНР” Наталія Хоршева, основним завданням “влади” на 2017 рік було “створення умов для участі жителів територій Луганської Народної Республіки, що тимчасово перебувають під контролем України, в загальнореспубліканських культурологічних акціях”. Наприкінці березня 2017 року “уряди” псевдореспублік затвердили списки заходів, які мали відбуватися в межах культурної та духовної частин “Гуманітарної програми”. Для ефективного їх втілення у так званих “Л/ДНР” створили кілька фондів. Один з них — фонд "Единый Донбасс" — зʼявився одночасно з самою “Гуманітарною програмою” та переводив усі заплановані заходи в практичну площину.

Реалізація програми розпочалась одразу після ухвалення її “урядами” так званих “Л/ДНР” — з квітня 2017 року. Вже тоді в так званій “ДНР” розпочався збір заявок на участь у фестивалі-конкурсі “Я люблю тебя, жизнь!”, присвяченому “творчій діяльності Народного артиста СРСР Іосіфа Кобзона”. Жителів територій, підконтрольних Україні, запрошували надсилати відеозаписи своїх виступів, а у випадку відбору вони мали змогу взяти участь у фінальному концерті в “Донбас Опері” та виступити на одній сцені з Кобзоном, а згодом — поїхати з власними концертами до РФ. Також у межах програми відбувалися поетичні конкурси (“Донецкий край, в стихах воспетый”, “Мой край — моя душа”), читацькі акції в бібліотеках, концерти (“Мир музыки для земляков”), спектаклі (Донбас Опера, Донецький державний академічний музично-драматичний театр), фестивалі (“Фестиваль книги и чтения”), художні (“Палитра Меотиды”, “Жемчужина Донбасса”), літературні (“В Донбассе мужеству забвенья нет”) та хореографічні конкурси (“Донбасская победная”), фотоконкурси (“Славим шахтерский труд”) тощо. Мешканців територій Донбасу, підконтрольних Україні, запрошували безкоштовно відвідати музеї та театри, розташовані в так званих “Л/ДНР”, подивитися фільми російського кінофестивалю “Золотой витязь” у луганському кінотеатрі та взяти участь у виставці голубів.

Багато культурних заходів “Гуманітарної програми” орієнтовані на дітей. Це, наприклад, дитячі свята, які проводили у Донецьку і містах на лінії розмежування — Горлівці, Тельманово, Ясинуватій. Влітку 2017 року стартувала акція “Нескучный выходной” — у вихідні й під час канікул дітей із територій, підконтрольних Україні, запрошували на вистави, концерти, виставки, майстер-класи, бібліотечні заходи й екскурсії. Серед них нерідко траплялися воєнно-патріотичні заходи, як-от екскурсії виставками “Донбасс в годы Великой Отечественной войны”, “Во славу русской доблести”, “Война. Победа. Память”, “Герои ДНР”. Дітей часто возили на ці події цілими групами, а “міністерства культури” псевдореспублік виділяли для цього окремі автобуси. Відбувся й, наприклад, онлайн-конкурс “WEB-удивлялки”, у якому взяли участь діти з територій Донецької області, підконтрольних Україні, РФ та з так званої “ДНР”. Показово, що деякі події проводили не лише в ДНР, а й в інших країнах, як-от конкурс “Война глазами детей”, розпочатий “Представницьким центром ДНР” у Греції. Дітей із підконтрольних Україні територій Донецької області залучали до новорічних святкувань у так званих “Л/ДНР”.

Одна з найважливіших особливостей “Гуманітарної програми” — її орієнтованість на людей різного віку. Для молоді проводили фестивалі (Фестиваль молодёжной культуры “Планета молодых”), концерти (гурт “Ренесанс”) й інші події (“Неделя в музее”, “Мисс Донбасс — Зима 2017”, “Эстафета поколений”). Підлітків запрошували навчатися в закладах творчої освіти в так званих “Л/ДНР”, а переможці мистецьких конкурсів вступали до них поза конкурсом.

Траплялися й сімейні заходи, як-от конкурс “По книжному морю всей семьей”, та події для літніх людей — фестиваль творчості “Відблиски нашої весни”. Для дорослих проводили риболовецьке свято “Морські ниви”, заходи до Дня металурга, концерти грецького ансамблю “Момойєрі”, Валентіни Лісіци та “Легенд русского рока”, фестивалі “Нам нужен мир”, “Донецкие самоцветы” та “Юность комсомольская моя”, форум “Роль женщины в формировании единого культурного пространства”, фестиваль народної творчості “Широка душа моя славянская”.

Жителів територій, підконтрольних Україні, залучали до відзначень урочистих і памʼятних дат. Їх запрошували відвідати концерт-реквієм до Дня памʼяті та скорботи 22 червня, концерт “Симфония огня” до Дня звільнення Донбасу 9 вересня, Вечір історичної памʼяті, присвячений 100-річчю Жовтневої революції. Відбувалися й заходи, присвячені памʼяті відомих мешканців Донбасу, наприклад, літературні читання “Пусть строки прежних лет заговорят” до дня народження Ніколая Хапланова — поета і журналіста з Макіївки.

Чекали на мешканців Донбасу й на святкуваннях православних свят, як-от престольного свята Касперівської ікони Божої Матері у жіночому монастирі поблизу Макіївки, дня памʼяті великомученика і цілителя Пантелеймона у місті Сніжне чи фестивалю “Покровский разгуляй” до дня Покрови Пресвятої Богородиці у Макіївці. На території окупованої Луганщини проводили спільні літургії для населення “розділеного Донбасу” — наприклад, святкування Трійці. Часто ці заходи ставали першою точкою контакту з людьми з територій Донбасу, підконтрольних Україні; згодом із ними працювали вже точково — їх запрошували на інші заходи, роздавали їм літературу, закликали до участі в акціях і конкурсах тощо. Крім того, “влада” дбала й про розвиток професійних звʼязків у культурній сфері: наприклад, до археологічних досліджень Донецький краєзнавчий музей залучав дослідників з підконтрольних Україні територій, а митці приїжджали до так званих “Л/ДНР”, аби провести виставки власних робіт чи майстер-класи.

Культурні установи квазіреспублік теж долучалися до втілення “Гуманітарної програми”. “Донецька бібліотека ім. Н. К. Крупської” відкрила для підконтрольних Україні територій Донбасу “доступ до безкоштовного використання бібліотечних фондів та ресурсів, доступ до інших бібліотек ДНР і РФ, до бази дисертацій та колекції ‘Универсальное собрание’ Російської державної бібліотеки”, сприяла навчанню компʼютерній грамотності та іноземних мов.

Загалом “міністри культури” так званих “Л/ДНР” наголошували, що “Гуманітарна програма” — лише один з виявів турботи про “співвітчизників” на “тимчасово підконтрольній Києву території”. Як приклад наводять виплату у 2014–15 роках заробітних плат працівникам філіалів музеїв, що не перебували в окупації. Мовляв, “влада республік” вчинила “жест доброї волі та турботи про всіх жителів Донбасу”, які, втім, були змушені відмовитися від виплат через “тиск з боку певних органів влади в Україні”. Говорили посадовці й про те, що жителі території Донбасу, підконтрольної Україні, “захоплюються виставками і шкодують, що самі такого не мають”, оскільки в цей час на території України “проводять виставки плакатів “героїв АТО”, ОУН-УПА”, які “не потребують значних фінансових витрат, але покликані розколоти народ Донбасу”.

Згідно зі звітом Центру гумпрограми, з квітня до листопада 2017 року лише в так званій “ДНР” відбулося 216 заходів та 11 постійних акцій з безкоштовного відвідування, у яких загалом взяли участь 6759 людей з територій Донбасу, підконтрольних України. Як зазначала “міністерка культури ЛНР” Оксана Кокоткіна, лише за перші 3 місяці роботи програми в 64 різних подіях на території псевдореспубліки взяли участь близько 3 тис. українських громадян. При цьому, за її ж словами, заходи відвідували здебільшого люди, які мешкали найближче до лінії розмежування, а багатьом з них “на тій стороні часто погрожують, тиснуть, забороняють брати участь у заходах, на яких їх запрошують, навіть до звільнення з роботи”.

Поки “влада” так званих “Л/ДНР” збирала своїх прихильників на територіях Донецької області, що перебувають під контролем України, в самих квазіреспубліках пришвидшувалися процеси інтеграції з Російською Федерацією. Перш за все, варто згадати створення так званого “Інтеграційного комітету Росія — Донбас” 17 березня 2017 року. Його координатором став депутат Державної Думи РФ Андрєй Козенко. Комітет обʼєднав політиків, культурних і громадських діячів Донбасу й РФ задля “посилення процесу гуманітарної, соціальної, культурної інтеграції Донбасу з Російською Федерацією”. Сама інтеграція так званих “Л/ДНР” в економіку, культуру та систему освіти РФ, як зазначали організатори, є лише питанням часу. На практиці ж Комітет організовував зустрічі з метою встановлення звʼязків між “урядами”, громадськістю та закладами культури так званих “Л/ДНР” із їхніми колегами у РФ, а також вироблення рішень для посилення інтеграції окупованих регіонів із Росією. Серед конкретних результатів його роботи — приєднання Донецької філармонії до проєкту Міністерства культури РФ “Виртуальный концертный зал”, отримання “республіканськими” бібліотеками доступу до російської системи автоматизації бібліотек, наповнення бібліотечних фондів новими книжками з РФ, участь артистів з так званих “Л/ДНР” у заходах на території РФ, приїзд російських митців до “республік” тощо. Понад те, за участі “Інтеграційного комітету” в псевдореспубліках зʼявилася “Юнармія” — російська молодіжна військово-патріотична організація (детальніше див. розділ “Ключові актори у насадженні російської культури на ТОТ”).

Крім того, у 2017 році на окупованих територіях Донецької й Луганської областей зʼявився міжнародний культурний проєкт “Русский центр”. Як зазначало у своєму звіті ГУР України, його засновником є російський державний фонд “Русский мир”, який під контролем Адміністрації Президента РФ популяризує російську мову та культуру за кордоном. Головою фонду “Русский мир” був заступник керівника Адміністрації Президента РФ і основний реалізатор політики Росії на українському напрямі Дмитро Козак. Діяльність “Русского центра” визначена “інтеграційною програмою”, що передбачає тісну співпрацю окупаційних структур із російськими контрагентами у шести сферах: культура, освіта, спорт, охорона здоров’я, молодіжна політика, профспілковий рух. За словами речника ГУР, це представництво фактично виконує посередницькі функції та сприяє налагодженню прямих контактів між організаціями в так званих “Л/ДНР” та РФ.

“Урядовці” псевдореспублік час від часу брали участь у заходах на території РФ та в інших окупованих регіонах України (зокрема в Криму). Водночас поглиблювалися неформальні зв’язки між культурними спільнотами так званих “Л/ДНР” та РФ. У 2017 році регулярними стали робочі поїздки культурних діячів “республік” до Москви — там вони знайомилися з російськими колегами та налагоджували з ними співпрацю. Відбувалися й “обміни досвідом” та навчання співробітників закладів культури так званих “Л/ДНР” у РФ. Наприклад, працівники музеїв Донецька їздили до музеїв Санкт-Петербурга і Єкатеринбурга для підвищення кваліфікації та обміну досвідом зберігання історичних і культурних артефактів (навіть проходили спеціальні курси), бібліотекарі з так званої “ДНР” подорожували до Москви і Санкт-Петербурга, аби визначити основні напрямки подальшої співпраці, співробітники музичних шкіл відвідували семінари у Москві для підвищення кваліфікації, актори їздили на навчання до Московського державного інституту культури, а науковці Донецького художнього інституту стажувалися в Російському етнографічному музеї в Санкт-Петербурзі. Деякі ж митці з так званих “Л/ДНР” пішли ще далі — скажімо, директорка центру “АртДонбасс” Єкатєріна Калінічєнко, яка стала членкинею Асоціації мистецтвознавців РФ.

Наслідком цих поїздок та стажувань стало помітне зростання кількості спільних проєктів російських та “республіканських” закладів культури. Найшвидше співпраця розгорнулася між бібліотеками. У лютому 2017 року член Комітету Ради Федерації з науки, освіти та культури Андрєй Соболєв заявляв, що “у Донбасі є нестача російської літератури… але витрати на доставку сюди книг російських класиків, наших сучасників, періодики, публіцистики, будуть виправдані”. Вже у березні Соболєв привіз у так звану “ДНР” 5 тисяч російських книг. Ще близько 3 тисяч книг передала в окуповані регіони Комуністична партія РФ, 7 тисяч надійшло від “небайдужих мешканців Москви”, а 800 спеціалізованих наукових видань завіз у так звану “ДНР” 72-й гуманітарний конвой РФ. Партнером бібліотек став і “Союз писателей России” — представники цієї громадської організації відвідували окуповані території, аби домовитись про публікування авторів з так званих “Л/ДНР” у регіональних періодичних виданнях РФ.

Співпраця виявлялася й в інших сферах культури: Донецький цирк пропонував своїм глядачам нову програму за участю російських артистів, у Донецькому художньому музеї відбувалися виставки Центрального музею Великої Вітчизняної війни (м. Москва), в Астрахані відбувалась виставка творчих робіт “Война и мир глазами детей Донбасса”, почало також зʼявлятись велике кіно про війну на Донбасі тощо. Понад те, проєкти, які реалізовувались в т.зв. “Л/ДНР”, почали отримувати російські премії та відзнаки: проєкт “Земляки”, присвячений відомим людям Донбасу, отримав російську премію “Прохоровское поле”, “Донецький краєзнавчий музей” — премію фонду підтримки освіти та науки РФ тощо.

У 2017 році в житті мешканців так званих “Л/ДНР” закріпилися й російські патріотичні свята. “Міністерство культури” і ватажок так званої “ДНР” Алєксандр Захарчєнко вітали своїх “співвітчизників” із російським “Днем народного единства”. А от у “день русского языка” в “республіках” провели масштабні заходи з підтримки російської мови, адже, як зазначала заступниця “міністра культури ДНР” Вєра Крохмалюк, “наше завдання сьогодні — зберегти російську мову як одну з основних складових російської культури та російського світу”. Мешканців “республік” запрошували брати участь у російському “Тотальному диктанті”, а перед цим організували кілька виставок, де можна було придбати книги для підготовки до нього.

Крім власне російської ідентичності, окупаційна влада плекала у “громадянах” й ідентичність “радянської людини”: святкували “день защитника отечества” 23 лютого, проводили парад до Дня перемоги 9 травня і відзначали “день звільнення Донбасу” 9 вересня.

Намагались у так званих “Л/ДНР” розвивати й власну ідентичність. Так, у лютому 2017 року “міністерство культури ДНР” влаштувало у Донецьку мітинг до “99-ї річниці створення Донецько-Криворізької республіки”, на якому виступили ватажок так званої “ДНР” Алєксандр Захарчєнко і тодішній голова Народної Ради Дєніс Пушилін. Тоді Захарчєнко назвав так звану “ДНР” незалежною державою-наступницею “Донецько-Криворізької республіки” та наголосив, що “ми вже перемогли — Київ нас боїться”.

Незалежність так званих “Л/ДНР” — центральна тема й щорічних “Днів республіки”, які проводять у річницю “референдумів” 2014 року. Крім того, у 2017 році у так званій “ДНР” затвердили власний гімн, а в обох “республіках” відкрили музеї, присвячені історії їх створення. Не забували й про патріотичне виховання молоді: продовжував функціонувати клуб “Патриот”, для школярів регулярно проводили “Уроки патриотизма”.

Важливо, що культурне життя поступово перестало концентруватися в “столицях” — музеї влаштовували виїзні виставки у містечках, артисти їздили з гастролями не лише у РФ, а й всередині так званих “республік”.

Місцеві “міністерства культури” й далі намагалися представити життя окупованих регіонів як включене у міжнародний культурний простір. Вони потужно висвітлювали візити в Донецьк шотландського піаніста Пітера Сейврайта та грецької оперної співачки Медеї Ясоніді. Багато писали й про міжнародний фестиваль “Звезды мирового балета” в Донецьку, в якому брали участь танцівники з Росії, Білорусі, США, Нідерландів, Південної Кореї та Болгарії, а також про фотовиставку "101 жизнь. Погибшие дети Донбасса", що відбувалася у Берліні.

Не забувала окупаційна влада й формувати ставлення до України. На своїх сторінках “міністерства культури” час від часу згадували про роковини обстрілів або трагедій, що відбувалися у “республіках”. Крім того, виходили коментарі політиків і культурних діячів так званих “Л/ДНР” щодо “абсурдності” рішень, прийнятих в Україні. Такі повідомлення часто були неправдивими, як-от новина про скасування вихідних днів на 8-9 травня.

1.5. 2018: “Рік історії”

На початку 2018 року “міністерства культури Л/ДНР” публічно презентували плани своєї роботи на рік. Серед пріоритетних завдань опинилися:

продовження “Гуманітарної програми з воззʼєднання народу Донбасу” (яка “дає нашим співвітчизникам свободу вибору творчості, можливість реалізації свого потенціалу, свободу використання у творчості російської мови”; заплановано близько 40 заходів для понад 5 тисяч “жителів тимчасово підконтрольної Україні території”).
продовження “Інтеграційної програми “Росія — Донбас” (яка “сприяє розвитку творчої взаємодії професійних та самодіяльних колективів Республіки та регіонів Російської Федерації”).
розвиток закладів культури та пошук професійних кадрів.

За словами “міністра культури ДНР” Міхаїла Желтякова, головним завданням його “інституції” на 2018 рік було “досягнення різноманіття і високої якості культурних послуг, збереження та розвиток етнічної й національної культури народів Донбасу, формування єдиного культурного простору… повернення культурного життя у невеликі міста”.

Діяльність у межах “Гуманітарної програми з воззʼєднання народу Донбасу” справді виявилася одним з найбільш активних напрямів роботи “міністерств культури Л/ДНР”. З самого початку 2018 року жителів підконтрольних Україні територій запрошували на новорічні й різдвяні заходи для дітей у псевдореспубліках: у Докучаєвську відбувалися дитячі свята “Новогоднее волшебство”, у Жданівці — відкриття новорічної ялинки, а в Донецьку — театралізована екскурсія “Новый год на фронте”, де дітям розповідали, як святкували Новий рік солдати під час Другої світової війни. Втім, траплялися й заходи для дорослої авдиторії: народні гуляння у Торезі та виставка-ярмарок “Алея майстрів” у Ясинуватій.

Дітей із територій Донецької області, підконтрольних Україні, продовжували залучати до заходів “Нескучного выходного”: запрошували до бібліотек, на екскурсії в художні музеї, на ”оздоровлення” в так звані “Л/ДНР”. Відбувалися й заходи для школярів: у лютому бібліотека Шахтарська провела літературну подорож “Навколо світу з Жулем Верном”, а згодом у тому ж місті презентували дитячу літературно-музичну композицію “Прерванный полёт” у памʼять про Владіміра Висоцького. Крім того, відбулися молодіжний конкурс творчих робіт “Неделя в музее” та ІТ-конкурс “Библиотечный литGAME”, де учасникам потрібно було вигадати нові способи просування російської літератури.

У 2018 році з'явилися масштабніші події: фестиваль аматорського кіно “Молодежный киномир”, фестиваль сучасного мистецтва “На родине С. С. Прокофьева”, фестиваль творчих робіт “Мой Пушкин”, “II форум женщин Донбасса” (присвячений “обговоренню ролі жінки у духовному та ціннісному становленні особистості, а також ролі сімʼї у створенні сильної держави”), конкурс краси “Мисс Донбасс — 2018” тощо. У межах “Гуманітарної програми” артисти “республік” їздили в Росію (наприклад, Заслужений державний академічний ансамбль пісні й танцю “Донбас” виступав в Астрахані та Оренбурзі), а артисти з РФ гастролювали у так званих “Л/ДНР” (наприклад, квартет “Урал” з Єкатеринбурга провів концерт у м. Ясинувата).

Окупаційна “влада” організувала й низку патріотичних заходів, до участі в яких запрошувала “жителів територій Донецької області, підконтрольних Україні”: у лютому в Горлівці відбувся мітинг-реквієм до річниці виведення радянських військ з Афганістану, у Новоазовську — фестиваль воєнно-патріотичної пісні “Память сердца не остынет”, у Донецьку — концерт “Герои наших дней” до “дня защитника отечества” тощо. Для просування російської мови й культури серед жителів підконтрольної Україні території Донецької області провели проєкт “Читайте на здоровье” (поїздки до лікарень та реабілітаційних центрів, у кількох із яких лікувалися жителі підконтрольних Україні регіонів — також у межах “Гуманітарної програми”), просвітницька акція “Чтение с увлечением” тощо. Запрошували людей з підконтрольних Україні територій і до музеїв так званих “Л/ДНР”: “Донецького республіканського художнього музею”, “Донецького республіканського краєзнавчого музею” тощо. А для полегшення доступу для них більшість музеїв, виставок, театральних вистав, концертів та інших культурних заходів у межах “Гуманітарної програми” були безкоштовними.

Крім “Гуманітарної програми”, спрямованої на інтеграцію не підконтрольних так званим “Л/ДНР” регіонів до їхнього культурного простору, в “республіках” і далі відбувалися процеси культурної інтеграції з Російською Федерацією. Перш за все, варто згадати конференцію “Культурное пространство народов России и Донбасса”, що відбулася у квітні 2018 року в Москві. В ній взяло участь чи не все вище керівництво так званих “Л/ДНР” і представники російського політикуму: “міністр культури ДНР” Міхаїл Желтяков, “голова Народної Ради ДНР” і керівник “Русского центра” Дєніс Пушилін, заступник Голови Ради Федерації Юрій Воробйов, перший заступник міністра культури РФ Владімір Арістархов. За результатами обговорення прийняли резолюцію з такими тезами: “Східнословʼянська етнічна культура та мови, політико-правова традиція і традиційні духовні та моральні цінності, поширені на спільному цивілізаційному просторі, відомому як ‘Русский мир’, є не лише безцінним культурним надбанням, а й потужним обʼєднувальним фактором для всіх народів Російської Федерації та Донбасу та інших народів держав, що раніше були частиною єдиної радянської держави”. Крім того, учасники конференції рекомендували РФ і так званим “Л/ДНР”:

1) створювати єдиний нормативно-правовий простір та уніфіковувати законодавство для полегшення подальшої співпраці у сфері культури (фактично узгоджувати законодавство квазіреспублік із російськими законами), в тому числі для полегшення процедур отримання громадянства;

2) посилювати співпрацю у сферах міжнародної діяльності задля протидії “західній пропаганді”: протидіяти спробам західних аналітичних центрів впливати на суспільну думку щодо перегляду Ялтинсько-Постдамської системи міжнародних відносин та встановлення нового світового порядку; протидіяти антиросійській, русофобській та антирадянській пропаганді, зокрема спробам поширити антиросійські концепції, повʼязані з Другою світовою війною; розробляти ефективні політики протидії спробам України та інших держав реабілітувати нацизм та героїзувати нацистських злочинців; розробити дієві міжнародні механізми впливу на держави, що вдаються до переписування історії; поширювати обʼєктивну інформаці. про Другу світову війну та звільнення Європи Червоною Армією; створювати дослідження й наукові праці, що підтверджують історичні звʼязки між РФ і Донбасом; розробити механізм кримінального переслідування осіб, що причетні до “Правого сектору”, “УНА — УНСО”, “УПА” тощо.

3) посилювати співпрацю в сферах освіти, науки та культури: сприяти укріпленню солідарності та усвідомленню етнокультурної ідентичності народів Росії та Донбасу; створювати і розвитвати прямі горизонтальні звʼязки між музеями, театрами, цирками й освітніми закладами РФ і так званих “Л/ДНР”; розробити на регіональному та місцевому рівні спільну програму організаційних, інформаційно-просвітницьких та інших заходів, аби протидіяти спробам викривлення історії східнословʼянських народів; звернути особливу увагу на інформування суспільства про викривлення історії через інтернет; включити у підручники матеріали, спрямовані на формування громадянської позиції щодо збереження та укріплення етнокультурної ідентичності, традиційних духовних та моральних цінностей народів Донбасу та Росії; надати підручники з РФ освітнім закладам Донбасу; сприяти академічним обмінам між РФ і Донбасом; сприяти формуванню наукових шкіл з історії сучасної України, а також Новоросії, Малоросії, Донбасу; створювати кіно або серіали про Новоросію.

4) посилювати співпрацю в сфері молодіжної політики: розвивати молодіжну співпрацю між різними структурами і громадськими організаціями Росії та Донбасу; формувати двосторонні молодіжні проєкти та програми; сприяти молодіжним громадським рухам в організації молодіжних обмінів; розвивати молодіжні міжпарламентські звʼязки; залучати молодь Росії та Донбасу до програм патріотичного виховання, творчого розвитку; створювати спільний молодіжний медійний простір.

Загалом усі описані пункти здебільшого імплементували в 2018 та наступні кілька років. У межах “Інтеграційної програми “Россия — Донбасс” до “республік” регулярно приїздили російські гурти, відбувалися виставки, присвячені регіонам Російської Федерації (наприклад, “Курск в акварелях и фотографиях” або “Мы вместе”, де були представлені експонати з 22 російських регіонів). Крім того, представники закладів культури так званих “Л/ДНР” навідувалися до РФ із робочими поїздками: “директорка” художнього музею “Арт-Донбасс” Єкатєріна Калінічєнко їздила в Санкт-Петербург, де зустрічалася з представниками російських музеїв та галерей (зокрема Ермітажу) й обговорювала можливості співпраці між музеями та підвищення кваліфікації співробітників закладів культури. А от представниця “Донецької бібліотеки ім. Н. К. Крупської” відвідувала День російського друку у місті Астрахань, де отримала змогу “вивчати передовий досвід російських колег, результатом якого стала книга ‘Астраханская губерния. 300 лет на службе России’, а також краєзнавство як один з основних та перспективних напрямів, що сприяє збереженню та розвитку історично-культурної спадщини Батьківщини”. Крім того, представників так званих “Л/ДНР” запрошували на міжнародні зустрічі й форуми в РФ: наприклад, колишній “міністр культури ДНР” Алєксандр Парєцкій їздив на “VII Санкт-Петербургский международный культурный форум”, організований урядом Російської Федерації, Міністерством культури РФ та владою Санкт-Петербурга.

Найактивнішу роль в інтеграційних процесах відігравав “Русский центр”, за підтримки якого у 2018 році відбулося більшість гастролей російських артистів до “республік”, зокрема концерт російських співачок Лєни Катіної (гурт “ТаТу”) і Юлії Началової до Дня захисту дітей, виступ ансамблю “Радуга” з Краснодарського краю на святі до Дня залізничника в Ясинуватій і концерт за участі вокальних ансамблів "Родные напевы", "Казачьи сердца", "Кружева" у сільському клубі села Грабове. Крім того, “Русский центр” сприяв поїздкам творчих колективів і співробітників закладів культури так званих “Л/ДНР” до РФ, як-от відвідинам представників “Дому народної творчості та кіно” свята праці у Краснодарському краї РФ чи поїздці співробітників бібліотек на “49-й Всероссийский “Блоковский праздник поэзии”.

Також “Русский центр” сприяв розвитку та інституціоналізації співпраці між різними структурами псевдореспублік та РФ: саме за його підтримки, наприклад, підписали угоду про співпрацю бібліотеки так званих “ДНР” і Рязані, регулярно відбувалися різноманітні вебінари для “обміну досвідом” між представниками “республік” та їхніми російськими колегами. В рамках роботи “Русского центра” у фонди закладів культури так званих “Л/ДНР” передали артефакти з РФ: саме Центр подарував “Донецькій бібліотеці ім. Н. К. Крупської” монографію експерта “Изборского клуба” Сєргєя Баранова “Русская нация”, в якій аналізували “етнічний феномен сучасної російської нації… а саме мову, територію, державність, економіку, расу, етногенез, психологію, самоусвідомлення, націоналізм”. Також “Русский центр” організовував і вивезення дітей з окупованих територій Луганщини та Донеччини на “оздоровлення” до РФ.

Втім, співпраця так званих “Л/ДНР” із РФ не обмежувалася заходами, організованими “Русским центром”. У 2018 році Росія продовжила забезпечувати “республіки” книгами: у Москві провели вже другу акцію “Подари ребенку книгу — подари ребенку мир”, коли жителі міста збирали й надсилали до так званих “Л/ДНР” дитячі книги, а російські автори безкоштовно передавали до “республік” свої твори.

Просували й співпрацю освітніх та культурних інституцій. У Донецькій державній музичній академії ім. С. С. Прокофʼєва проводила курси з підвищення кваліфікації докторка мистецтвознавства з Ростова, вчителі музики з “республік” їздили на навчання до Підмосковʼя, а Донецький художній коледж та Російська художня академія домовилися про співпрацю: академія мала організовувати майстер-класи і пленери для студентів коледжу, забезпечувати талановитих студентів художніми матеріалами та проводити курси підвищення кваліфікації для донецьких колег. Представники “республіканських” театрів та бібліотек також брали участь всеросійських та міжнародних заходах, організованих РФ, виставки митців з так званих “Л/ДНР” проходили у Росії, зокрема в Москві й Санкт-Петербурзі, а Заслужений державний академічний ансамбль пісні й танцю “Донбас” брав участь у Всеросійському фестивалі народної творчості “Вместе мы — Россия!” у Криму. Зʼявилася й співпраця на рівні шоубізнесу: артисти одного з донецьких театрів взяли участь у зйомках кліпу російської співачки Наргіз у так званій “ДНР”.

У 2018 році багато акцій, що відбувалися в Російській Федерації, зʼявилися й на окупованих територіях. Наприклад, мешканців так званих “Л/ДНР” запрошували взяти участь у Другій всеросійській акції “Дарите книги с любовью” та конкурсі російської пісні “Поющая Россия — 2018”, обдаровані діти з “республік” брали участь у VII Російському конкурсі учнів дитячих художніх шкіл “Южные мотивы”. Серед цих подій, звісно, траплялися й “патріотичні”: наприклад, у так званих “Л/ДНР” проводили акції “Бессмертного полка” до Дня перемоги, представники окупаційної “влади” брали участь у святкуванні дня Москви, а у самих псевдореспубліках відзначали “день народного единства”.

Що стосується регіональної ідентичності “мешканців Донбасу”, то в 2018 році в “республіках” відбулася серія обговорень стратегії розвитку регіону “Сила Донбасса”. Йшлося, зокрема, про розвиток місцевих закладів культури, поширення мистецької освіти (створення на окупованих територіях закладів вищої освіти творчого спрямування) та підтримку талановитих дітей. Обговорювали й питання місцевої ідентичності Донбасу як мультикультурного регіону, що має тісні звʼязки із РФ. У травні 2018 року в так званій “ДНР” відбувся зʼїзд суспільного руху “Донецкая Республика”, де оголосили результати обговорень. Ці принципи мали лягти в основу передвиборної програми Алєксандра Захарчєнка, але 31 липня 2018 року його було вбито.

Важливою складовою самоідентифікації мешканців окупованих територій Донбасу була історія регіону в її російській версії. На початку 2018 року Алєксандр Захарчєнко оголосив у так званій “ДНР” “Рік історії”. Тоді в “республіках” провели круглий стіл і виставку “Республика, рожденная революцией”, приурочені до “100-річчя Донецько-Криворізької республіки”, акцію “Дни дарения”, в межах якої жителі так званих “Л/ДНР” передавали закладам культури історичні документи й артефакти. В школах проводили заняття, де дітям розповідали про життя регіону в ХІХ столітті, а в самих “республіках” активно оновлювали підручники з історії.

Втім, оскільки у 2018 році й відзначали 75-річчя звільнення Донбасу від нацистської окупації, більшість заходів були присвячені історії регіону в ці часи. Так, наприклад, тривав проєкт “Земляки”, розпочатий у минулі роки, стартувала низка нових проєктів: “Сохраним историю Донбасса вместе”, “Донбасс: прошлое и настоящее”, “С Донбассом в сердце”, “Живая книга памяти” про учасників Другої світової війни з Донбасу, “Великая Отечественная война в цифрах и фактах”, краєзнавчі читання “Неупокоренный Донбас” тощо. Були й події, присвячені власне святкуванню, — наприклад, конкурс на розробку логотипу свята.

Заходи до “Року історії” впливали не лише на жителів “республік”, а й на мешканців територій, підконтрольних Україні. Найяскравіше причини проведення “Року” описала в інтервʼю жителька підконтрольного Україні Марʼїнського району, яка приїздила в так звану “ДНР”: “Люди, що не знають історії, схожі на перекотиполе. Протягом 23 років ‘незалежності’ України нам надавали абсолютно викривлену інформацію, яка проти волі відкладалась у головах дітей та дорослих. Але, як кажуть, не було б щастя, але допомогло нещастя — нинішня війна показала, хто є хто… Ми дуже сподіваємось, що нарешті армія ДНР відсуне кордони та Донбас стане єдиним у складі Республіки”. Відбувалися у псевдореспубліках і місцеві заходи: засідання молодіжного патріотичного клубу “Патриот”, республіканська естафета “Растим патриотов”, акції з протидії екстремізму для школярів.

1.6. 2019: “Рік російської мови”

У 2019 році нових напрямків та великих установчих конференцій в так званих “Л/ДНР” не запускали, але діяли “Гуманітарна програма з воззʼєднання народу Донбасу” й Інтеграційна програма “Росія — Донбас”, які стартували в попередні роки.

В межах “Гуманітарної програми” мешканці підконтрольних Україні територій і надалі могли на пільгових умовах відвідувати театри і музеїв так званих “Л/ДНР”, а під час літніх канікул — дитячі заходи (наприклад, виставу “Мир прекрасен, потому что в нем есть сказка”) за соціально-культурною акцією “Нескучный выходной”. Також у “республіках” відбулися конкурси (“Библиотека будущего”, “Мисс Донбасс — 2019”, “Творчество в формате 3Д: для Друзей, для Души, для Досуга”, “На родине С.С. Прокофьева”) й інші культурні заходи: пленер “Заповедные места Донбасса” для молодих художників, риболовецьке свято “Морские нивы”, кінолекторій про фільми Ельдара Рязанова в Донецькому республіканському реабілітаційному центрі. В межах “Гуманітарної програми” до “Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокофʼєва” зарахували кілька студентів. Звітуючи за 2018 рік, заклади культури відзначили зростання кількості відвідувачів: “Донецький державний академічний музично-драматичний театр ім. М. М. Бровуна” за рік відвідали близько 2 тисяч людей із підконтрольних Україні територій Донбасу, а “Донецький краєзнавчий музей” — 280.

Співпраця так званих “Л/ДНР” з РФ поглиблювалася: до “республік” приїздили російські гурти (ансамбль російської й української пісні “Чумак” із Краснодарського краю, ансамбль російської пісні “Золотаюшка”), а місцеві артисти гастролювали в Росії (фольклорний колектив “Украинские вечерницы” виступив на фестивалі словʼянської культури “Хотмыжская осень”). Представники окупованих територій їздили в Росію на різного роду заходи: молодіжний форум “Я — гражданин Подмосковья”, наукові читання (співробітники “Донецької республіканської бібліотеки” відвідали “XVIII Международные научные чтения памяти Н. Ф. Федорова”), наради (представники дитячих бібліотек “республік” долучилися до щорічної наради директорів дитячих бібліотек РФ), семінари (“Мы выросли в России”) та брали участь у конкурсах, організованих владою і громадським сектором РФ (конкурс “Мы вместе”, присвячений “Дню народного единства”). Російські актори влаштовували у так званих “Л/ДНР” творчі зустрічі, письменники передавали у псевдореспубліки свої книги і теж зустрічалися з шанувальниками.

Відзначимо, що у 2019 році в так званих “Л/ДНР” стали частіше відбуватися масштабні події за підтримки “Русского центра” (він відігравав ключову роль у втіленні “Інтеграційної програми ‘Росія — Донбас’”). Наприклад, у Донецьку провели форум студентської молоді “Моя Республика — территория культуры”, Євразійський молодіжний музичний форум “Мелодии Единства”, міжнародний фестиваль фортепіанного мистецтва “ПИАНО-ФОРУМ”. Представників “республік” запрошували на заходи в РФ — співробітниця “Донецького театру музичної драми” відвідала міжнародний симпозіум у Москві. За підтримки “Русского центра” відбувалися й візійні зустрічі — конференція “Сотрудничество регионов России и Донбасса. Перспективы развития” у травні 2019 року в Москві. Самі “Русские центры” поступово обʼєднували свої зусилля з представництвами в інших країнах: центри в так званій “ДНР” і Словаччині спільно провели захід з нагоди ювілею М. Лермонтова, а “Русские центры” так званої “ДНР” і Казахстану провели міжнародний читацький конкурс. Оцінити масштаби діяльності “Центрів” можна за статистикою: лише з 1 січня до 1 липня 2019 року відбулося 674 заходів, з яких 372 — в Росії.

Так звані “Л/ДНР” отримували підтримку від влади та мешканців Росії й поза межами роботи “Русских центров”. До окупованих регіонів приїжджали російські митці з виступами або доробками, часто з власної ініціативи. Також у “республіках” відбувалися виставки культурних артефактів, наданих російськими державними музеями, а російські спеціалісти проводили майстер-класи для молоді. Дитяча бібліотека Санкт-Петербурга та культурні діячі РФ уже традиційно наповнювали бібліотечні фонди так званих “Л/ДНР” новими російськими книгами. З “республік” їздили підвищувати кваліфікацію в Росію працівники бібліотек та актори місцевих театрів, а дітей уже традиційно вивозили на “оздоровлення” до Підмосковʼя. У 2019 році так звані “Л/ДНР” знову відзначали свята “братерства” з РФ: “День дружбы и единения славян” та “День народного единства” (на його честь у “Донбас Опері” відбувся масштабний концерт, де ватажок так званої ”ДНР” Дєніс Пушилін заявив: “Наше спільне завдання — зберегти та примножити нашу спадщину, йти обраним шляхом разом із народом Росії”).

Важливо, що 2019 рік у псевдореспубліках оголосили “Роком російської мови” — з метою її “збереження і розвитку /…/ як основоположного елементу культури” Донбасу. В межах цієї акції запланували низку заходів, “спрямованих на створення єдиного культурного простору, підтвердження волі багатонаціонального народу Донбасу бути єдиним у своєму різноманітті”. Крім уже традиційних святкувань “Дня родного языка” та розповідей про важливість літературного доробку Пушкіна для розвитку російської мови, у так званих “Л/ДНР” зʼявилися й більш специфічні події. Наприклад, у лютому в Донецькій республіканській бібліотеці для молоді презентували колективну монографію “Донецкий региолект”, де автори вперше “зібрали, описали й систематизували особливості функціонування російської мови в донецькому регіоні”. Ба більше, в “республіках” поставили низку вистав за творами російських письменників (наприклад, оперу “Медведь” за однойменним твором А. Чехова) та створили виставку ”Возвращаясь к Гоголю” до 210-річчя з дня народження цього “російського” письменника. Більшість заходів були орієнтовані на школярів — “для залучення молоді до літератури та театрального мистецтва”.

Особливого розмаху “Рік російської мови” набув 6 червня, у день народження Пушкіна, коли відзначають “День русского языка”. Тоді артисти Донецького театру музичної драми провели концерт “И божество, и вдохновенье…”, Донецький республіканський академічний театр юного глядача створив театралізований концерт-флешмоб “Это мой Пушкин!”, Донецький республіканський художній музей — виставку “Наш Пушкин”, а Донецький республіканський краєзнавчий музей — виставку “И мы сохраним тебя, русская речь, Великое русское слово”. У Донбас Опері відбулася премʼєра опери “Евгений Онегин”.

Втім, і після 6 червня заходи “Року російської мови” не завершилися: у серпні відбувся етнофестиваль “Гостиный двор”, де гості могли ознайомитися з “різними аспектами життя шахтарського краю, відчути дух народної культури та /…/ поринути у світ російської гостинності”, у жовтні — соціально-культурні акції “Слов русских золотая россыпь”, що мала “популяризувати російське слово, музичне мистецтво і твори російських класиків” та “Я помню чудное мгновенье” — концерти і вистави за творами російських митців у музичних та мистецьких школах “республік”. Бібліотеки так званих “Л/ДНР” теж брали активну участь в подіях “Року російської мови”: відбувалися “Уроки литературы в библиотеке” та “День русских сказок в библиотеке”, де школярам розповідали про твори російських класиків. Натомість у “Донецькій бібліотеці ім. Н. К. Крупської” провели музично-поетичну програму “Высоким слогом русского романса…”. Відбувалися в межах “Року російської мови” і конкурси — “Голос Родины”, де відзначали найкращих виконавців народних пісень.

У цей період розвиток місцевої ідентичності так званих “Л/ДНР” поступово відходив на другий план, оскільки окупаційна влада передовсім інвестувала у розвиток культурних звʼязків із РФ. Втім, деякі заходи для підтримки регіональної ідентичності все ж проводили. У квітні в так званій “ДНР” стартував дитячий конкурс “Донбасс — это МЫ!”, метою якого був розвиток “патріотизму на прикладі життя і творчості представників Донбасу, що прославити свій край у різні часи”. “Міністерства культури” знову фокусувалися на мультикультурності й різноманітті псевдореспублік, проводячи фестивалі національних культур. Ансамбль пісні й танцю “Донбас” їздив у концертний тур із програмою “Многонациональный Донбасс”, а спільнота білорусів так званої “ДНР” “Неман” відвідала російський фестиваль національних культур із красномовною назвою “Все мы — Россия!”. Також окупаційна влада наголошувала, що в “республіках” панує повна свобода релігії: у березні 2019 року вони з гордістю повідомили про першу державну реєстрацію релігійної організації “Донецька юдейська релігійна спільнота”. А на початку 2019 року в так званій “ДНР” масштабно святкували “Щедрый вечер”.

Втім, релігійні свята не змогли витіснити найважливіші складові “місцевої ідентичності” — Другу світову і війну з Україною. У так званих “Л/ДНР” традиційно відзначали “День защитника отечества”, “День победы”, і 5-річчя “незалежності республік”. До 5-ї річниці “референдумів” з’явилися виставки “Мы строим Республику”, присвячена “ключовим періодам створення, становлення та розвитку ДНР”, і ”Слёзы Доньбасса””, що мала “свідчити про жорстокість та агресію збройних формувань України проти мирних жителів Донбасу”. Крім того, у 2019 році пропаганда “позиції” так званих “Л/ДНР” вперше вийшла на масову авдиторію: відбулася премʼєра російського художнього фільму “Ополченочка” про війну на Донбасі.

1.7. 2020: “Рік Великої перемоги”

У 2020 році основним фокусом культурної політики так званих “Л/ДНР” мало стати 75-річчя “Великой Победы” і розширення програм, запущених у попередні роки. Втім, на заваді цьому стала пандемія COVID-19.

Загалом реакція влади так званих “Л/ДНР” на пандемію була доволі очікуваною: з 19 березня 2020 року там заборонили культурні й релігійні заходи, які передбачають великі скупчення людей, а музеї та бібліотеки призупинили роботу. Натомість багато запланованих подій перенесли в онлайн: 25 березня презентували портал “Культура Донбасса”, де жителі “республік” могли знайти афішу заходів, ознайомитися з інформацією про “Інтеграційну програму ‘Россия — Донбасс’”, “Гуманітарною програмою з воззʼєднання народу Донбасу” та іншими проєктами “міністерств культури”, переглянути відео і фото з заходів, віртуально відвідати деякі музеї тощо. Чимало закладів культури так званих “Л/ДНР” запустили власні сайти і сторінки у соцмережах. “Донецька республіканська бібліотека для молоді” створила проєкт “Дистанционная ДРБМ”, де розповідала про книги зі своєї колекції та стимулювала молодь читати під час карантину, “Донецька філармонія” проводила онлайн-концерти, “Донбас Опера” транслювала вистави, “Донецька бібліотека ім. Н. К. Крупської” надала віддалений доступ до своєї колекції кінострічок, “Республіканський дім народної творчості та кіно” проводив віддалені майстер-класи, а “Донецький краєзнавчий музей” та “Музей бойової та трудової слави” публікували віртуальні тури по своїх експозиціях. “День Перемоги” 9 травня теж відбувався онлайн — із трансляцією концерту на порталі “Культура Донбасса”. “Міністерства культури” псевдореспублік перевели більшість запланованих подій в онлайн, як-от проєкт “Народное творчество: история, взгляд в будущее”.

Пандемія вплинула й на реалізацію запущених раніше програм. Скажімо, “Гуманітарну програму з воззʼєднання народу Донбасу” частково обмежили — зупинили соціальні виплати жителям “тимчасово підконтрольній Україні частині Донецької Народної Республіки” і закрили Центри соціальної допомоги та адміністративних послуг біля контрольно-пропускних пунктів. для мешканців “ДНР” працювали фонд “Единый Донбасс” та “Почта Донбасса” а масові культурні й спортивні заходи, як і заходи для зміцнення професійних звʼязків, заборонили.

В межах “Інтеграційної програми ‘Россия — Донбасс’” окупаційна влада встигла організувати кількадесят заходів до початку загального карантину. Зокрема, “Донецька бібліотека ім. Н. К. Крупської” за сприяння “Русского центра” ще в лютому провела перші заходи з нагоди 75-річчя перемоги у Другій світовій війні — вечір творчості російського поета Міхаїла Ісаковського “Его душа в стихах и песнях”. Відбулися й робочі поїздки “діячів культури Л/ДНР” до РФ: співробітники клубів їздили в Астрахань, керівник фолкбенду “Русский акцент” “Донецької державної академічної філармонії” Олег Просвірін виступив на музичному фестивалі “Мир, Эпоха, Имена” в Ульяновську, представники “міністерства” і закладів культури так званої “ДНР” відвідали Ніжегородську область РФ, а діти з хореографічної студії ансамблю пісні й танцю “Донбасс” взяли участь у конкурсі “Златая поляна юга России”. Встигли приїхати до “республік” і гості з Росії — наприкінці лютого “Донецький краєзнавчий музей” відвідала співробітниця Бєлгородського державного музею народної культури.

Після початку пандемії всі заходи “Інтеграційної програми ‘Россия — Донбасс’” перейшли у так званий “формат ВКС” (відеоконференцзвʼязку). Перші події в такому форматі відбулися вже на початку квітня: бібліотекарі з так званих “Л/ДНР” доєдналися до вебінарів “Маркетинговая деятельность в библиотеках" і “Персональные данные: как собирать, обрабатывать и хранить персональные данные читателей” від колег з Московської губернської універсальної бібліотеки, а представники технікуму кіно і телебачення з Шахтарська — до конференції “Основы и правила видеосъемки. Сторителлинг”. Згодом жителі “республік” змогли долучатися до російських онлайн-акцій, слухати лекції (наприклад, “Диалог с Андреем Кончаловским”) та дивитися вистави “республіканських” театрів. Діячам культури так званих “Л/ДНР” стало значно простіше долучатися до російського культурного простору: вони брали участь в онлайн-семінарах на порталі “Культура.РФ”, влаштовували спільні з російськими колегами читання творів А. Пушкіна до “Дня русского языка”, доєднувалися до онлайн-фестивалів мультфільмів, театральних вистав та наукової фантастики, підвищували кваліфікацію на онлайн-тренінгах, відвідували круглі столи до “Дня единения и дружбы славян” та налагоджували співпрацю із закладами культури у Росії.

В межах “Інтеграційної програми” відбувалися й події до 75-річчя з Дня перемоги над нацизмом: працівники “республіканських” бібліотек провели низку зустрічей для молоді так званих “Л/ДНР” та РФ на тему подій “Великой Отечественной”, а “Донецький республіканський краєзнавчий музей” брав участь у російському проєкті “Территория Победы”, присвяченому “збереженню історичної памʼяті про Перемогу, здобуту в часи Великої Вітчизняної війни”.

Коли ж карантинні заходи стали менш жорсткими, поїздки діячів культури так званих “Л/ДНР” у РФ відновилися: вже у серпні 2020 року співробітник “Донецького республіканського краєзнавчого музею” поїхав на стажування в межах спільного російсько-”ДНР”івського проєкту “Освоение русскими новых территорий”, у вересні 2020 року представники “Донецького республіканського краєзнавчого музею” зʼявилися на відкритті музею ім. І. Буніна у Воронежі, у жовтні члени “Русского центра” з так званої “ДНР” брали участь у тижні російської мови в Словаччині, а в листопаді співробітники “Донецької бібліотеки ім. Н. К. Крупської” долучилися до “XIV Ассамблеи Русского мира” — масштабної події, яку організовує фонд “Русский мир” для обговорення “питань обʼєднання ‘Русского мира’”.

Втім, чи не найважливішою подією“Русского центра” в межах “Інтеграційної програми “‘Россия — Донбасс’” у 2020 році, було створення й громадські обговорення так званої Доктрини “Русский Донбасс”, яка мала “допомогти російськомовним українцям повернутися до своєї справжньої ідентичності”. Метою цієї Доктрини автори вважають “сприяння відновленню історичної справедливості — укріплення державності Донецької та Луганської Народних Республік як російських національних держав”. Цей документ, за словами авторів, відображає офіційно прийняті в т.зв. є “Л/ДНР” погляди, ідеологію та вектор їхнього розвитку. Доктрина сформована на основі кількох принципів:

Ментальності жителів Донбасу;
Права народу Донбасу на самовизначення і створення російської національної держави;
Адаптація та примноження культурної спадщини, утвердження культури як основи державництва та безпеки;
Визнання універсалізму та інтегративного характеру російської мови;
Гармонізації державних та особистих інтересів, колективного та індивідуального за верховенства права і демократії;
Віротерпимості та конфесійної згоди.

Говорячи про актуальність формування Доктрини, автори зазначають, що після розпаду СРСР мільйони росіян опинились за межами своєї Батьківщини та стали громадянами штучних держав, які були створені в рамках антиросійських політичних проєктів. Через зовнішні сили, які контролювали та реалізували ці зміни, “розірвали столітню тканину культурно-історичної спадковості, деформували єдину систему цінностей”. Автори роблять висновок, що “народ Донбасу невідривно повʼязаний з історією Росії та її історичною частиною — Новоросією, — і триєдиним російським народом від моменту появи на території району словʼянського населення у V – VII ст. до створення та утвердження ДНР і ЛНР у 2014 році”. Врешті, автори зазначили, що необхідно “синтезувати традиційні цінності та інновації, переосмислити минуле через призму сучасності” та повернути Донбас до “рідної гавані”. Аби відновити цю “історичну справедливість”, автори пропонують:

сприяти формуванню на основі історичної правди картини світу жителів Донбасу, основу якої складають ідеали та цінності Російської цивілізації;
сприяти укріпленню російського національного самоусвідомлення, патріотизму, гордості народу Донбасу за свою Батьківщину та відповідальність за її майбутнє;
визначити орієнтири для розробки основних напрямів державної політики — історичної, культурної, молодіжної, національної, економічної, інформаційної, особливо у сфері протидії сучасному нацизму й українському націоналізму;
на основі поглибленого аналізу етапів еволюції Донбасу засвідчити факт його історичної, духовно-культурної та соціально-економічної спільності з Росією;
актуалізувати статус нерозривних і взаємовигідних економічних звʼязків Донбасу з РФ;
визначити духовну спадщину Донбасу як самобутню та невіддільну частину російської культури;
повернути Донбас як субʼєкт до сфери російського історичного простору.

На майже 50 сторінках автори Доктрини обґрунтували власні ідеологічні погляди та наголосили на нерозривності звʼязків Росії та Донбасу. Наприкінці документа вказано: “Хоч би як складалися стосунки ДНР і ЛНР з державними утвореннями на території України, майбутнє Донецької та Луганської Народних Республік тільки з Росією, адже /…/ Росія — єдина історична держава російської нації. Її місія полягає в тому, щоб політично цю націю обʼєднувати. Будь-яка відділеність тих або інших частин російської нації від Росії є винятково тимчасовим явищем”. Доктрину схвалили у січні 2021 року.

Хоча пандемія порушила звичні людські звʼязки і теоретично мала би послабити спроби РФ інтегрувати так звані “Л/ДНР” у свій культурний простір, сталося навпаки. Коли більшість жителів “республік” опинилися на карантині та почали шукати розваг онлайн, Росія швидко й ефективно захопила цей простір, пропонуючи свій культурний продукт і навіть витісняючи події самих псевдореспублік. Одним із найяскравіших прикладів є онлайн-заходи, влаштовані в травні 2020 року закладами культури Москви та Московської області, запрошення на які постійно зʼявлялися на сторінках “міністерств” так званих “Л/ДНР”. Серед них — і масштабне віртуальне святкування “Дня Победы” з концертами та онлайн-екскурсіями російськими музеями воєнно-патріотичного спрямування, і трансляція концерту “Шедевры русской оперной классики”, і проєкт російських музеїв “#МУЗЕЙСВАМИ” тощо.

Значно доступнішими стали й російські конкурси та обговорення, повʼязані з культурою: наприклад, співробітники “республіканських” бібліотек відвідували VI Міжнародний конгрес “Современная молодёжь в современной библиотеке” та міжнародний симпозіум “Извечные вопросы русской литературы”. Ба більше, поет з так званої “ДНР” переміг у конкурсі “Национальная литературная премия Золотое перо Руси — 2020”, ансамбль “Донбасс” став лауреатом Всеросійського конкурсу “Русская песня — 2020”, а театральна студія естрадного конферанса “Осторожно — дети!” отримала низку відзнак на VIII Всеросійському заочному конкурсі художнього слова “Моя Россия”. Вийшли на новий рівень і проєкти минулих років: звичне постачання книг та фільмів з РФ спонсорували вже не пересічні російські громадяни, а фонд “Русский мир” та “Роскосмос”.

Крім того, вже традиційно в так званих “Л/ДНР” відзначали російські свята. Зокрема, у 2020 році “республіки” вперше святкували ”День России” на “державному” рівні. Дєніс Пушилін у своєму привітанні зазначив: “Ми РОСІЯНИ — по духу і по крові! У нас з Росією одна мова, одна культура, спільна історія і спільні цінності”. Офіційно відзначали й “День народного единства”. Кульмінацією залучення жителів псевдореспублік до російського простору стали дописи “міністерств культури” про участь своїх “громадян” у “Загальноросійському голосуванні з питань схвалення змін до Конституції Російської Федерації” у червні 2020 року.

Порівняно з ранніми роками існування “республік” (2015–2016), у 2020 році кількість подій, спрямованих на розвиток місцевої ідентичності, була мізерною. Здебільшого це проєкти на кшталт “#100ФактовОКультуреДонбасса”, “Театральные субботы” (коли місцеві театри проводили вистави онлайн) та конкурси зі створення “концепції туристичного бренда Донецької Народної Республіки” тощо. Зрідка окупаційна влада згадувала, що “республіки” є толерантними та відкритими до всіх культур, і саме з цією метою провела “Фестиваль національних культур ДНР”.

Найбільше ж уваги місцева “влада” приділяла ролі Донбасу у Другій світовій війні. З огляду на 75-ту річницю з “Великої Перемоги”, у 2020 році проєктів на цю тему було доволі багато. Серед них — конкурс сімейних архівів “Война в истории моей семьи”, покази фільмів про Другу світову війну “Кинозеркало истории”, молодіжний проєкт “Дети войны” — відеозапис спогадів старшого покоління, патріотична програма літературно-музичних композицій “Дорогами войны”, відкриття інтерактивної карти “Места славы и бессмертия”, проєкт з озвучки фронтових листів “Письма Победы” та ще низка музичних, поетичних, літературних, музейних та інших подій. Ювілейній даті був присвячений і масштабний проєкт “Донбасс: 1941–1945 в цифрах и фактах”, у межах якого “міністерства культури” щодня публікували факти про життя регіону під час Другої світової. Врешті, “влада” зайнялася відновленням меморіального комплексу “Саур-Могила”.

До того ж подіям “Великой Отечественной” присвятили багато дитячих проєктів, більшість із яких мали воєнно-патріотичне спрямування. Так, у вересні 2020 року в “Донецькій республіканській бібліотеці для дітей ім. С. М. Кірова” відбувся семінар “‘Я — гражданин! Я — патриот!’: героико-патриотическое воспитание в детских библиотеках Донецкой Народной Республики”. Згодом ця бібліотека провела дитячий конкурс “Символы моей Родины”, який мав “формувати у підростаючого покоління патріотичні та духовно-моральні цінності, розвивати сучасні форми громадянського і воєнно-патріотичного виховання дітей”. Продовжував діяти молодіжний клуб “Патриот”, а підлітків закликали долучатися до російської організації воєнно-патріотичного виховання “Молодая гвардия — Юнармия”.

Ставлення “міністерств культури Л/ДНР” до України у 2020 році змінилося мало. Здебільшого про неї та розвиток її культурного надбання просто не згадували, а якщо згадки й траплялися, то найчастіше у розповідях про донецьку журналістку Єлєну Блохіну, авторку книги “90 дней в плену” — про її перебування у “таємних тюрмах СБУ” в 2014 році, а також у спогадах про обстріл школи №57 у Донецьку, під час якого загинули діти.

1.8. 2021: “Рік російської культури”

У 2021 році “влада” так званих “Л/ДНР”, російські культурні фонди та інші зацікавлені культурні й політичні інституції почали активно готуватися до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Оскільки Кремль планував швидко захопити повні території Донецької й Луганської областей, більшість заходів, що відбувалися у “республіках”, були спрямовані на остаточне затягування їхніх жителів у російський культурний простір.

Ключову роль тут відіграла “Інтеграційна програма ‘Россия — Донбасс’”, яка вже кілька років діяла у псевдореспубліках. У січні 2021 року було схвалено описану вище доктрину “Русский Донбасс”, яка стала ідеологічним обґрунтуванням подальших дій окупантів.

У березні 2021 року в межах “Інтеграційної програми” ватажок так званої “ДНР” Дєніс Пушилін оголосив “Рік російської культури”. У своїй промові той наголосив: “Російська нація, невіддільною частиною якої ми є, дала світу величезну кількість талановитих та геніальних музикантів, співаків, композиторів, художників, артистів, письменників та публіцистів… Кожен захід у рамках Року російської культури має бути спрямований на популяризацію творчої спадщини, на збереження і примноження вкладу Донбасу у розвиток російської культури”. Відповідальним за реалізацію “Року”, ймовірно, став Владімір Антонов, “заступник голови уряду ДНР” — саме його повідомлення про події найчастіше зʼявлялися на сторінках “міністерства культури ДНР”, а сам він неодноразово зазначав, що “ми зробимо все, щоб Донбас якомога скоріше став невіддільною частиною Великої Росії”.

Саме тому в 2021 році влада “республік” провела низку заходів, спрямованих на промоцію “великої російської культури”. Серед них, зокрема, фестиваль книги “Читающая Республика” (який мав “просувати книги, вітчизняну літературу і мову”), літературна зустріч “Русские писатели за русский Донбасс” (до якої долучилися деякі російські письменники), спектакль “з російською душею” “Хоть день, да наш!”, республіканський форум “Партитура жизни и творчества С. С. Прокофьева”, фестиваль-конкурс для людей з інвалідністю “Хочу на сцену”, Міжнародний конкурс виконавців російського романсу “Донецкая Романсиада-2021”, фестиваль майстрів декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва “Узорочье”, конкурс “Русский Донбасс танцует русские танцы”, етнофестиваль “Гостиный дворъ” та виступ Валєнтіни Лісіци, яка проводила концерти у “республіках” фактично щороку. У березні 2021 року в межах “Року російської культури” у так званій “ДНР” розпочався творчий культурно-просвітницький проєкт “Звучит великая русская музыка”, який мав пропагувати російську класичну музику. Згодом такі концерти відбувалися в різних містах “республіки”, зокрема в Єнакієвому і Макіївці.

В межах “Року російської культури” у “республіках” згадували й 800-ту річницю з дня народження Алєксандра Нєвського, адже він є “одним з головних обʼєднуючих символів Росії”. Бібліотеки проводили онлайн-конференції, присвячені його постаті, а вищезгаданий Владімір Антонов навіть пропонував створити документальний фільм про “великого князя і його роль в історії країни”. Не забувала окупаційна “влада” й про дитячі та молодіжні заходи: російські діячі культури приїздили до шкіл та інших навчальних закладів у так званих “Л/ДНР”, тривала соціально-культурна акція “Нескучный выходной” (раніше вона діяла в межах “Гуманітарної програми з воззʼєднання народу Донбасу”, а тепер стала складовою “Року російської культури”). Стартувала й нова просвітницька програма “Культура для школьников”, спрямована на “створення сприятливих умов для культурного розвитку школярів, збереження традицій російської культури, виховання почуття гордості та патріотизму”.

Втім, “Інтеграційна програма ‘Россия — Донбасс’” не обмежувалася “Роком російської культури”. Іншим масштабним проєктом стало відкриття “Центром словʼянської культури” у квітні 2021 року “Словʼянської бібліотеки” для “залучення населення до світу слов'янської писемності та культури шляхом популяризації, перш за все, православної книги, яка відображає всі аспекти духовно-морального просвітництва, зацікавлює дітей, молодь і доросле населення традиціями Російської Православної Церкви, історії Росії, її святинь та духовних джерел”. Сам “Центр словʼянської культури” на початку 2021 року став місцем проведення інтеграційного форуму “Русский Донбасс”, на якому обговорювали ухвалення згаданої раніше “Доктрины русского Донбасса”.

Проводили у “республіках” і події, які регулярно відбуваються в самій Росії — акції “Библионочь-2021”, “Бессмертный полк” тощо. 2021 рік ознаменувався цілою низкою співпраць між працівниками сфери культури так званих “Л/ДНР” і їхніми російськими колегами. Зокрема, працівники бібліотек “республік” взяли участь у міжрегіональному круглому столі “Роль центральных библиотек регионов России в реализации национального проекта ‘Культура’” та відеолекторії “Сергей Есенин и американская литературная традиция”. Також вони підвищували свою кваліфікацію в межах “Летнего практикума детского библиотекаря — 2021”.

“Русский центр” у 2021 році влаштовував у “республіках” культурні заходи за участі російських діячів та організовував поїздки до РФ працівників закладів культури та звичайних громадян. Скажімо, в січні “Русский центр” влаштував дистанційний майстер-клас художнього керівника державного театру танцю “Казаки России” для хореографів-професіоналів із “республік”, а до “Дня народного единства” “Донецька бібліотека ім. Н. К. Крупської” провела телеміст із працівниками бібліотек Астрахані та Брянська. Працівники культури з так званих “Л/ДНР” їздили в Росію на міжрегіональний фестиваль національної книги “Читающий мир” у Рязані, “Донецький республіканський академічний театр ляльок” відвідав XVIII Міжнародний фестиваль театрів ляльок “Рязанские смотрины”, “Заслужений державний академічний ансамбль пісні і танцю ‘Донбас’” виступав на фестивалі “Крымский мост”, брав участь у Всеросійському фестивалі народного мистецства “Танцуй и пой, моя Россия” та згодом мав тур по Російській Федерації, а “Народний ансамбль танцю “Зарево” брав участь у XIX Міжнародному фестивалі фольклору і традиційної культури “Горцы” у Дагестані.

До самих “республік” приїжджали Ніколай Расторгуєв і гурт “Любэ”, відбулися історично-краєзнавча конференція “Донецко-Криворожская Республика — предтеча создания Донецкой и Луганской Народных Республик” та музичний фестиваль “Прокофьевская весна”. “Русский центр” сприяв і менш очевидним формам співпраці: наприклад, соліст ансамблю “Донбас” завдяки клопотанню “Центру” взяв участь у зйомках “Новогоднего огонька” на російському “Первом канале”. Спонсорував “Центр” і ”Русское слово” — “освітній науково-просвітницький проєкт, спрямований на популяризацію вітчизняної історії, російської мови і літератури, збереження культурно-історичної спадщини великої Росії”.

Врешті, у 2021 році “Русский центр” тісно співпрацював із правлячою партією “Единая Россия”. Продуктом їхньої спільної роботи стали фестиваль вуличних видів спорту “Террикон”, симфонічний концерт “Музыка войны и победы” до 80-ї річниці початку “Великої Вітчизняної війни” та форум “Россия-Донбасс: единство приоритетов”, присвячений обговоренню “досягнень сучасної Росії в політиці, культурі, медичині, науці, спорті, освіті, ІТ-технологіях”.

У 2021 році в так званих “Л/ДНР” повноцінно відзначали кілька спільних із Російською Федерацією свят. Серед них — уже традиційний “День русского языка”, єдиної державної мови в “республіках”, “День сімʼї”, “День дружбы и единения славян”, який розширював єдиний культурний простір не лише на РФ, а й на низку інших наближених країн, “День народного единства”, який символізував, на думку Дєніса Пушиліна, “день єдності Донбасу з усією Росією”.. Наймасштабніше святкували “День России” — вже вдруге на “державному” рівні, “будучи частиною величезної країни”. Наприклад, уже згаданий Владімір Антонов у своєму привітанні відверто зазначив, що він “щиро пишається нашою Великою державою, її Великим народом-переможцем”, а жителі так званих “Л/ДНР” мають “старанно працювати на благо нашої улюбленої Батьківщини, робити все для розвитку та процвітання Росії”. В “республіках” до “Дня России” проводили лекції для популяризації російської культури, виставки про російську класичну літературу, брейн-ринг, присвячений історії Росії тощо.

Крім того, у так званих “Л/ДНР” діяли російські культурні фонди. Так, фонд “Русский мир” продовжував наповнювати новими російськими книгами бібліотеки “республік” та влаштовувати культурні заходи на кшталт “Купринских чтений”. У вересні псевдореспубліки долучилися до конкурсу “Узнай Россию. Моя судьба — шахтёрская”, який організувала Загальноросійська молодіжна громадська організація “Ассоциация почётных граждан, наставников и талантливой молодёжи”.

Російська Федерація активно співпрацювала з так званими “Л/ДНР” над залученням дітей та молоді до культурних заходів. Для школярів влаштовували поїздки до РФ, де вони могли напряму спілкуватися з представниками російських ВНЗ і культурних інституцій. Популярними лишалися й події, влаштовані “Юнармією” (наприклад, “Уроки мужества” з нагоди “Дня защитника отечества”). Молодь запрошували на фестивалі й заходи на території РФ та інших окупованих регіонів України: форум молодіжної творчості “Таврида-АРТ”, російський національний збірі “Лиги студенческих клубов”, форуми “Евразия” та “Соотечественников”.

Крім того, окупаційна “влада” й російський уряд спонукали молодь “республік” навчатися та працювати у Росії. Для цього донецькі й луганські ВНЗ акредитувалися в РФ та видавали своїм студентам дипломи російського зразка. Нові можливості для міграції відкрились у 2021 році, коли мешканцям так званих “Л/ДНР” дозволили отримувати “страховий номер індивідуального особового рахунку” (“СНИЛС”), який визначає мешканців “республік” як квазігромадян РФ. Дітей натомість стимулювали брати участь у заходах в Росії: у квітні уряд так званої “ДНР” навіть доручив “сформувати ефективний і зрозумілий механізм відбору дітей для відвідин різних подій на території Росії”. Одним з видів таких “відвідин” стали поїздки дітей до Білорусі на “оздоровлення”, які поєднувалися з “навчальним процесом та екскурсійно-культурними подіями”.

Для розвитку місцевого патріотизму в “республіках” проводили заходи, спрямовані на прославлення так званих “Л/ДНР”: музейну експозицію “Сучасний Донецьк” і літературний челендж “#ЯДонбасс”. Відбувалися й конкурси — наприклад, вже п’яте токшоу “Звезда Республики”. До ”Дня родного языка” проводили заходи, спрямовані на популяризацію культури різних народів, що проживали на території “республік” — фестиваль “Родной земли многоголосье”. Однак наймасштабнішим проявом розвитку місцевої ідентичності було святкування “Днів республік”: річниці подій, коли так звані “Л/ДНР” “заявили про своє право на державну самостійність та вибір майбутнього”. Святкування супроводжувалося концертами (“Земляки с тобою мы, Донбасс!”) й урочистими підняттями “державного прапора”.

Не менш важливим лишалося й відзначення річниць подій Другої світової. Окупанти відновили памʼятник “Савур-Могила”, святкували звільнення Донецька від німецької окупації, згадували про блокаду Ленінграда тощо. Крім того, для “недопущення викривлення країнами Заходу історичної правди про Велику Вітчизняну війну” в “республіках” тривали просвітницькі програми для учнів та вчителів, де дітям розповідали правду про “героїчний подвиг предків”.

Значно більше уваги у 2021 році приділяли подіям сучасної війни. У псевдлреспубліках запустили проєкт “#ПроСТО земляки”, який мав на меті “розповісти громадянам про земляків з активною громадянською позицією, що сприяли формуванню позитивного іміджа Донецької Народної Республіки, та які здійснити героїчні та мужні вчинки у сучасних реаліях”. 1 жовтня у так званій ”ДНР” відбулася акція “Звонок для Ангелов Донбасса” у пам’ять про дітей, що загинули “внаслідок воєнної агресії з боку України”. Згадували і “памʼять жертв авіаудару” по Станиці Луганській, який нібито завдала українська армія, а до річниці бойових дій у Первомайську провели виставку.

В цілому 2021 рік із його інтеграційними заходами та “Роком російської культури” став логічним фіналом перетворення так званих “Л/ДНР” на російських сателітів. Це перетворення було б неможливим, якби інтеграція “республік” з РФ відбувалася винятково у сферах освіти (як-от можливість складати у так званих “Л/ДНР” російський “единый государственный экзамен”), соціального забезпечення та законодавства. Саме культура була ідеологічним фактором, що створював спільний простір між Росією і маріонетковими республіками. Підбиваючи підсумки року, Дєніс Пушилін наголосив: “Саме російська культура дозволила нам за всі роки перебування в складі України не втратити себе та наших звʼязків з Росією”.

Створення спільного культурного простору й активна інтеграція так званих “Л/ДНР” із Російською Федерацією у 2014–2021 роках зрештою стали основою для підготовки повномасштабного вторгнення РФ до України. 17 лютого 2021 року на форумі “Русский Донбасс” голови квазіреспублік зробили висновок, що “Гуманітарна програма з воззʼєднання народу Донбасу” має бути розширена.

У 2021 році Дєніс Пушилін і Лєонід Пасєчнік заявили, що тепер “Гуманітарна програма” розширює свою діяльність на всіх росіян та російськомовних громадян України. А вже у вересні жителів так званих “Л/ДНР”, які отримали російське громадянство (≈ 300 тис. осіб), закликали взяти участь у виборах до Державної Думи РФ. Для цього на сторінках “міністерств культури” розміщували інструкції про реєстрацію для участі у виборах, нагадували про необхідність протестувати систему електронного голосування, повідомляли про організацію автобусів для голосування на дільницях у Ростовській області та нагадували про власне дні голосування. Голова так званої “ДНР” Дєніс Пушилін у відеозверненнях закликав громадян “республік” “використати своє конституційне право” і дякував усім, хто це зробив. Зрештою, участь мешканців так званих “Л/ДНР” у виборах в Російській Федерації можна вважати найвищим рівнем політичної, соціальної й культурної інтеграції, яка послідовно і методично тривала на тимчасово окупованих територіях з 2014 року.

2. Культурна політика окупантів: новоокуповані території

Після окупації нових українських територій (зокрема Запорізької й Херсонської областей) після 24 лютого 2022 року росіяни поширили на них уже знайомі практики з так званих “Л/ДНР”. Пріоритетами культурної політики лишилися воєнно-патріотичне виховання дітей і молоді, боротьба з “фальсифікацією історії”, просування “російської багатокультурності”, поширення російської літератури та мистецтва серед людей усіх вікових груп.

Російська армія захопила частину Запорізької області в перші тижні повномасштабної фази війни: Бердянськ окупували 28 лютого, Мелітополь — 25 лютого, Енергодар — 3 березня. На момент написання цього звіту (грудень 2023 року) в окупації перебуває близько 70% області, зокрема Мелітопольський, Пологівський, Бердянський і Васильківський райони.

Херсонщина майже цілком потрапила в окупацію в перший тиждень повномасштабного вторгнення. Обласний центр росіяни захопили 1 березня 2022 року. Під час контрнаступальних дій 29 серпня — 12 листопада 2022 року ЗСУ звільнили правобережну частину області, включно з Херсоном (11 листопада).

Крім цього, росіяни розширили зону окупації на Донеччині й Луганщині: вони захопили Маріуполь (останніх захисників міста вивезли в російський полон 21 травня 2022 року), частини Бахмутського, Волноваського і Краматорського районів. Станом на кінець травня 2022 року під контролем росіян перебувало 95% території Луганської області.

Доволі швидко після окупації росіяни та місцеві колаборанти почали розмови щодо так званих “референдумів” про приєднання захоплених українських територій до Російської Федерації. Перші такі заяви пролунали вже в травні 2022 року від ватажка так званої “ДНР” Дєніса Пушиліна, а дати “волевиявлення” (23–27 вересня) оголосили за лічені дні до першого дня “голосування”. Як вказано в попередньому розділі, протягом всіх 8 років існування квазіреспублік на Сході України їх ватажки у публічній комунікації намагалися доводити свою “самостійність”, а управління відбувалося через буремну суміш російського, українського законодавства і юридичних експериментів місцевих “законотворців”. Натомість після анексії Криму у 2014 році та окупації Росією територій Запорізької й Херсонської областей одразу розпочалася гармонізація місцевого законодавства, принципів управління й адміністрування з російськими. Федеральні органи влади РФ дуже швидко здобули централізований контроль над цими територіями.

2.1. Культура “за російськими стандартами”

Президент РФ проголосив анексію українських територій національним святом — “Днем воззʼєднання Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької та Херсонської областей з Російською Федерацією”. Його відзначають на ТОТ і в РФ 30 вересня. Ба більше, на окупованих територіях впроваджують російський календар свят. Так, наприклад, на відміну від України, День матері в Росії святкують у листопаді, а не в травні, і тоді ж на ТОТ відбуваються заходи з цього приводу.

30 вересня 2022 року, в день підписання Владіміром Путіним указів про “незалежність” Херсонської та Запорізької областей, “міністерство культури Херсонської області” оголосило про перехід культурної сфери на “російські стандарти”, а в Міністерстві культури РФ інтеграцію “нових регіонів” в “культурне життя країни” назвали основним завданням на найближчі роки. Іншими словами, окуповані частини Херсонщини (а в документах РФ — і вся Херсонщина, включно з підконтрольними Україні територіями) тепер братимуть участь у російському національному проєкті “Культура”, куди входять три складові: “Культурне середовище”, “Творчі люди” і “Цифрова культура”. Заявлена мета — “розширення доступу до культурних благ та можливостей створення культурних цінностей для мешканців не лише великих міст, а й віддалених населених пунктів”. За словами самого Путіна, проєкт “має отримати сильний регіональний вимір, стимулювати підвищення якості та багатоманіття культурного життя в малих містах та селах країни”.

Згідно з її заявою, станом на жовтень 2023 року на ТОТ (окрім Криму) функціонують “більше тисячі бібліотек, майже тисяча будинків культури, майже 160 дитячих шкіл мистецтв і 77 музеїв”, і всі вони отримують “шефську допомогу” від федеральних закладів культури. Йдеться про майно й обладнання, кадрову підтримку (завезення російських фахівців на ТОТ), організацію професійного “навчання” у Росії, тобто методичної підготовки фахівців за російськими стандартами. Так, наприклад, у серпні 2023 року 200 працівників з окупованих територій приїхали на “І Всеросійський освітній семінар для фахівців закладів культури нових субʼєктів Російської Федерації” в Тулу. Як заявила Ольга Любімова, станом на кінець листопада 2023 року всі музеї, що діють на ТОТ, отримали своїх “шефів” з-поміж федеральних музеїв РФ.

Втім, ключова складова програми — матеріально-технічна. Із встановленням окупації росіяни розпочали, де це можливо, відновлювати й розбудовувати культурну інфраструктуру: будинки культури, бібліотеки, музеї, кінотеатри й “автоклуби” — так називають “багатофункціональні пересувні культурні центри”, які привозять “великую русскую культуру” в найвіддаленіші села Росії. З 2023 року вони приїхали й на ТОТ: згідно з заявами окупантів, до кінця 2023 року у так званих “ЛНР” та “ДНР”, а також на окупованих частинах Херсонської й Запорізької областей з’явилися 28 “автоклубів”.

Протягом 2024 року окупанти планують “модернізувати” 12 бібліотек — по 3 в кожній окупованій області.

Полювання на українську літературу розпочалося від самого старту повномасштабної фази війни. Ще у березні 2022 року Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомляло, що російські підрозділи “воєнної поліції” вилучають і знищують на місці або вивозять українську історичну й художню літературу з бібліотек в окупованих населених пунктах Луганської, Донецької, Чернігівської й Сумської областей. Як повідомляв Центр національного спротиву у вересні 2022 року, окупанти вилучили всю українськомовну літературу в Мелітополі. На початку грудня колаборант Ігорь Тєрнавскій, який керує мелітопольською бібліотекою ім. М. Лєрмонтова, відзвітував, що закупив “на більш ніж мільйон рублів книг сучасних [російських] письменників, російську класику та історичну літературу”.

Така сама ситуація склалася й на Луганщині. У кінці січня 2023 року голова Луганської ОВА повідомив, що “міністерство освіти і науки ЛНР” видало вказівку керівникам адміністрацій міст та районів і підвідомчим освітнім організаціям вилучити з фондів шкільних бібліотек книги за списком із 365 позицій. В області також фіксували спалення українських книг у котельнях. За даними Центру національного спротиву, протягом 2023 року росіяни завезли на ТОТ близько 2,5 млн російських книг.

До національного проєкту “Культура” входять менші. Так, на ТОТ почали діяти федеральні програми “Мы — Россия” та “Большие гастроли”. У межах першої театральні трупи, музичні колективи, оркестри й інші артисти з ТОТ можуть гастролювати в Росії, а друга передбачає, що артистів з РФ, навпаки, везуть виступати на окуповані території.

Протягом 2022–2023 року так профінансували пов’язані з ТОТ культурні проєкти на суму 3,4 мільярда рублів (близько 38,3 мільйона доларів США). Найбільш вірогідно, в цих підрахунках малися на увазі підтримані з Фонду культурні проєкти з ТОТ, адже згадки про фінансування проєктів з Росії, що відбуватимуться на ТОТ, ми фіксували й до легалізації так званих “ЛНР”, “ДНР” та окупованих частин Херсонської й Запорізької областей в юридичній системі РФ. Так, наприклад, коштом цього фонду профінансували дитячий спектакль “Стійкий олов’яний солдатик” у Маріуполі, який задумувався як "щеплення традиційних моральних цінностей, прийнятих у всій нашій країні [Росії]", автомобільну експедицію Азовським морем та зйомки детективного серіалу про окуповану ЗАЕС “Мирний атом”. До того ж Президентський фонд фінансує систему “таборів перевиховання”, де опиняються депортовані з ТОТ українські діти задля політичної індоктринації.

Ба більше, росіяни реставрують і відкривають нові кінотеатри. У березні 2023 року Любімова пообіцяла, що за рік росіяни відкриють 11 нових кінотеатрів на ТОТ, а у 2024 — ще 20. Російський кінопрокат нині доступний у 15 кінотеатрах на ТОТ. Нам не вдалося верифікувати, чи повністю виконала очільниця Мінкульту РФ свою обіцянку. Втім, у жовтні 2023 року окупанти прозвітували про відкриття першого кінотеатру в Маріуполі, наприкінці серпня 2023 — у Хрустальному, наприкінці листопада 2023 року — в Старобільську. Мінкульт РФ спільно з Міноборони відродили радянські “агітбригади” — колективи артистів, які приїжджають на підконтрольні РФ прифронтові українські території виступити перед бійцями й місцевими жителями для “підняття бойового духу”.

На початку 2023 року російський Мінкульт заявив про “федералізацію”, тобто перехід під пряме підпорядкування йому двох профільних ВНЗ, що функціонують на ТОТ: Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф'єва та “Луганської державної академії культури та мистецтв ім. М. Матусовського”.

Також на ТОТ створюють нові музеї. У Мелітополі наприкінці вересня 2023 року зʼявився мультимедійний історичний парк “Росія — моя історія”. Подібні парки діють у 24 містах РФ та в Луганську. Цей проєкт називають “наймасштабнішим експозиційним комплексом” у РФ. Серед його постійних експозицій — виставки, присвячені Рюриковичам, Романовим і XX століттю (зокрема 1914–1945 рокам).

2.2. Розкрадання культурної спадщини

У кінці лютого 2023 року російський диктатор Владімір Путін оголосив: “Розвиток культурної сфери стане одним з пріоритетів відродження мирного життя на Донбасі та Новоросії”. Він відзначив, що “відновлення культурних обʼєктів /…/ необхідне, щоб дати можливість місцевому населенню відчути взаємозвʼязок минулого та теперішнього, звʼязати це з майбутнім, відчути приналежність до єдиного культурного, історичного, освітнього простору багатовікової та великої Росії”.

Для легалізації розкрадання української історико-культурної спадщини в Росії ухвалили закон “Про особливості правового регулювання відносин у сфері культури у звʼязку з прийняттям в Російську Федерації Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області та Херсонської області та утворення в складі РФ нових субʼєктів — Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької та Херсонської областей”. Цим законом росіяни дозволили собі автоматично, без жодної експертизи вносити обʼєкти культурної спадщини, розташовані на території так званих “ЛНР”, “ДНР”, Херсонської та Запорізької областей, до реєстру обʼєктів культурної спадщини (памʼяток історії та культури) народів Російської Федерації й обʼєктів культурної спадщини регіонального або місцевого (муніципального) значення.

Втім, так само легко, як увійти до державних реєстрів, обʼєкти культурної спадщини входять можуть свій особливий статус і втратити, що ставить під значний ризик їх збереження. Згаданий закон дозволяє вільне переміщення обʼєктів історико-культурної спадщини, архівних документів та бібліотечних фондів із ТОТ по території РФ без зайвого “паперового сліду” та бюрократичної тяганини. Подібним чином після анексії Криму у 2014 році понад 150 тисяч культурних матеріальних цінностей кримських татар потрапили в російські державні реєстри. Також, за даними Центру національного спротиву, Мінкульт РФ дозволив “ремонт і реставрацію” культурних та історичних об’єктів на ТОТ новоствореним фірмам без відповідних ліцензій, що заборонено на території РФ.

Втікаючи з Херсона, окупанти пограбували низку місцевих музеїв та архівів: Херсонський обласний краєзнавчий музей, Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка, Херсонський обласний архів, Херсонську обласну бібліотеку. Розкрадання росіянами українських обʼєктів мистецтва та історичної й культурної спадщини називають наймасштабнішим із часів Другої світової війни. Загалом з Херсона вивезли понад 15 тисяч унікальних артефактів. Натомість із Мелітопольського краєзнавчого музею викрали скіфське золото IV ст. до н. е., а з Маріупольського краєзнавчого музею та Художнього музею імені А. І. Куїнджі вивезли всі цінні експонати — облік втраченого на момент написання звіту ще триває. За приблизними оцінками, Маріуполь втратив близько 2 тисяч цінних обʼєктів. Так зване “міністерство культури Херсонської області” на своїй сторінці “Вконтакте” заявляло, що сприяє розкраданню музеїв Херсонщини (яке вони називають “евакуацією”) та вивезенню обʼєктів до Севастополя. Ішлося й про “евакуацію” Каховського історичного музею.

Згідно з заявою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, такі дії РФ порушують норми Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, якою заборонене “будь-яке захоплення, знищення або навмисне пошкодження” історичних пам’яток та підлягають судовому переслідуванню.

Розграбовують окупанти й українські архіви. Як зазначав голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов, росіяни вивезли близько половини фонду Державного архіву Херсонської області.

Руйнувань зазнають українські місця пам’яті. Демонтаж памʼятників жертвам Голодомору (їх росіяни називають “символами дезінформації”) зафіксували у Маріуполі й на тимчасово окупованих частинах Херсонської області. Натомість окупанти встановлюють cвої памʼятники — наприклад, “молодые строители Херсона” “відновлювали” радянські меморіали, знесені під час декомунізації.

2.3. Імперський “мультикультуралізм”: “Асамблея народів Росії”

Для закріплення уже знайомого нам образу “мультикультурного Донбасу” на ТОТ почала працювати громадсько-державна організація “Ассамблея народов России”. Її створили 13 листопада 2020 року для “вдосконалення державної національної політики” та “сприяння зміцнення загальноросійської громадянської ідентичності та міжнаціональної згоди”. За словами заступника її голови Юрія Паламарчука, організація має відігравати роль “майданчика народної дипломатії, який сприятиме гармонізації міжнаціональних відносин”.

Перший осередок “Асамблеї” відкрили 11 травня 2022 року в так званій “ДНР”. Його очолила директорка “Центра экономического взаимодействия республик” і членкиня “Общественной палаты ДНР” Вікторія Романюк. У Херсонській області регіональне відділення відкрилося 29 травня 2023 року, його керівником став “заступник міністра культури Херсонської області” Артем Лагойський. У Запорізькій області “Асамблея” з’явилася 13 квітня 2023 року, і її очолила “головний спеціаліст відділу культури Департамента культури, спорту й молоді міста Мелітополь” Ольга Гажева.

Діяльність “Асамблеї” важко назвати бурхливою. За 7 місяців існування її осередок у так званій “ДНР” прозвітував про менш ніж десяток заходів, більшість із яких спрямовані на дітей. Це конкурс ілюстрацій до творів “гордості російськомовного літературного світу” “РУССКИЕ” і лекція голови осередку Вікторії Романюк про важливість “історичної правди” для вихованців Амвросіївського будинку-інтернату №4 під час патріотичного форуму, який організовувало “Российское общество ‘Знание’”. У межах проєкту “Знай наших” (присвячений “висвітленню багатонаціонального багатства Російської Федерації”) дітей з осетинської діаспори “ДНР” возили в Осетію в “Етнолагерь-2023”, де діти мали вивчати “витоки, культуру і традиції осетинського народу, а також культурний та історичний спадок алан”, а в Донецькій республіканській бібліотеці ім. Кірова провели місяць білоруської культури “Зямля пад белымi крыламi”. Під час проєкту “ZOV” (“спрямований на розвиток патріотизму та обʼєднання всіх народів, що проживають на території РФ” та “виховання почуття боргу перед Батьківщиною”) дітей військовослужбовців та дітей з інвалідністю тієї ж осетинської діаспори так званої “ДНР” возили з “пізнавальною програмою” в Москву, а в Маріуполі голова осередку Романюк під час воєнно-патріотичного форуму “Знание. Герои” розповідала студентам, “якою ціною досягається довгоочікуваний мир”.

У Запорізькій області “Асамблея” прозвітувала лише про круглий стіл “Єдність словʼян — минуле, теперішнє й майбутнє” за участі представників “Единой России” й “Общественной палаты”. На тимчасово окупованих росіянами частинах Херсонщини місцева “Асамблея” дещо активніша, хоча теж не проводила масових заходів. Зокрема, в Генічеську встигли організувати показ фільму “Квест” — “про важливість колективізму та відповідальності перед своїми товаришами”, долучитися до автопробігу “Азовський шлях” на честь “воззʼєднання Криму з новими регіонами”, взяти участь у всеросійському форумі “Нитки ідентичності” в Москві, а голова херсонського осередку Лагойський виступив на щорічній конференції керівників регіональних відділень Російської воєнно-історичної спільноти “Найкращі практики діяльності патріотичного та воєнно-патріотичного спрямування” з доповіддю “Історичний спадок Російської імперії. Херсон як колиска Чорноморського флоту”.

2.4. “Міністерства культури” Запорізької й Херсонської областей

В контексті культурної політики новоокуповані населені пункти Донеччини й Луганщини стали підопічними “міністерств культури” так званих “ДНР” та “ЛНР”, а от в Херсонській та Запорізькій областях зʼявилися власні регіональні “міністерства”.

Напередодні псевдореферендумів, 20 вересня 2022 року “міністерство культури Херсонської області” підписало угоду про намір співпрацювати з Міністерством культури й туризму Калінінградської області. Прикметно, що так званий “уряд Херсонської області” сформували за участі деяких вихідців із Калінінграда — “заступником голови з внутрішньої політики” став Володимир Безпалов, який раніше був першим заступником міністра з муніципального розвитку та внутрішньої політики Калінінградської області, а головою уряду — Сергій Єлісєєв, колишній перший заступник голови уряду — керівник апарату Калінінградської області. Вже в липні 2023 року так зване “міністерство культури Херсонської області” потрапило під санкції Канади. Однак офіційний статус “міністерство культури Херсонської області” отримало лише в серпні 2023 року — тоді ця окупаційна структура отримала державний реєстраційний номер у РФ. Очолив херсонське “міністерство” місцевий колаборант Олександр Кузьменко, який до окупації був директором Херсонської музичної школи №4.

“Офіційна” комунікація херсонського “мінкульту” відбувається в російській соціальній мережі “Вконтакте”. Перша публікація датована 17 серпня 2022 року й присвячена рекрутингу фахівців творчих професій, бібліотекарів, мистецтвознавців, працівників музеїв, секретарів, діловодів, бухгалтерів, юристів і техперсонал. У той самий день “міністерство” прозвітувало й про перший проведений захід — виставку про “великого російського адмірала” Федора Ушакова в окупованому Херсоні, організовану “Центром культурного співробітництва ім. Святителя Спиридона”.

Фактично сторінка активізувалася на другий рік повномасштабної фази війни в Україні. Дописи “мінкульту Херсонської області” переважно стосуються господарсько-організаційних проблем, хоча інколи трапляються й елементи пропагандистської “просвіти”. Зокрема, з перших публікацій зʼявилася постійна рубрика “Херсонщина культурная”. Її заявлена мета — ”відновити історичну справедливість” і “зупинити колесо брехні”, адже українська “пропаганда” буцімто “викривлювала факти, забувала імена та стирала події”.

До псевдореферендумів активність сторінки була доволі спорадичною: там розповідали про поодинокі мистецькі виставки, кінопокази, творчі майстер-класи, шкільні мистецькі заходи та конкурси тощо, транслювали оголошення про вакансії у сфері культури. Активність сторінки помітно зросла напередодні “референдумів” — там закликали населення “проголосувати”, звітували про організацію “волевиявлення” та розʼяснювали процедури його проведення.

Після “легалізації” окупації публічні комунікації “мінкульту” стали інтенсивнішими, однак мало змінилися якісно — їх змістове наповнення лишилося таким самим. Єдина політика, про яку прозвітувало псевдоміністерство — це розробка програми “соціально-економічного розвитку”, щоб діти, що живуть в окупованих частинах Херсонської участі, могли скористатися “Культурною карткою 4+85” (докладніше про неї йтиметься в наступних розділах). Також зрідка повідомляли про візити російських чиновників на ТОТ, а працівників “мінкульту” Херсонщини — на територію РФ.

“Міністерство культури”, як і весь “уряд” окупованої частини Запорізької області, сформоване у липні 2022 року. До нього увійшли здебільшого російські чиновники. “Голова уряду” Антон Кольцов, який 6 років працював в уряді Вологодської області РФ, у своєму інтервʼю для ТАСС зазначав, що “залучає спеціалістів з регіонів РФ — Криму, Ростова-на-Дону, Краснодару”. Одним із таких “запрошених спеціалістів” став і перший в. о. “міністра культури, спорту і туризму” Запорізької області Радік Ісякаєв (у минулому — підприємець із Мордовії, який керував муніципальним закладом “Малый Иерусалим” в окупованій Євпаторії). У січні 2023 року “міністром культури” став Юрій Кованов, а вже в жовтні його замінив Ігор Котляр, який до призначення був “першим заступником міністра курортів та туризму” окупованого Криму. Саме “міністерство” та його перший очільник Радік Ісякаєв з червня 2023 року перебувають під санкціями Канади. Державний реєстраційний номер “міністерство” отримало у січні 2023 року.

Публічна комунікація “міністерства культури Запорізької області” теж відбувається в соціальній мережі “Вконтакте”. Перший допис на його сторінці опублікований 5 листопада 2022 року, а вже 6 листопада воно розповідало, як “Запорізька область разом із Росією святкувала “День народного единства”. На відміну від херсонського “міністерства культури”, запорізьке активно комунікує зі своїми підписниками з самого початку ведення сторінки. Це помітно і з кількості дописів: херсонський “мінкульт” з 17 серпня 2022 року до 1 грудня 2023 опублікував лише 985 дописів, а запорізький з 5 листопада 2022 року до 1 грудня 2023 — 6976.

Контент сторінки “міністерства культури Запорізької області” здебільшого стосується подій, які організовує окупаційна влада. Часто ці заходи проводять паралельно з аналогічними заходами в Росії, як-от щорічний загальноросійський етнографічний диктант. Крім того, “мінкульт” комунікує про виставки, концерти, заходи, присвячені російській армії, відзначення російських державних свят тощо.

Значну частину своєї комунікації “міністерство” приділяє дітям. Установа звітувала про вивезення дітей з тимчасово окупованих частин Запорізької області до Євпаторії на “оздоровлення”. Йшлося і про те, як дітям та молоді розповідають про “велику російську культуру” (найчастіше — про Пушкіна) і “максимально сприяють” їхньому творчому розвитку (як-от у випадку з пошуком балалайки для дівчинки, яка випадково забула її вдома). “Міністерство” заохочувало “нових громадян Росії” вивчати законодавство, історію і традиції країни-окупанта — наприклад, влаштовувало онлайн-олімпіади на знання Конституції РФ.

2.5. “Движение первых”, “Разговоры о важном”: пропагандистська обробка і мілітаризація школярів

Поки анексовані області перебувають у так званому “перехідному періоді”, майже всі місцеві проєкти у сферах культури та освіти спрямовані на інтеграцію дітей у російське суспільство та їх військово-патріотичне виховання. Зокрема, російські Міністерство науки й вищої освіти, Міністерство просвіти і Міністерство оборони організовують спільний проєкт “Университетские смены”. Учні з окупованих територій можуть 10 днів жити на базі російського університету й пройти курс культурно-патріотичного виховання.

Кримський Центр громадянської просвіти “Альменда” (переміщений у 2014 році на підконтрольну Україні територію) послідовно моніторить заходи окупантів, спрямовані на розмивання ідентичності та мілітаризації українських дітей, що живуть в окупації. Такі заходи комплексні, адже російська пропагандистська машина індоктринує українських дітей через формальну та позашкільну освіту.

2.5.1. Формальна освіта

Шкільну освіту на новоокупованих територіях “реформують” на російський лад за так званим “кримським сценарієм” від початку окупації. З вересня 2022 року навчальні програми вже повністю перевели на російські стандарти. У випадку “Л/ДНР” процес інтеграції був більш поступовим через брак кадрових та матеріальних ресурсів і невизначений статус “державних кордонів” у 2014–2015 роках.

Цикли українознавчих предметів або суттєво скорочені, або скасовані. У червні 2022 року випускники шкіл окупованої Запорізької області навіть отримали атестати російського зразка. Натомість на Херсонщині, за словами очільниці місцевого “управління освіти” Татьяни Кузьміч, випускники 2022 року отримали українські атестати, а з 2023 року відбудеться перехід на російські.

“Разговоры о важном”

З вересня 2022 року діє програма позакласного виховання “Разговоры о важном”, введена Міністерством просвіти (“Минпросвещения”) для всіх шкіл у Росії й на окупованих територіях.

До таких уроків часто долучаються російські політики. Наприклад, у листопаді 2023 року, Генічеську школу №2 відвідав “сенатор Херсонської області” від “Единой России” Ігор Кастюкєвіч. Він розповів про роль школярів у майбутньому Росії та наголосив, що “технологічний суверенітет слід захищати так само, як і державний”.

“Уроки мужества”

Інша складова “патріотичного виховання” в РФ і на ТОТ — мілітаризація дітей і молоді. Наприклад, у школах до “памʼятних дат” проводять так звані “уроки мужності".

2.5.2. Неформальна освіта

“Патріотичне виховання” відбувається й через позашкільну освіту — молодіжні рухи і тематичні заходи. З 2022 року на окупованих територіях Півдня України діють як регіональні осередки загальноросійських молодіжних організацій (“Юнармия”, “Движение первых”), так і нові пропагандистські рухи (#ЮгМолодой).

“Юнармия”

“Юнармия” — військово-патріотичний дитячий і молодіжний рух, заснований міністром оборони РФ Сєргєєм Шойгу у 2016 році. Пізніше випускників “Юнармії” беруть до складу армії РФ. Вступити до руху можуть діти від 8 до 18 років, подавши заявку через мобільний застосунок “Юнармеец” та надавши документи в місцевий відділ руху.

За словами директора Центру стратегічного розвитку територій Андрія Орлова, вступ у цю організацію на ТОТ примусовий, а до закладів освіти навідуються представники спецслужб, які “в ігровому форматі дозволяють дітям користуватися зброєю”. Орлов наголосив, що школярам навʼязують почуття обовʼязку перед “Батьківщиною” та готують до участі у війні.

4 листопада 2022 року стало відомо про відкриття загону “Юнармии” в Генічеську. В цій події взяли участь “представники осередку” організації з “ДНР” та її вище керівництво. Там само у жовтні 2023 року відкрили “Дом Юнармии” на базі школи №2, а заступник керівника головного штабу руху Віктор Кауров підписав договір про співпрацю з “міністерством молодіжної політики” Херсонської області.

За словами “начальника штабу Запорізького регіонального відділення Юнармії” Фідаіля Бікбулатова, до організації надійшло понад 100 заявок на участь. 9 грудня 2023 року, на російський день героїв батьківщини, окупанти оголосили, що 40 школярів з Мелітополя урочисто “присягнули на вірність юнармійському братству” та “пообіцяли дотримуватися традицій звитяги, відваги і товариської взаємовиручки, вшановувати памʼять героїв, що воювали за батьківщину та бути гідними громадянами Росії”. Упродовж 2023 року діти долучалися до заходів військового вишколу, патріотичного виховання і церемонії перепоховання радянських солдатів. У 2024 році окупанти планують відкрити нові загони “Юнармии” в Мелітополі й Бердянську, а також “Дом Юнармии” Запорізької області.

“Движение первых” та “Орлята России”

“Движение первых” — федеральний рух дітей та молоді, започаткований наприкінці 2022 року. Організація обʼєднує більшість російських молодіжних рухів, зокрема “Юнармию”, “Российское движение школьников”, “Большую перемену” та інші. Місія організації — всебічне патріотичне виховання дітей. Основні напрямки її роботи:

“Учись и познавай” — освіта та знання;
“Дерзай и открывай” — наука та технології;
“Найди призвание” — праця, професія і власна справа;
“Создавай и вдохновляй” — культура та мистецтво;
“Благо твори” — волонтерство та добровільні активності;
“Служи Отечеству” — патріотизм та історична памʼять.

Осередки (відомі як “первинні відділення”) відкривають на базі закладів освіти. Учасниками “руху” можуть стати діти віком від 6 до 18 років. Дорослі ж можуть долучитися до руху як “наставники”. Для відбору потрібно заповнити заяву на сайті руху та підтвердити її електронним або фізичним підписом у первинному відділі організації упродовж 30 днів.

Перші осередки руху відкрилися в грудні 2022 року в місті Генічеськ на базі школи №1 та медичного училища. Тоді на подію завітав очільник Мінпросвіти Сєргєй Кравцов. Відомо, що учасників руху з окупованих територій України відправляють на всеросійські зʼїзди дітей та молоді в Москву.

У Запорізькій області перший осередок “Движения” зʼявився у січні 2023 року на базі Мелітопольського багатопрофільного коледжу. На церемонії відкриття були присутні “міністерка освіти та науки” Єлєна Шапурова та “заступниця міністра з молодіжної політики” Вєроніка Аксютіна. За словами “губернатора” Євгєнія Баліцкого, станом на 25 жовтня 2023 року на території області діє 191 осередок руху, в яких бере участь понад 2800 підлітків. Як повідомляють окупанти, станом на жовтень 2023 року “Движение” відкрив понад 1100 регіональних осередків на ТОТ.

Молодшим крилом “Движения первых” є “Орлята России” (діти молодшого шкільного віку). Ця програма — аналог радянських “жовтенят”. Хоча формально долучення до неї добровільне за згоди батьків, фактично вступ в організацію примусовий. Як повідомив Центр національного спротиву, в листопаді 2023 року всіх першокласників на окупованій території Херсонської області зарахували до “Орлят”, де вони змалечку отримуватимуть пропагандистське виховання. Програма функціонує і в окупованій Запорізькій області.

#ЮгМолодой

#ЮгМолодой — рух молодіжного дозвілля, що зʼявився у липні 2022 року на окупованій території Запорізької області. Його координує “міністерство молодіжної політики Запорізької області”, а очолює Юлія Клімєнко, яка з жовтня 2022 року керує запорізьким осередком “Молодой гвардии Единой России”. Спочатку рух функціонував суто на території області, але з березня 2023 року він став “міжрегіональним”. Наразі до нього входять понад 1000 “активістів”, об’єднані в 17 осередків на окупованих територіях Запорізької, Донецької, Луганської та Херсонської областей. Учасники руху — часто колаборанти і волонтери “Молодой гвардии Единой Россииї” (“МГЕР”) із РФ. #ЮгМолодой співпрацює з загальноросійськими і регіональними молодіжними організаціями, як-от “МГЕР”, “#МыВместе”, “Молодая Республика” тощо. Основні напрямки роботи руху:

“патріотична освіта” — популяризація “досягнень” РФ у різних галузях діяльності, проведення “памʼятних заходів”;
гуманітарні місії — передача гуманітарної допомоги військовим та цивільним у зонах бойових дій, а також ветеранам і власникам притулків для тварин;
розвиток молоді — участь у всеросійських молодіжних форумах, розробка та реалізація проєктів на місцях.

Подібно до інших організацій на окупованих територіях України, #ЮгМолодой займається пропагандистським вихованням молоді для інтеграції регіону з РФ. Рух доволі активний: про заходи, проводені його активістами, звітують чи не щодня. Наприклад, “активісти” знищують українську символіку, проводять “телемости” з молоддю “ДНР”, “ЛНР” і Харківської області про “шкоду української влади для народу”, розтягують масштабну георгіївську стрічку, рекрутують нових учасників у закладах освіти, організовують акції на підтримку так званої “СВО”. Дітей долучають до всеросійських подій, наприклад, форуму “Пик возможностей” у Нижньому Новгороді, марафону “Знание.Первые” у Москві, “Всемирного фестивала молодежи” в Сочі.

Рекрутував рух і до участі в міжнародному конкурсі “Лидер народной дипломатии”, організованому російським міжнародним союзом недержавних організацій ”Ассамблея народов Евразии”. Конкурс вперше проводили у 2022 році, аби мобілізувати російську діаспору на просування інтересів, цінностей та культури РФ у різних країнах. Як заявляли організатори, у 2023 році до участі зголосилися кандидати з 14 країн: Вірменії, Білорусі, Німеччини, Єгипту, Індонезії, Італії, Казахстану, Лівану, Молдови, ОАЕ, Таджикистану, Тунісу, Узбекистану, так званої “Абхазії”.

#ЮгМолодой ініціює й проєкти, що мають довгострокову мету підготувати кадровий резерв для російських держслужб. Це “Молодіжний освітній форум ‘Юг Молодой’” та “ЮгМолодой.Гранты”.

Молодіжний освітний форум “Юг Молодой”

Ця програма покликана залучити “активну”, “духовно-ціннісну” молодь у формування концепції розвитку молодіжної політики в “новоприєднаних регіонах РФ”. Захід складається з серії лекцій представників російських держслужб та профорієнтаційних “майстер-класів”. Згодом діти розробляють проєкти для “розвитку” окупованих “регіонів” у різних галузях.

Уперше такий захід відбувся в листопаді 2022 року в окупованому Бердянську за підтримки “міністерства молодіжної політики Запорізької області”, “Росмолодёжи”, “СМИ 2”, “Российского общества ‘Знание’” й автономної некомерційної організації “Национальные приоритеты”. Тоді до 4-денного форуму долучилися близько 300 представників “ініціативної молоді” з окупованих “регіонів” — “ДНР”, “ЛНР”, Запорізької та Херсонської областей. Про тренди в молодіжній політиці РФ розповіли заступник керівника Федерального агентства в справах молоді “Росмолодёжь” Дєніс Аширов та “міністр молодіжної політики Запорізької області” Антон Тіцкій. Після розмови молодь взяла участь у майстер-класі “Як пройти шлях від активіста до керівника та про особисту траєкторію розвитку”.

У липні 2023 року форум став “всеросійським” і складався з трьох частин:

“освітня програма” онлайн;
“освітня програма” офлайн у тимчасово окупованому Бердянську;
“освітньо-розважальна програма” на базі фестивалю “Таврида.Арт” (відбувається в окупованому Криму), що організовує “Российское общество Знание”.

Програма липневого форуму, як і в листопаді, була пропагандистською й мілітаризованою. Одна з лекцій була присвячена воєнній кореспонденції та “дезінформації, а провів її “воєнкор” Сємьон Пєгов. Серед “проєктів”, що взяли участь у грантовому конкурсі на 500 тисяч рублів у межах форуму, були “Майстерня робототехніки та виготовлення дронів”, “Добровольча молодіжна дружина”, “Осередок Руху Перших”, “Розвиток територій” та інші. Також під час програми за участі заступника керівника Адміністрації президента РФ Сєргєя Кірієнка та очільниці “Росмолодёжь” Ксєнії Разуваєвої відкрили “освітній” центр “Маяк”.

“ЮгМолодой. Гранты”

У цій “школі” молодь вчиться писати грантові заявки, розробляти і впроваджувати соціальні проєкти на окупованій території Запорізької області. Вперше програму анонсували в липні 2023 року, а відбулася вона у серпні в 5 локаціях — тимчасово окуповані Енергодар, Акимівка, Бердянськ, Дніпрорудне та Мелітополь.

Школа має змішаний формат: молодь віком від 14 до 35 років слухає онлайн-курси від “федеральних експертів” у галузі грантів та долучається до розробки проєктів із “менторами” офлайн на місцях. Серед “експертів” та “менторів” — волонтери “Молодой гвардии Единой России”, “Российского союза молодёжи” та інших російських молодіжних організацій.

За інформацією з окупаційних новинних каналів, лише у Дніпрорудному та Мелітополі до школи долучилося понад 100 осіб зі 160 “проєктними ідеями”. Проєкти учасників школи можуть позмагатися у грантовому конкурсі на 300 тис. рублів від організацій “#ЮгМолодой” та “Росмолодёжь”, який анонсували в листопаді 2023 року. Серед ініціатив, що перемогли у конкурсі — “Школа добровольця у Бердянську”, проєкти “Юні захисники”, “Казкова Масляна”, “Таланти Півдня”, “Море Медіа”.

2.5.2. Позашкільні заходи

Крім воєнно-патріотичного виховання, окупаційна влада використовує для впливу на дітейпозашкільні заходи. Наприклад, у школах так званої “ДНР” створили 114 театральних колективів, а до кінця 2023 року шкільний театр мав зʼявитися у кожній школі. На окупованих територіях Запорізької області театральні студії менш поширені, однак до них приїздили й проводили тренінги для дітей актори російських театрів. У дитячі театри і вистави вкладалася й партія “Единая Россия”: у червні 2023 року “мінкульт ДНР” за партійним проєктом “Культура малой Родины” та акцією “Культура для школьников” організував для школярів з Єнакієво театральну виставу “Музыкальное путешествие по сказкам и мультфильмам”.

До того ж молодь активно залучали до різноманітних “міжнародних” конкурсів і фестивалів. У жовтні 2022 року на Міжнародному молодіжному форумі "Евразия Global" “міністерства культури” так званих “ДНР”, “ЛНР”, Південної Осетії та Абзахії підписали з російським Федеральним агентством зі справ молоді меморандум про взаєморозуміння і співпрацю. Молоді, яка закінчувала школу, пропонували долучатися до роботи окупаційних органів влади і брати участь у кадровому конкурсі “Лидеры возрождения”.

“Лидеры возрождения”

Цей конкурс уперше проводили на окупованих територіях України у 2023 році. Він організований за моделлю російського конкурсу управлінців "Лидеры России", а його метою є “пошук і підтримка перспективних керівників у нових регіонах”. Фіналісти і переможці конкурсу, за даними “Луганського інформаційного центру”, отримують 1 млн рублів на освіту в Росії та потрапляють до кадрового резерву свого регіону. Згодом саме цих людей призначатимуть на керівні посади в ключових організаціях та окупаційних органах влади. До участі в конкурсі активно заохочували молодь, особливо тих, хто проживає в окупації ще з 2014 року та має “ідеологічно правильні” погляди.

Анансуючи конкурс, ватажок так званої “Донецької Народної Республіки” Дєніс Пушилін наголосив, що економіку Донбасу доведеться заново відновлювати, а для “розвитку благополучного життя” у “республіках” уже є все, крім “талановитих управлінців, людей, що мають організаційні здібності та розвинені лідерські якості”. Також Пушилін особисто подякував Президенту РФ Владіміру Путіну за підтримку в проведенні конкурсу.

У 2023 році в конкурсі взяли участь понад 300 жителів окупованих регіонів. Понад третина з них у 2023 році отримали нові посади та підвищення у всіх “нових регіонах РФ”.

2.6. Подорожуємо “по новой родінє”: “Пушкинская карта”/“Культурная карта 4+85”, програма “Классная страна”

Одна культурних програм, яку Росія активно просуває на своїй території і на тимчасово окупованих територіях України — так звана “Пушкінська карта”. Цей проєкт зʼявився у серпні 2021 року за підтримки Міністерств культури і цифрового розвитку РФ (рос. “Минкульт” і “Минцифры” відповідно) спільно з “Почта Банком” та має на меті популяризувати російську культуру серед молоді віком від 14 до 22 років. Програма дає змогу відвідати за кошти державного бюджету понад 26,5 тис. культурних установ на території РФ, у тому числі 101 в тимчасово окупованому Криму.

Для отримання картки діти мають зареєструватися на порталі державних послуг РФ (там можна зареєструватися лише з 14 років і після отримання російського паспорта), завантажити додаток “Госуслуги.Культура” та створити запит на оформлення картки — рахунку в “Почта Банку”. Картку можна випустити як віртуальну в додатку “Госуслуги.Культура”, так і фізичну у відділенні банку. На її балансі — 5000 рублів, якими можна розрахуватися за квитки на культурні події, з яких 2000 рублів розраховано на відвідання сеансів у кінотеатрах.

Спершу цей проєкт був розрахований на молодь Росії і тимчасово окупованого Криму, де “Пушкінська карта” діє з вересня 2021 року. Вже в серпні 2023 року Мінкульт РФ спільно з Росконцертом вирішили створити її аналог для дітей з “ДНР”, “ЛНР”, Запорізької та Херсонської областей. Нова програма називається “Культурна карта 4+85”, де 4 позначає “новоприєднані регіони”, а 85 — інші регіони Росії. Дітям з окупованих територій показують “досягнення Росії в галузях культури, мистецтва, науки та техніки” у рамках 8 туристичних маршрутів. За словами “заступниці голови правління ДНР” Ларіси Толстикіної, за цією програмою з вересня по грудень 2022 року Москву і Санкт-Петербург відвідали близько 2500 школярів від 9 до 17 років.

Хоча на територіях “ДНР”, “ЛНР”, Запорізької й Херсонської областей “Пушкінська картка” поки недоступна, російський Мінкульт має наміри “підключити новоприєднані регіони” із 2024 року. До офіційного запуску картки вхід до закладів культури на цих територіях безкоштовний. Винятком є “евакуйовані жителі Донбасу”, що проживають у “тимчасових пунктах розміщення” в Ростові та можуть оформити картку до появи в “регіонах”.

17 вересня 2023 року перша група школярів з так званої “ЛНР” поїхала на “відпочинок” у Москву і Санкт-Пєтєрбург. Діти відвідали російські культурні памʼятки, спектаклі за сюжетами російської літератури, офіси великих компаній (“ВКонтакте”, “Сбербанк”), музеї космонавтики та Другої світової війни. Все це стає майданчиком для російського “патріотичного виховання”.

За словами очільниці ГО “Регіональний центр прав людини” Катерини Рашевської, до таких “екскурсій” щотижня залучають до 200–300 дітей з окупованих територій. Зокрема, для кожного окупованого регіону встановлені норми, а до кінця 2023 року планують вивезти 10 тис. українських школярів. Як наголосила Рашевська, на депортацію дітей російський уряд у 2023 році витратив 69 млрд рублів, а в 2024-му планує збільшити цю суму.

Для розвитку шкільного туризму в РФ у травні 2023 року окуповані частини Запорізької області “на особливих умовах” ввійшли до Всеросійської програми “Классная страна”. У її межах на місцях формують проєктні команди з представників регіональних відомств, що курують питання просвіти, виховання, освіти, культури і туризму, освітніх організацій, туроператорів, підприємців та власне школярів. Учасники програми мають розробляти програми подорожей за 5 тематичними напрямками:

“історія та патріотизм”: суспільствознавство, історія Росії, рідна мова, основи духовно-моральної культури народів Росії, краєзнавство,
“культура”: література, російська мова, рідна мова, рідна література, музика, технологія, образотворче мистецтво, основи духовно-моральної культури народів Росії,
“екологія”: біологія, географія, суспільствознавство, краєзнавство,
“наука”: математика, інформатика, хімія, фізика, біологія,
“спорт і здоровий спосіб життя”: фізична культура, ОБЖ, початкова військова підготовка.

2.7. “Програми євразійської культурної інтеграції ‘МОСТ’ Фонду Захара Прілєпіна”

Окремий напрямок російської культурної пропаганди — ідея окремішньої “російської (євразійської) цивілізації”, що єднає етнічно різні народи “спільною культурою та історією”. Серед проєктів, які просувають цей образ, — програми на базі “Межконтинентальной организации совместного творчества” (“МОСТ”). Перші дописи на сторінці організації у “Вконтакте” зʼявилися у квітні 2021 року. Вони висвітлювали участь її засновника — Захара Прілєпіна — у конференціях на тему так званого “євразійства”.

У маніфесті проєкту підкреслено роль Євразії як “магістрального моста нашої Планети” та необхідність “будувати культурні мости” “від Пекіну до Парижа, від Кореї до Карелії, від Царьграда до Сталінграда, від Белграда до Ашхабада, від Жовтого моря до Чорного, від Червоного до Білого, від Алжиру до Кунаширу”. На сторінці проєкту здебільшого публікують псевдоаналітичні статті, які аргументують користь євразійства для народів колишнього СРСР, історичну їх “належність” до російської цивілізації тощо.

У липні 2022 року організація спільно зі штабом Захара Прілєпіна, партією “Справедлива Росія — за правду” та Президентським фондом культурних ініціатив розпочала програму євразійської культурної інтеграції “МОСТ”. За словами Прілєпіна, поштовхом для створення цього проєкту стали “надірвані географічні, культурні, та інші звʼязки” між країнами Євразії через “болісний європоцентризм”. Місія програми “МОСТ” — “популяризувати російську культуру та сприяти інтеграції культур на теренах Великої Євразії”, “звільнити російську культуру від прозахідної ліберальної цензури”. Для “звільнення від європоцентризму” програма має на меті створити мережу агентів за кордоном та власні “інститути визнання”. Серед них — літературна майстерня Захара Прілєпіна та Євразійський медіафорум “МОСТ”.

“Літературна майстерня” — творчий конкурс для авторів текстів різних жанрів віком від 18 до 45 років, переможці якого зможуть безкоштовно пройти курс літературної майстерності та міжкультурних комунікацій. У конкурсі можуть взяти участь і громадяни РФ, і “жителі ближнього та дального Зарубіжжя”. Головна умова участі — російськомовна “стаття на актуальну соціально-політичну тему”. Курс має змішаний формат, очна його частина відбувається на базі відпочинку “Русский лес и хутор Захара Прилепина” в Московській області. Навчання курують російські культурні діячі: Захар Прілєпін, Алєксандр Пєлєвін, Андрєй Рубанов та інші. Серед учасників з-поза меж РФ — письменники та журналісти з Азербайджану, Киргизстану і так званої “ЛНР”. Під час “майстерні” учасники розглядають літературу, що так чи інакше пропагує або виправдовує так звану “спеціальну воєнну операцію” РФ проти України. Наприклад, під час однієї з сесій поет Ігорь Караулов презентував збірку “Стихи эпохи СВО”, а поетеса з “ЛНР” Єлєна Заславская розповіла про “операцію, на яку в Луганську чекали 8 років”.

Євразійський медіафорум “МОСТ” відбувся за підтримки “Росгоссотрудничества” і “Президентского фонда культурны инициатив”. На цій події журналісти і суспільні діячі з Росії та “дружніх країн” розробляли медіапроєкти “в євразійському просторі російської культури”. Умова участі — надіслати творчу роботу російською мовою. Переможці можуть долучитися до форуму в Москві за кошт організаторів. Крім діячів з РФ і сусідніх країн, до заходу приєдналися учасники з окупованих територій Абхазії, Південної Осетії, “Придністровʼя”, так званих “Л/ДНР” і Херсонської області. Перший день форуму був присвячений проблемам “взаємодії й співпраці в євразійському просторі”, а наступного дня учасники розробляли культурні проєкти. Найкращі з них отримали супровід для подальшої реалізації, зокрема фінансування і лобіювання серед російських еліт. Серед таких ініціатив — “Евразийское литературное агентство”, “Евразийский медиахаб” і Художньо-філософський форум, присвячений памʼяті Дарʼї Дугіної в “ЛНР”.

Після форуму “МОСТ” оголосив про прийом заявок на “Євразійську премію МОСТ” для журналістів, письменників та блогерів. Церемонія нагородження відбулася 15 грудня 2022 року. Умови участі були такими самими — надіслати творчу роботу. Втім, в рамках цієї “премії” “особлива увага” приділялася доробкам, дотичним до теми “спеціальної воєнної операції”.

На момент написання матеріалу (грудень 2023 року) проєкт не організовував нових заходів, а останні дописи на його сайті опубліковані у квітні 2023 року.

3. Ключові актори в насадженні російської культури на ТОТ

На жаль, Росія багато вкладається в те, щоб провадити на окупованих територіях свою культурну політику і якнайшвидше асимілювати місцеве населення. Для цього в маріонеткових “республіках” працюють органи влади, різноманітні фонди, ГО і політичні партії.

3.1. Російські міністерства й інші державні органи

Одні з найвпливовіших акторів на окупованих територіях — це міністерства РФ. Пропагандистські ЗМІ, розповідаючи про події на ТОТ, часто згадують, що певний проєкт реалізований певними міністерствами держави-агресора чи завдяки їх підтримці.

Зокрема, Міністерство культури РФ розробляє політику та норми у сфері культури і мистецтва, опікується профільними установами й організаціями, культурними та історичними памʼятками, реалізує проєкти для інтеграції ТОТ у культурний простір РФ.

Міністерство оборони РФ — активний учасник культурно-освітніх заходів, повʼязаних із військово-патріотичним вихованням. Через загальну мілітаризацію освіти та культури його роль у цій сфері з кожним роком посилюється.

Міністерство спорту РФ повʼязане зі всіма великими спортивними подіями на ТОТ (змаганнями, приїздами спортсменів чи тренерів з РФ) та залучає до них місцеве населення.

Міністерство науки й вищої освіти РФ реалізує політику в сфері розвитку вищої освіти та науки, впливає на напрямки освіти, навчальну програму, студентські обміни, роботу і розвиток наукових та освітніх установ в окупованих регіонах.

Міністерство просвіти (“Минпросвещения”) РФ існує з 2018 року й реалізує політику в сфері загальної та професійної (ПТУ) освіти, виховання, додаткової (позашкільної) освіти дітей та дорослих, соціальною підтримкою і захистом тих, хто навчається. По суті, воно побудувало систему ідеологічного (пере)виховання дітей в Росії й на ТОТ.

Ці міністерства спільно з іншими державними або місцевими органами створюють власні масштабні проєкти, підлаштовують законодавство для пришвидшення інтеграції українських територій в культурний простір РФ, включають у навчальну програму вигідні режиму наративи, налаштовують “співпрацю” інституцій на окупованих територіях з відповідними у РФ та підтримують різноманітні “низові” проєкти, які йдуть від “очільників” окупованих регіонів. Активно співпрацюють з “міністерствами” так званих “республік”.

Окремо слід виділити Федеральне агенство РФ зі справ молоді (“Росмолодёжь”), що опікується такими “відомими” проєктами, як “Юнармия” та “Движение первых”. Воно надає гранти на реалізацію культурно-історичних проєктів на ТОТ (за 2023 рік видало 54 гранти для учасників з окупованих регіонів). Також агентство відкриває молодіжні центри на ТОТ: поки що працює тільки один у Луганську, однак держорган заявляє, що до кінця 2024 року має побудувати ще 10 таких центрів на ТОТ.

3.2. Так звані “міністерства” на тимчасово окупованих територіях

У кожної окупованої області є своя система міністерств, яка сприяє реалізації експансійної культурної політики РФ. Через так зване “приєднання” українських територій до РФ функції “міністерств”, що діють на ТОТ, уніфіковані відповідно до російського законодавства.

Всі “міністерства” на ТОТ створюються постановою так званого “правління” в окупованих областях (квазіаналог звичайного парламенту), а їхні повноваження викладені у спеціальному положенні прикріпленому до постанови. У кожного міністерства є свій міністр і його заступники. Всередині структури діляться на окремі відділи, кожен з яких відповідає за окремі напрямки, притаманні компетенції міністерства.

Нижче наводимо перелік міністерств, що реалізують культурну політику (або повʼязану з нею) в кожній із окупованих областей.

3.2.1. Так звані “міністерства культури”

“Міністерства культури” “ДНР”, “ЛНР”, Херсонської й Запорізької областей виконують приблизно однакові функції — реалізують російську політику в сфері культури, мистецтва, художньої освіти й кіно, опікуються історичними й культурними памʼятками і бібліотечними фондами. Нині основна мета цих установ — інтеграція культурного простору ТОТ із російським.

Слід вказати, що “мінкульти Л/ДНР”, які існують набагато довше, стали “провідниками” для аналогічних установ новоокупованих територій. До того ж “міністерства” квазіреспублік ще з 2014–2015 років працювали над доведенням власної російськості: вони організовували тематичні лекції й зустрічі, включали російські наративи в культурне середовище та співпрацювали з артистами з Росії.

3.2.2. Так звані “міністерства молодіжної політики”

Перші міністерства молодіжної політики з’явилися в так званій “ДНР” і на Запоріжжі в жовтні й липні 2022 року. У так званій “ЛНР” і на Херсонщині їх заснували влітку 2023 року.

Створення міністерств молодіжної політики на ТОТ — ідеологічне рішення, прийняте на рівні Адміністрації президента Росії. Основна їх мета — розвиток патріотизму серед молоді, насадження необхідних окупаційному режиму цінностей і мілітаризація. Міністерства мають для цього відділи мобілізаційної підготовки та громадянського патріотизму й волонтерства.

Інше їх завдання — інтегрувати студентів і школярів у російський культурний простір: спонукати їх долучатися до російських “громадських організацій”, культурних, профорієнтаційних, спортивних проєктів, волонтерити. Діяльність “міністерств” підтримують Федеральна агенція зі справ молоді (“Росмолодёжь”) та інші російські “грантодавці”.

“Міністерства” здебільшого контактують із молоддю через школи й університети, але найпалкіший і найзавзятіший “актив” доєднується до громадських рухів. На території окупованих областей функціонують осередки російських молодіжних організацій (“Движение первых” чи “Молодая гвардия”) або локальні обласні організації, які молодь та залучені політики намагаються розвивати — це “Юг Молодой” на Запоріжжі, “Молодая Республика” і “Народная Дружина” в так званій “ДНР”. Втім, локальні молодіжні організації на ТОТ з часом починають співпрацювати з російськими ГО та рухами, де-факто підпорядковуючись їм.

3.2.3. Так звані “міністерства освіти”

“Міністерства освіти й науки” так званих “Л/ДНР”, Запорізької й Херсонської областей відповідальні за регулювання, політизацію і мілітаризацію шкільної програми, розвиток та укомплектування навчальних і наукових установ.

За сприяння “міносвіти” проводять свята в школах та університетах, організовують учнівські і студентські спільноти, налаштовують співпрацю між школами й університетами, впроваджують російські конкурси й олімпіади, модифікують шкільні програми (учнів вчать любити “велику” російську літературу та зневажати українську), провадять позашкільну й додаткову освіту. Ці установи теж відповідальні за насадження російської культури на ТОТ у навчальному процесі.

3.3. Парламентська партія “Единая Россия” та її “субпродукти”

“Единая Россия” — найпопулярніша в РФ партія. Вона фактично захопила інфопростір на ТОТ під час незаконної передвиборчої агітації в жовтні 2023 року і “перемогла” на так званих “виборах”. Основне її завдання на окупованих територіях — здобути підтримку місцевих. Для цього “Единая Россия” інтегрувала на ТОТ власну мережу проєктів та організацій, які працюють у сфері культури: вони залучають дітей і молодь у військово-патріотичну організацію “Молодая Гвардия Единой России” (“МГЕР”), займаються пропагандою сімейних цінностей, мають власний жіночий рух і гуманітарну місію, реформують школи, організовують акції, зустрічі й інші заходи.

Згадана вище “МГЕР” створена у 2005 році з молодіжного крила “Единой России”. Вона діє у всіх регіонах РФ і на ТОТ: у перший тиждень травня 2022 року організація відкрила свої представництва у Донецькій, Луганській та Херсонській областях, 12 жовтня 2022 року — в Запорізькій області.

Раніше на території так званої “ЛНР” діяла організація “Молода Гвардія”, яка у травні 2022 року підписала з “МГЕР” договір про співпрацю і стала регіональним представництвом останньої. Втім, і до цього луганська організація виглядала як філіал “МГЕР”, хоча її керівники називали організації тезками. До повномасштабного вторгнення представники луганського осередку їздили на події, організовані “МГЕР”, в анексований Крим та Росію. У так званій “ДНР” аналогічний договір з “МГЕР” підписала “Молода Республіка”.

“Молода Республіка” функціонує з 25 липня 2015 року за спонсорства Дєніса Пушиліна як частина молодіжного крила іншої організації — “Донецька Республіка”. Однак із самого початку свого існування вона виглядала як філіал “МГЕР” та проводила акції за підтримки “Единой России”. На своїй сторінці “ВКонтакте” “Молода Республіка” називає себе наймасовішою молодіжною організацією в так званій “ДНР”, адже має 46 штабів і 9500 учасників віком від 14 років. Основні напрямки роботи: розвиток патріотизму (політичні мітинги й акції), волонтерство, заходи для “культурного та духовного розвитку” молоді, пропаганда здорового способу життя. Організація співпрацює з владними структурами так званої “ДНР”.

Найзнаковіші проєкти “Молодої Республіки”:

фестиваль студентської творчості “Студентська весна Донбасу”. Це аналог “Російської студентської весни”, де також виступають учасники з Донецька.
“Молодіжний парламент ДНР” — консультативно-дорадчий орган з питань молодіжної політики в так званій “ДНР”, планувався як резерв майбутніх держслужбовців на ТОТ.
форум молоді Донбасу “Море — Ліс” — одним із партнерів була “Единая Россия”.

На сайті організації викладені основні вектори її діяльності. Всі вони, крім “За ЗОЖ” та “Молоді Герої”, повʼязані з воєнною тематикою.

Вектор “Любов до Батьківщини” передбачає відновлення памʼяток Другої світової війни, допомогу ветеранам і документування їхніх спогадів. З останнього вийшов інший проєкт — “Щоденник ветерана”, у межах якого записані спогади упорядковують у книжки.

Чи не найбільше уваги на ТОТ приділяють напрямку “Час героїв Z”. Російських військових і волонтерів, які погодилися брати участь у праймеріз, вчать бути депутатами партії, “ознайомлюють” їх із законодавством і процедурою проведення виборів. Не менш популярний і напрямок “Виборець покоління Z” — він схожий на попередній, але виборчий процес пояснюють для молоді з окупованих територій. Врешті, “МГЕР” допомагала в організації псевдореферендуму та псевдовиборів на ТОТ, підтримує російську армію, вербує українських військовополонених, сприяє насильній русифікації та паспортизації.

“Женское движение Единой России” — партійний проєкт, що охоплює всі ТОТ. На папері він працює для підтримки прав жінок та допомоги в їхній професійній і творчій реалізації, однак насправді він поширює партійну російську пропаганду. Ціннісно координатори проєкту вважають жінку берегинею сімейного вогнища та основою традиційних цінностей. Організація проводить тренінги й семінари для жінок з окупованих територій, сприяючи їх асиміляції в російську культуру. На сайті так званої “ДНР” зазначено, що діяльність жіночого руху “сприяє створенню міцного тилу для наших захисників на фронті”.

3.4. Російські організації, центри та фонди

3.4.1. #МЫВМЕСТЕ

Всеросійська організація, що спеціалізується на допомозі російським мобілізованим і їхнім сімʼям та гуманітарній допомозі мешканцям ТОТ. Її штаби є у всіх окупованих областях. Рух влаштовує так звані “гуманітарні місії” російських волонтерів “на Донбас”. На липень 2023 року, за інформацією представників проєкту, таких волонтерів у псевдореспубліках було близько 250. Також у пресслужбі руху зазначили, що “потрапити до Донбасу небайдужим людям допомагає і Синодальний відділ з благодійності Російської православної церкви”.

Проєкт працює за підтримки “Единой России”, “МГЕР”, сайту “Добро.Ру” та Всеросійської асоціації розвитку місцевого самоврядування. Створена відповідно до указу Президента Росії про волонтерську підтримку так званих “ЛДНР” у співпраці з організаціями повʼязаними з правлінням РФ:

держорганом зі справ молоді “Росмолодёжь”,
громадсько-політичним рухом “Всеросійський народний фронт” (рос. — Общероссийский народный фронт (ОНФ)). Про нього описано нижче.
Асоціацією волонтерських центрів — створена у 2014 році за підтримки Володимира Путіна, обʼєднує 169 волонтерських організацій,
ГО “Волонтери-медики” (рос — “Волонтеры-медики”) — всеросійська волонтерська організація у сфері охорони здоровʼя, має сфері осередки у всіх окупованих областях, допомагають у лікарнях та працюють з місцевими.
“Всеросійський студентський корпус рятівників”, (ВСКР) (рос. — Всероссийский студенческий корпус спасателей) — організація заснована з ініціативи міністра оборони РФ — Шойгу, спрямована на навчання дітей та молоді основам рятувальної справи та безпеки життя. Як сказано на сайті корпусу, з 19 лютого 2022 року добровольці ВСКС надають допомогу мешканцям так званих “ЛДНР”, Запорізької та Херсонської областей. З початку березня 2022 року добровольці ВСКС виїжджають на окуповані території: супроводжують гуманітарні колони, доставляють гуманітарну допомогу, займаються аварійно-відновлювальними роботами, надають адресну допомогу.

3.4.2. “Общероссийский народный фронт” (ОНФ)

Рух створений за пропозицією російського диктатора Володимира Путіна у 2011 році. У всіх його соціальних мережах зазначено, що Путін і є лідером “Фронту”. Організація перебуває під санкціями у багатьох країнах через підтримку війни.

Рух має права на торгову марку символу “Z”, співпрацює з громадськими організаціями на тимчасово окупованих територіях та організовував соціальну акцію “Все для Перемоги!”, через яку збирав матеріальні та фінансові пожертви на підтримку військових частин так званих “ДНР” та “ЛНР”. На листопад 2023, згідно зі звітом самої організації, “Фронт” зібрав для російської армії понад 10 мільярдів рублів (це приблизно 113 мільйонів доларів США).

У так званих “ЛНР” та “ДНР”, Запорізькій і Херсонській областях “фронт” організовує конкурс “Лідери відродження” для пошуку майбутніх управлінців для цих територій.

3.4.3. Российское общество “Знание”

Товариство “Знание” існувало ще з 1940-х років. Тоді це була просвітньо-пропагандистська організація, що займалася популяризацією науково-популярної літератури та антирелігійною пропагандою. Після розпаду Радянського Союзу товариство занепало: у 2016 році воно запустило процес самоліквідації і поступово перестало існувати.

У 2015 році Путін своїм указом створив організацію з такою самою назвою, й ідеологічно вона стала наступницею радянського “Знання”. Її упорядником стало Міністерство освіти й науки РФ, а фінансується організація з державного бюджету. Сфера діяльності нового “Знания” охоплює підвищення громадянської самосвідомості, пропаганду здорового способу життя, духовно-моральну освіту, популяризацію й захист російської мови та літератури. Мета товариства — стати головним просвітницьким та ідеологічно прийнятним майданчиком у РФ.

До лютого 2022 року більшу частину свого бюджету товариство витрачало на пропагандистські лекції про політику та історію. Поступово воно “заходило” в так звані “Л/ДНР”, і після повномасштабного вторгнення офіційно відкрило свої представництва в окупованих областях: у червні 2022 — в так званій “ЛНР”, у вересні 2022 — в так званій “ДНР”, 17 березня 2023 — у Генічеську на Херсонщині, а 19 серпня 2022 — у Запорізькій області.

На ТОТ працівники й волонтери організації займаються “просвітою”, тобто працюють на асиміляцію та інтеграцію окупованих областей у російський науково-культуний дискурс. Вони:

проводять пропагандистські просвітницькі форуми для викладачів та державних службовців так званих “Л/ДНР”;
співпрацюють із вищими навчальними закладами на ТОТ;
втілюють проєкт “Умное кино” — проводять покази пропагандистських фільмів;
у межах “просвітницького марафону” ватажок так званої “ДНР” читав сорокахвилинну лекцію на тему “Донбасс — Россия. Мы вместе!”.

3.4.4. Фонд “Русский мир”

Інституція культурної дипломатії створена у 2007 році указом Путіна. Фонд координує та фінансує влада країни-агресора. Він має широку мережу Кабінетів і Центрів за кордоном, найбільші з них — у країнах, де концентровано проживає російська діаспора. Ці філії навчають зацікавлених іноземців російській мові, культурі та історії. На окупованих територіях фонд “мʼякою силою” русифіковує населення.

Як зазначено на сайті організації, мета фонду — популяризація російської мови у світі. Основу його ідеології становить ідея “служіння Росії”: “Русский мир — это мир России. Призвание каждого человека — помогать своему отечеству, заботиться о ближнем. Очень часто можно услышать, что страна могла бы сделать для людей. Но ничуть не менее важно, что каждый из нас может сделать для Родины. От настроений иждивенчества следует поворачиваться к идее служения России”.

У 2010 році Фонд видав збірник статей і матеріалів з “круглих столів”, які сам організував. Його текст сповнений історичних неточностей, імперських наративів, пропаганди, шовінізму та інформаційних маніпуляцій. Автором одної зі статей навіть був патріарх Кіріл. На сторінках видання часто згадують Україну, описуючи її як “ядро російського світу” на рівні Росії та Білорусії, також критикують проукраїнську політику Віктора Ющенка: “Очень серьезное ухудшение произошло на Украине после прихода к власти Виктора Ющенко. Киев всегда был русскоязычным городом. Но если в советское время здесь было 258 школ с преподаванием на русском языке, то сегодня одна. Все остальные переведены на украинский язык”.

3.4.5. Общероссийская общественно-государственная организация “Российское военно-историческое общество”

Товариство засноване у 2012 році указом Президента РФ, вважається спадкоємцем “Імперського російського військово-історичного товариства”, яке діяло ще за часів Російської Імперії.

Засновники організації — Мінкульт та Міноборони Російської Федерації. До опікунської ради товариства (орган, який, згідно з уставом, визначає стратегію товариства, сприяє досягненню його мети, укріпленню його авторитету й впливу в суспільстві) входять російські політики, особи наближені до Путіна, бізнесмени, пропагандисти та інші впливові особи. Усі вони перебувають у санкційних списках. Серед них:

голова правління “Газпромбанку” Андрій Акимов,
Голова правління Загальноросійської громадської організації "Асоціація правників Росії" та юрист-бізнесмен Володимир Груздєв,
Генеральний директор АТ "Державна Транспортна Лізингова Компанія" Євгеній Дітріх,
пропагандист та генеральний директор Всеросійської державної телерадіокомпанії Олег Добродєєв,
міністр просвіти РФ Сергій Кравцов,
помічник президента РФ Володимир Мединський,
колишній директор “Роскосмосу” та пропагандист Дмитро Рогозін,
президент публічного акціонерного товариства (далі — ПАО) “Транснефть” та генерал-майор ФСБ у відставці Микола Токарєв,
перший заступник міністра оборони РФ Руслан Цаліков,
генеральний директор корпорації “Ростех” (створює технологічну продукцію військового та цивільного призначення), член бюро Вищої ради партії “Единая Россия” та соратник Путіна Сергій Чємозов,
міністр юстиції РФ Константин Чуйченко,
російський бізнесмен, власник консалтингової компанії у сфері відновлення культурної спадщини Давид Якобашвілі.

На сайті товариства майорить цитата Путіна: “Мы должны сделать все, чтобы сегодняшние дети и вообще все наши граждане гордились тем, что они наследники, внуки, правнуки победителей. Знали героев своей страны и своей семьи, чтобы все понимали, что это часть нашей жизни”. Вона й окреслює мету його діяльності на ТОТ — пропаганду воєнної слави Росії та ідеї безкорисливого відчайдушного служіння країні-агресору.

Щоб реалізувати свої цілі, товариство виконує такі функції:

займається антизахідною пропагандою і популяризує російську воєнну історію,
виховує серед дітей та молоді патріотизм і гордість за власну країну,
стимулює членів товариства нижчого рівня проводити військово-патріотичне виховання, особливо для людей “призовного і допризовного віку”,
розбудовує мережу регіональних осередків та засновує спеціальні центри воєнно-історичної культури,
організовує воєнно-історичні табори для дітей.

25 лютого 2022 року товариство виклало заяву “щодо ситуації в Україні”, де озвучило свою прихильність до так званої “СВО”, зокрема надії на швидке вигнання з України НАТО і прихильників Бандери й Шухевича. Протягом повномасштабного вторгнення члени організації збирають гроші на допомогу російській армії. В тимчасово окупованих областях відкриваються представництва товариства, за його сприяння на ТОТ встановлюють памʼятники так званим “героям Росії”, а також відновлюють меморіальний комплекс на кургані “Савур-могила”. Крім локальних подій, на анексовані українські території поширюються всеросійські проєкти товариства, наприклад, літературний конкурс “Герои великой победы — 2023”.

3.4.6. Всероссийское общественное движение “Отцы России”

Організація заснована у 2021 році, виступає за збереження традиційних сімейних цінностей, шанує російського диктатора Владіміра Путіна, спеціалізується на вихованні дітей та пропаганді рис, притаманних “справжньому російському чоловіку і батьку”.

У 2022 році “Отцы Росии” підписали договір про співпрацю з пропутінською партією “Единая Россия”. Організації планують розвивати свою співпрацю в таких сферах:

розвитку та популяризації наставницьких практик для дітей та молоді,
спорту та здорового способу життя,
забезпечення збереження культурної спадщини та історичної пам'яті,
військово-патріотичного виховання,
забезпечення безпеки, надання адресної допомоги сім'ям з дітьми, що опинилися у скрутній життєвій ситуації,
орієнтації на сімейні цінності у РФ,
затвердження авторитету традиційної сім'ї.

З початком повномасштабного вторгнення організація передає гуманітарну допомогу військовим і цивільним на окуповані території.

У 2023 році рух запустив проєкт “Отец Солдата”, квінтесенцією якого стало нагородження батьків солдатів, що воюють у так званій “СВО”, а також батьків, які воюють разом зі своїми синами. Самі “Отцы” розповідають: “Ми зустрілися з воїнами для підтримки їхнього бойового духу, поспілкувалися з місцевим населенням про традиції, виховання дітей і громадянську відповідальність за майбутнє країни, влаштували кінопокази патріотичних фільмів, вручили молодим людям ‘Кодекс чоловіка та батька’, розроблений нашим рухом, і, звісно, продовжили надавати гуманітарну допомогу: передали техніку на запит бійців, привезли речі першої необхідності в дитячі заклади та доставили гігієнічні набори для багатодітних сімей і сімей з дітьми-інвалідами.”

3.4.7. Президентский фонд культурных инициатив

Заснований у 2021 році указом президента РФ, фонд надає грантову підтримку проєктам у сферах культури, мистецтва та інших креативних галузей. Здебільшого він фінансує вигідні режиму “патріотичні” проєкти, багато з яких спрямовані на мілітаризацію культурного простору РФ та окупованих територій, їх русифікацію та деукраїнізацію.

На своєиу сайті фонд узагальнив, на які напрямки виділяє кошти. Проєкти, скеровані на окуповані території, проходять під назвою “Мы вместе” й охоплюють такі теми:

проєкти, спрямовані на інтеграцію ТОТ у єдиний культурно-освітній, просвітницький та цивілізаційний простір;
ініціативи, що сприяють розвитку міжкультурних зв'язків, посилення почуття спільності та єдності;
проєкти про подвиг і героїзм, самопожертву та відвагу.

Восени 2023 року установа оголосила переможців спеціального конкурсу в галузі культури й мистецтва. Серед них — пропагандистські проєкти на тему війни, зокрема серіал “Мирний атом” про фізика, що їде відновлювати ЗАЕС. За задумом авторів, серіал спрямований на “відновлення культурного й інформаційного простору Росії та звільнених територій”, також його планують показувати у школах. У 2023 році фонд фінансував близько 100 проєктів, спрямованих на окуповані території, на загальну суму понад 819 мільйонів рублів (майже 9 мільйонів доларів США).

3.4.8. Автономная некоммерческая организация “Россия — страна возможностей”

Організацію заснував у 2018 році Президент РФ. Її члени проводять конкурси, олімпіади й пропагандистські молодіжні форуми, як-от ”Таврида” в окупованому Криму. Найбільш популярний проєкт організації — “Лідери Росії” — слугує “соціальним ліфтом”, оскільки його переможці отримують шанс працювати в російських держорганах чи великих компаніях.

8 січня 2023 року організація відкрила офіс у Луганську, 3 листопада 2023 — у Донецьку, а на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей відкриття представництв тільки у планах.

Організація запускає патріотичні конкурси та програми для дітей і молоді з окупованих територій, спрямовані на їх асиміляцію в російський простір. Наприклад, переможці конкурсу есе “Пишем будущие” отримують можливість подорожувати по Росії через інший проєкт — “Больше, чем путешествие”. Водночас діє соціальний проєкт для демобілізованих студентів з так званих “Л/ДНР” — “Спасибо братцы”. Його учасники проходять стажування в російських компаніях, навчаються та виступають на молодіжних форумах.

Для мешканців ТОТ створена окрема платформа згаданої організації — “Территория новых возможностей”. Раніше її сторінка “ВКонтакте” була акаунтом конкурсу “Пишем будущее”, але у березні 2023 вона змінила назву і почала писати про інші проєкти організації, де молодь з окупованих територій брала або може взяти участь.

3.4.9. Фонд "Соработничество"

Фонд підтримки просвітницьких і гуманітарних ініціатив “Соработничество” працює за благословенням патріарха Кіріла. В 2023 році фонд підписав договори про співпрацю з “владою” окупованих територій: 2 червня — в Донецьку, 30 березня — в Луганську.

За сприяння Фонду президентських грантів організація реалізує на окупованих територіях конкурс грантів “Вместе мы сила”. Його мета — зміцнення громадянської спільноти на окупованих територіях через реалізацію спільних ініціатив, спрямованих на просування традиційних духовно-моральних цінностей. У межах програми були заплановані навчальні модулі, стажування в російських некомерційних організаціях, цикли майстер-класів, тренінгів, семінарів. Фінальною подією конкурсу став триденний “Форум активного сообщества Донбасса” у Ростові-на-Дону, де виступав патріарх Кіріл.

3.4.10. Фонд Захара Прилепина

Захар Прілєпін (справжнє імʼя — Євген) — колишній депутат російської Держдуми, лідер політичної партії “Справедлива Росія — Патріоти — За правду”, письменник та пропагандист. Був радником ватажка так званої “ДНР” у 2015 році, а за кілька років став заступником командира батальйону спецпідрозділу так званої "ДНР" по роботі з особовим складом. Також був майором так званої “армії ДНР”. Його партія має імперську сутність та будує свою діяльність на твердженні, що “Росія — Імперія, була, є і буде”, а “Донбас повинен повернутися до Росії, тому що заплатив за це найвищу ціну”.

З 2014 року збирає та доставляє гуманітарну допомогу на Донбас. У 2017 році Захар Прілєпін разом з друзями Дмітрієм Кузнєцовим та Сєргєєм Єршовим зареєстрували Благодійний фонд імені Захара Прилєпіна, аби допомагати населенню окупованих Росією українських територій. Фонд збирає гроші на техніку й іншу допомогу російським військовим, проводить культурні акції для залучення та консолідації суспільства на підтримку так званої “СВО”.

У містах на ТОТ відкривають штаби Захара Прілєпіна, які, крім гуманітарної допомоги, реалізують і програму євразійської культурної інтеграції “МОСТ”.

3.5. Російські дитячі й молодіжні організації

З Росії на окуповані території поширилися молодіжні організації, що пропагують патріотизм, насаджують дітям і молоді російські культурні цінності й ідеали, намагаються якнайшвидше включити їх у російське суспільство.

3.5.1. “Движение первых”

“Движение первых” — це дитячо-молодіжна організація, створена наприкінці 2022 року, яку Владімір Путін спочатку пропонував назвати “піонери”. Має державну підтримку і фінансування. Контролює її особисто президент РФ. Вона обʼєднала в собі “Юнармію” й інші російські шкільні організації.

Осередки руху створюють у кожній школі, тому він охоплює дуже багато учнів: на ТОТ на листопаді 2023 року відкрили більше тисячі представництв. Його учасниками можуть стати учні від 6 років і бути членами до випуску зі школи чи технікуму. Мета руху на українських територіях — прищепити дітям любов і відчуття “прихильності”до Росії.

3.5.2. “Юнармия”

Створена у 2016 році за сприяння міністра оборони РФ Шойгу. З появою “Движения первых” “Юнармия” стала його частиною. Доєднатися до організації можна з 8 років.

Рух створений для мілітаризації, мобілізації та військового вишколу молоді, “виховання громадянина і патріота”. “Юнармійців” спонукають захоплюватися історією та величчю Росії, бути готовими віддати життя за неї, брати приклад з ветеранів Другої світової війни і героїв так званої “СВО”, вчать користуватися зброєю, муштрують у тактичній та стройовій підготовці.

Осередки “юнармії” створені у всіх окупованих областях, а в так званих “Л/ДНР” вони де-факто існували з 2019 року: там діяли власні угрупування “Молодая Гвардия — Юнармия”, які концептуально були копією всеросійського руху, про що зазначали пропагандистські медіа. Втім, творці донецького руху наголошували на своїх відмінностях: у їхній презентації є слайди, де йдеться про різницю між емблемами, формою та гімном (хоча насправді все, крім гімну, доволі схоже). Про луганську організацію такої інформації немає, хоча на фотографіях у соціальних мережах їхні нашивки схожі на прийняті в “ДНР”.

Навесні 2022 року донецька й луганська “Юнармії” злилися з всеросійським рухом і передали останньому всю свою матеріально-технічну базу. В листопаді 2023 року перші відділення зʼявилися в Генічеську та Мелітополі.

3.5.3. “Волонтеры Победы”

Всеросійський волонтерський рух, заснований до 70-річчя закінчення Другої світової війни. Його керівниця — депутатка Держдуми РФ від “Единой России” Ольга Занко. Фінансується рух із російського державного бюджету.

Як зазначено на сайті “Волонтеров победы”, вони організовують “паради перемоги”, опікуються ветеранами та відновлюють “памʼятні місця”, не даючи світові забути “правдиву історію”. За словами його виконавчої директорки, на ТОТ рух здебільшого працює на збереження памʼятті про події Другої світової та вже сучасної російсько-української війни (діє проєкт “Слово переможця. Донбас”, учасники якого записують історії ветеранів Другої світової, що жили на території окупованих Донеччини й Луганщини, сепаратистів та російських солдатів).

На ТОТ організація працює з 2019 року. Як розповідала очільниця донецького відділу руху, він був першою з російських молодіжних організацій, які “зайшли” в так звані “Л/ДНР”. З того часу вони залучають донецьку і луганську молодь (до 2022 року — як міжнародних представників) у свої проєкти з популяризації російської історії та воєнної слави.

У 2022 році рух виграв грант у 9,2 мільйона рублів на розвиток власної діяльності на ТОТ від “Фонда Президентских грантов”, а пізніше в тому ж році — ще майже 3 мільйони від “Президентского Фонда культурных инициатив” — на створення буклету і виставки зі спогадами ветеранів про Другу світову. Відтоді “Волонтери победы” допомагають російській армії, пропагують серед місцевих російську культуру та цінності (проводять лекції для студентів та школярів про “велику російську перемогу”, розповідають про начебто належність окупованих територій до Росії) та допомагають організовувати свята і заходи, пов'язані з “9 травня”.

3.5.4. “Российский союз молодежи” (РСМ)

Ще одна організація, яка через молодіжну політику намагається затягнути українську молодь у російський світ.

Мета діяльності організації, зазначена на її сайті, — розвивати, обʼєднувати і включати молодь у сферу молодіжної політики. “РСМ” реалізує програми й проєкти, повʼязані з молодіжною політикою, бере участь у підготовці тематичних законопроєктів.

3.5.5. “Волонтерская Рота”

“Волонтерская Рота” з’явилася в Росії у 2018 році як частина молодіжного крила “Боевого братства” (організації, що обʼєднує ветеранів різних війн з РФ). До повномасштабного вторгнення її учасники записували патріотичні відео про Другу світову війну, допомагали ветеранам, брали участь у провладних мітингах. Із часом “Волонтерская Рота” практично синхронізувала свою діяльність із “Молодой Гвардией Единой России” та ввійшла у групи швидкого реагування “МГЄР”, які виконують “неофіційні завдання”: шпигують за опозиціонерами, нападають на журналістів та влаштовують провокації.

Також “Волонтерська Рота” разом із “МГЕР” влаштовують у різних містах Росії мітинги. 23 лютого 2022 “Рота” провела акцію в Санкт-Петербурзі на підтримку анексії окупованих областей з банальною назвою “Своих не бросаем”, у якій взяли участь близько 1500 людей (здебільшого студентів). За словами ї учасника й за сумісництвом журналіста одного з опозиційних медіа, який брав участь у заході “під прикриттям”, більшість “активістів” не знали мети мітингу або були “проплачені” — грошима чи їжею.

Члени організації допомагають сімʼям мобілізованим та періодично їздять на ТОТ волонтерити, за це “Волонтерська рота” отримує багатомільйонні гранти від Президента РФ. Добровольці ставлять намети для обігріву, допомагають розбирати завали, роздають їжу. Деякі учасники “Роти” йдуть воювати за Росію.

3.5.6. Общероссийская общественная молодежная патриотическая организация "Российского Союза ветеранов Афганистана “Наследие”

Організація існує з 2015 року, займається воєнно-патріотичним, морально-духовним, спортивним, культурним, історичним вихованням дітей та молоді. Має регіональні осередки у так званих “ДНР” та “ЛНР”.

“Наследие” збирає гроші на підтримку російської армії, взаємодіє з переселенцями та депортованими українцями у РФ, возить по Росії виставку фотографій, знятих добровольцями організації під час “гуманітарних місій на Донбас”. Перед початком таких місій учасники проходять навчання в Ростові-на-Дону, а на ТОТ возять гуманітарну допомогу, відновлюють памʼятники Другої світової війни та проводять спортивні заходи для дітей.

3.6. Донецька область

3.6.1. “Русский Центр”

Організацію відкрив у Донецьку в 2017 році ватажок так званої “ДНР” Дєніс Пушилін. За даними української розвідки, засновником центру є фонд “Русский мир”. З часу анексії центр підтримує “Президентський фонд культурных инициатив”.

Організація створена, аби “посилити процеси інтеграції Донбасу з Російською Федерацією в гуманітарних, соціальних і культурних аспектах, створення міцних та стійких взаємин між громадськими організаціями Донецької Народної Республіки та суб'єктами Російської Федерації”. Крім того, “Центр” видав антиукраїнську псевдоісторичну “доктрину” під промовистою назвою “Русский Донбас”, де йдеться про нерозривний зв'язок “народу Донбасу” і так званої “Новоросії” з великою Російською Федерацією.

Організація склала свою ”Інтеграційну програму”, спрямовану на розвиток спорту, освіти, охорони здоровʼя й патріотичного виховання, готуючи підґрунтя для анексії українських територій. На зустрічі з журналістами представниця “Центру” наголосила, що його “надзавдання” — це возз'єднання Доньасу з Російською Федерацією”.

За роки своєї діяльності “Центр” провів безліч проросійських заходів:

привозив зірок російської естради у так звану “ДНР”,
влаштував фестиваль “Днів Росії на Донбасі”,
організував форуми, де виступали відомі російські пропагандисти, наприклад, Маргаріта Сімоньян. У 2021 році за підтримки “Единой России” Центр провів форум “Русское слово в современном мире”.
запрошував російських професорів читати лекції на політичні теми.

3.6.2. Общественное движение "Донецкая Республика"

Найбільша політично-громадська організація у так званій “ДНР”, була найпопулярнішою політичною партією на окупованій Донеччині та мала найбільшу фракцію у так званій “народній раді ДНР” (квазізаконодавчий орган). “Республіка” складається з 49 місцевих відділень та об'єднує близько 250 тисяч учасників (більшість із них є її членами суто формально). До неї входять усі міністри та більшість депутатів квазіпарламенту так званої “ДНР”, усі голови міських та районних адміністрацій та члени профспілок. Як вказано на сайті, організація “реалізує 21 масштабний проєкт, що охоплює всі версти суспільства”.

Рух існував на Донеччині з 2005 року за сприяння “Партії регіонів”, у 2007 році був заборонений рішенням суду за посягання на територіальну цілісність та недоторканість України (його учасники збирали підписи за проведення референдуму щодо “незалежності Донбасу” та створення “Донецької федеративної республіки”). З 2014 року, коли Україна вже не контролювала частину області, “Донецька Республіка” відновила свою політичну діяльність, а її учасники були серед тих, хто проголошував незалежність так званої “ДНР”. Після 2022 року “республіка” обʼєдналася з пропутінською “Єдиною Росією”, а члени руху почали активно вступати в партію.

“Донецька Республіка” з 2014 року русифікує і мілітаризує культурну, освітню й інформаційну сфери життя українців на окупованих територіях. Члени організації влаштовують мистецькі заходи, що спонукають “громадян служити Батьківщини та бути героями”, організовують конкурси та проєкти на патріотичну тематику.

Роботою з молоддю займається молодіжний осередок руху “Молода Республіка”, який у 2022 році став частиною “Молодой Гвардии Единой России”.

Частиною “Донецької Республіки” є мілітаризоване формування “Народная Дружина”.

3.6.3. “Народная дружина”

“Народна дружина” з часу свого заснування діє лише на території так званої “ДНР”. 5 квітня 2022 штаб організації відкрився в окупованому Маріуполі.

Основні завдання дружини — патріотичне виховання молоді та патрулювання вулиць. ”Дружинники” — потенційні працівники правоохоронних органів так званої “ДНР” та майбутні солдати окупаційних збройних формувань.

Також організація проводить спортивні заходи і тренування. Активісти створили проєкт з розвитку комп'ютерного спорту “КиберДонбас”, організовують патріотичні заходи, роздають “гуманітарку” і допомагають розбирати завали, про що звітують на своїй сторінці в “Вконтакте”.

3.6.4. Республиканский дом народного творчества и кино

Державна бюджетна установа Донецької Народної Республіки “Республіканський дім народної творчості та кіно” (колишній Донецький республіканський навчально-методичний центр культури та мистецтва), у своєму плані роботи на 2023 рік визначив такі сфери роботи:

підтримка та розвиток видів самодіяльної народної творчості;
збереження і розвиток традиційної народної культури, нематеріального етнокультурного надбання;
організаційно-методичний супровід діяльності клубних установ;
технічне та організаційне забезпечення заходів;
розвиток взаємодії з регіонами Російської Федерації.

“Дім” опікується наповненням онлайн-порталу “Культура Донбасу” (там публікують культурні анонси та новини окупованої області), відповідає за дитячі колективи і клуби в так званій “республіці” та художню творчість, яка з них виходить. Установа популяризує на Донеччині російський фольклор, який учасникам і глядачам представляють як рідний для цієї території. На 2023 рік “Дім” планував культурно-соціальні програми й проєкти до “дня вєлікой побєди”, “9-ї річниці Донецької народної республіки”, “дня Росії”, “80-річчя звільнення Донбасу”.

Один із проєктів “Дому” — Центр словʼянської культури, що обʼєднує 15 творчих колективів різного спрямування (від танцю до фотографії) і має власну бібліотеку. Вихованці центру вивчають культуру і творчу спадщину РФ, їздять із виступами в Росію.

3.6. Луганська область

3.6.1. Союз женщин Донбасса

Це жіноче обʼєднання що існувало на так званій “ЛНР” з квітня 2021 року. Його очільниця — колаборантка з Луганська Наталія Пріймак.

Організація стоїть на варті “традиційних сімейних цінностей”, захищає права жінок та просуває “правильний” образ жінки. “Мы за крепкую семью, счастливое детство, традиции и духовные ценности” — розповідає про себе союз у рекламі.

“СЖД” допомагає російським військовим та їхнім сімʼям, передає гуманітарну допомогу у прифронтові села, навчає пенсіонерів “цифровій грамотності” (інтегруючи їх у російський інформаційний простір), влаштовує бізнес-заходи для жінок, опікується здоров’ям жінок і дітей.

У вересні 2023 року “Союз женщин Донбасса” став частиною всеросійського “Союзу жінок Росії” (СЖР). Cпівпраця організацій розпочалася у 2021 році, коли Наталія Пріймак у складі “СЖР” брала участь у форумі в російському Омську.

3.6.2. Общественное движение “Мир Луганщине”

Найбільша організація, що існує в так званій “ЛНР” з 2014 року, нараховує близько 110 тисяч членів (більшість із яких є її учасниками формально). До російської анексії була де-факто політичною партією, а її члени мали найбільше місць у самопроголошеному парламенті “республіки”. Голова руху — Леонід Пасєчнік, за сумісництвом лідер так званої “ЛНР”. 24 вересня 2022 партія “Единая Россия” і “Мир Луганщине” підписали договір про співпрацю, після чого діяльність руху злилася з партійною.

На момент написання звіту (грудень 2023 року) сторінка організації “ВКонтакте” оновлювалася лише на час так званих “місцевих виборів”, які Росія незаконно проводила на ТОТ. Після початку співпраці з партією “Мир Луганщині” здебільшого організовує памʼятні заходи, повʼязані з Другою світовою і російсько-українською війнами, опікується ветеранами, сиротами і пенсіонерами. Попри те, що організація малоактивна, а її члени переважно працюють на “Единою Россию”, за її сприяння функціонують певні проєкти.

Зокрема, “Молодіжний парламент ЛНР” відповідає за молодіжну політику та представлений у “народній раді ЛНР”. Його “депутати” зустрічаються з політиками РФ для перейняття досвіду. На своїй сторінці “ВКонтакте” організація здебільшого репостить дописи луганського крила “Единой России”.

Проєкт “Мы помним”, запущений рухом “Мир Луганщине”, спрямований на прославлення перемоги СРСР у Другій світовій війні та вже викривлених пропагандою подій російсько-української війни.

3.6.3. Научно-просветительский центр по изучению русской культуры Донбасса (НПЦ)

Центр заснований у 2020 році і є структурним підрозділом Луганської державної академії культури та мистецтв імені М. Матусовського. Діяльність “НПЦ” полягає в організації конференцій, творчих конкурсів, виставок та олімпіад з метою вивчення російської культури, дослідження псевдотеорії належності “народу Донбасу” до Росії, пошук “російської ідентичності” та “наукове” обґрунтування інших наративів російської пропаганди.

Ключові декларовані завдання діяльності Центру:

розвиток та підтримка освітніх, наукових, соціальних і культурних зв'язків з Росією;
дослідження російської культури та мистецтва;
вивчення й утвердження архетипної належності народу Донбасу до російського світу та протидія чужій для так званої “Луганської Народної Республіки” пропаганді;
створення освітнього майданчика для розробки та реалізації програм з вивчення російської культури;
дослідження соціокультурного простору Луганщини у контексті належності “народу Донбасу” до російського світу.

3.6.4. Центр развития детского и молодежного движения

Центр спрямований на “всесторонній розвиток і виховання дітей та молоді”. Був зареєстрований у 2015 році.

Основні декларовані завдання Центру:

виховання патріотів, творців суспільства нового типу, спрямованих на розвиток майбутнього так званої “ЛНР”;
виховання молодого покоління у дусі поваги до старших, турботи про молодших, своїх рідних, близьких та друзів;
створення умов самовираження особистості, підготовки дітей до самостійного життя;
виховання ініціативи, творчості, організаторських здібностей у майбутньої “інтелектуальної та політичної еліти Луганщини”;
прищеплення любові до праці.

На базі центру реалізується російський федеральний проєкт “Навигатор детства”, спрямований “на патріотичне виховання громадян Російської Федерації”. У його межах дітей заохочують вступати в російські волонтерські організації, записують їх у лави дитячого патріотичного руху “Орлята Росии”, насаджують любов до Росії та її “героїв”.

3.7. Запорізька область

3.7.1 “Юг Молодой”

У “міністерства молодіжної політики Запорізької області” є своя кишенькова організація “Юг Молодой”, яка має осередки у Херсонській області. На серпень 2023 року організація має 17 осередків по Запорізькій області: у Мелітополі, Акімовці, Приазовському, Васильївці, Черніговці, Енергодарі, Дніпрорудном, Великій Білозірці, Приморську, Токмаку, Камʼянці-Дністровській, Бердянську, Кирилівці, Куйбишові, Михайлівці, Молочанську, Пологах та Веселому та декілька у містах Херсонщини.

Псевдогромадський рух молодіжного дозвілля створений 25 липня 2022 року. По суті, він є центром вербування та пропаганди, де молодь спонукають працювати на користь режиму. Кістяк руху становлять волонтери “Единой России” з РФ та місцеві колаборанти.

Основні види діяльності організації:“Юг молодой”:

співпраця з російськими організаціями, участь у їхніх заходах і проєктах,
збереження памʼяті про подвиги предків і відвідування памʼятних місць,
гуманітарні місії.

Учасники руху знищують українську символіку, залучені до депортації дітей і дорослого цивільного населення з Херсонської області, розтягують 15-метрові георгіївські стрічки на підтримку “СВО”, допомагають російській армії, пропагують російські імперські та антиукраїнські цінності серед місцевої молоді. Однією з основних подій організації є вже, на жаль, дворазовий форум з однойменною назвою для молоді з усіх окупованих територій. Восени 2022 року для учасників заходу проводив майстер-клас нині померлий пропагандист Владлєн Татарскій.

3.7.2. “Юг Спортивный”

Спочатку це був спортивний проєкт, реалізований “Юг Молодой”. Втім у серпні 2023 року на базі проєкту створили окрему організацію за такою ж назвою. Її головою став Денис Голуб, який фігурує на сайті “Миротворець”, — виходець із селища Михайлівка Запорізької області, студент Мелітопольського університету та кандидат у члени партії “Единая Россия”.

Рух має на меті розвиток інтересу до спорту, пропаганду здорового способу життя і патріотизму. Він активно співпрацює з партією “Единая Россия” та її молодіжним крилом. Члени організації беруть участь у проросійських акціях останньої: 22 серпня відбувся велопробіг до дня Росії, де учасники “Юг Спортивный” роздавали глядачам триколори.

3.7.3. Общественное движение "Мы вместе с Россией"

Ця колабораціоністська організація з’явилася на окупованій частині Запорізької області, щоб просувати серед місцевого населення псевдореферендум про “приєднання” до РФ. Діяльність організації підтримують партія “Единая Россия”, “Всероссийский народный фронт” і російська влада. Колабораціоніст та співзасновник “Мы вместе с Россией” Владімір Рогов зазначав, що “організація об'єднає волонтерів та фахівців із Запорізької області й Росії” та “перетвориться на ефективний майданчик, який дозволить прискорити процес входження регіону до Росії”.

Волонтерські штаби організації працюють в області з серпня 2022 року. Вони “спілкуються” з місцевим населенням, збирають та роздають гуманітарну допомогу. Перед президентськими виборами в Росії телеграм-канал організації змінив назву на “Мы вместе с Президентом” й активно агітує голосувати за Владіміра Путіна.

3.8. Херсонська область

За час окупації Херсонської області на її території так і не виникло “власних” проросійських молодіжних рухів та організацій. Зараз там існують філіали та осередки російських молодіжних організацій на кшталт “Молодой Гвардии Единой Росси” та “ЮгМолодой” родом із Запорізької області.

4. “Велика російська культура” в окупаційних телеграм-каналах

Ще у травні 2023 року ОПОРА сформувала вибірку з 640 телеграм-каналів, створених для інформаційного обслуговування окупації українських територій. Серед них — канали проросійських ЗМІ окупованих міст і сіл, адміністративні канали органів окупаційної влади, місцеві політичні, благодійні й громадські організації, канали публічних осіб, канали для обміну/продажу товарів і послуг чи пошуку роботи. Тоді наш аналіз показав, що ці телеграм-канали працюють на “імпортозаміщення” заблокованих українських і міжнародних інформаційних ресурсів на ТОТ. at

Щоб зрозуміти, як відбувається насадження російської культури на тимчасово окупованих українських територіях, ОПОРА дослідила контент цих телеграм-каналів. Ми сформували перелік ключових слів, пов’язаних з сферами культури, в різних відмінках. Так ми завантажили 817124 дописи зі згадками ключових слів, серед яких сформували рандомізовану вибірку з 2000 публікацій за період з 24 лютого 2022 до 15 жовтня 2023 року для подальшого контент-аналізу. Ми прокодували відібрані дописи за такими категоріями: “повідомлення про офлайн-події”, “історія”, “залучення дітей”, “цінності та традиції”, “спорт”, “музика”, “культурна політика”, “сучасна російська війна в Україні”, “освіта”, “література”, “візуальні мистецтва”, “згадки персоналій”, “кіно”, “ностальгічний контент”, “театр”, “архітектура та благоустрій”, “релігія”, “російська мова”, “інше”.

4.1. Офлайн-заходи

Найчастіше у нашій вибірці траплялися анонси майбутніх подій чи розповіді про вже проведені заходи, що відбувалися офлайн. Загалом у вибірці налічується 863 пости з такими згадками. Найчастіше окупанти висвітлюють офлайн-заходи, організовані для дітей чи за їхньої участі — про них згадали у понад третині постів цієї категорії.

4.1.1. Залучення дітей

Заходи, що передбачають залучення дітей різного віку (від ясельного до старшого шкільного) становлять половину всіх зафіксованих у вибірці офлайн-подій — 462 публікації. Через таку їх кількість докладний опис дитячих подій можна знайти у кожному з тематичних підрозділів.

Перш за все, через систему освіти і позашкільне життя росіяни вчать українських дітей “любить родину”. Так зване “патріотичне виховання” відбувається на регулярних уроках “Разговоры о важном”, класних годинах, шкільних святах, покладаннях квітів до пам’ятників та меморіальних дошок, створенні малюнків та виготовленні поробок, присвячених радянським подвигам у Другій світовій війні. Не оминають увагою й сучасну війну — дітей змушують дякувати за “звільнення” російським бійцям, які руйнували їхні рідні міста й села.

Популяризують у телеграмі й історії дітей, що виросли в окупації. Наприклад, деякі сторінки розповідали про 9-річну Машу, яка народилася в тимчасово окупованому Луганську в 2014 році, а за 9 років на День перемоги заспівала пісню про “Вєлікую отєчєствєнную”. Навчають українських дітей і поважати російський “день защитника отечества”: наприклад, у Біловодську дітей готували до 23 лютого завчасно, проводячи серію заходів “з метою ознайомлення учнів з історією та традиціями свята, формування розуміння ролі Збройних сил Російської Федерації в забезпеченні безпеки держави та її громадян”. Тоді учні організовували фестивалі патріотичних пісень, виготовляли листівки й малюнки, писали листи російським окупантам, а в сам день “свята” вручали “защітнікам” подарунки та солодощі. Втім, любити окупанта вчать не лише на свята: у кінці травня 2023 року активісти “Юг Молодой” та “Движения первых” разом з дітьми з Дніпрорудного писали листи російським військовим.

Ба більше, дітям насаджують “громадянську освіту”, наприклад, у Бердянську учням розповідали про російську конституцію, щоб “виростити покоління законослухняних дітей, які не лише вимагатимуть свої права, як це було при Україні, а й знатимуть свої обов’язки”. Така просвіта входить у програму вже згаданих “Разговоров о важном”. Ба більше, для старшокласників села Веселе в місцевій біблотеці проводили вікторину на знання російської конституції. Натомість у дитячому садочку №49 “Рябіна” в Мелітополі цілий “дєнь россії” для дошкільнят минув під гаслом “Мы дети твои, Россия!”: зранку їм провели гімнастику “Мы разные, но не чужие!”, потім діти переглядали ляльковий спектакль за мотивами російської народної казки “Гуси-лебеди”, робили колажі на тему “День Россиии глазами детей” та влаштували флешмоб “Мы дети твои, Россия”. В дитячому садочку №2 “Зірочка” в Бердянську 9 травня провели заходи, “спрямовані на зміцнення морально-патріотичних почуттів”.

Також окупанти використовують умовно нейтральні, ідеологічно незабарвлені приводи для контакту з українськими дітьми. Представники окупаційних адміністрацій приходять у заклади освіти на новорічні ялинки, День знань чи День захисту дітей, роздаючи подарунки та виголошуючи привітання. На тимчасово окупованих територіях відбувалася акція “Елка желаний”, коли представники місцевої “влади” знімали з ялинки прикраси з бажанням однієї дитини та виконували його. Наприклад, очільниця “міністерства транспорту Запорізької області” Юлія Губанова буцімто подарувала 9-річній Насті з села Велика Знам’янка ноутбук, гендиректор “Пошти ЛНР” подарував 7-річній Кірі з Луганська велосипед, а член “Общєствєнной палати ЛНР” Міхаїл Гладков передав у навчальні заклади Біловодська (Луганська область) живі ялинки, щоб діти “раділи моментам підготовки до цього чудового свята [Нового року]”.

Влаштовують для дітей й інші розважальні заходи, не приурочені до дат чи сезонів. Йдеться про концерти з аніматорами, спортивні змагання, творчі заходи в місцевих бібліотеках, музеях чи будинках культури, майстер-класи, конкурси малюнків тощо. Представники окупаційних адміністрацій дарують дітям подарунки, виголошують промови й особисто вітають переможців, що стає додатковою точкою контакту з юними українцями та їхніми батьками, особливо для представниківї “Единой России”. Так, наприклад, активісти “Молодой Гвардии Единой России” приїжджали у “пункт тимчасового розміщення біженців” у Мелітополі з аніматорами й аквагримом (паралельно в “пункті”, ймовірно, відбувалися фільтраційні заходи), організовували покази мультфільмів та кіно в Маріуполі. Представниці “Женского движения Единой России” влаштували для дітей у Макіївці (Донецька область) концерт, а активісти партії роздали першокласникам перед початком навчального року набори одягу та канцтоварів.

4.1.2.Поїздки в РФ

У нашій вибірці є 75 дописів зі згадками про приводи, під якими росіяни вивозили українців з тимчасово окупованих територій в Росію на коротко- чи середньотермінові програми. Тут бачимо різноманітні культурні обміни з суб’єктами РФ та містами, студентські й шкільні обміни, конкурси, призом у яких є поїздки до Москви чи Санкт-Петербурга тощо. Так окупанти добровільно-примусово вивозять українців різного віку та професій, стимулюють їх пізнавати свою нову “родіну” та інтегруватися у спільноту “на федеральному рівні”.

Умовно подібні “гастролі” можна поділити на такі види:

навчальні програми і тематичні конференції для працівників сфер культури й освіти;
змагання і виступи переможців місцевих дитячих конкурсів та спортивних змагань на “федеральному рівні”;
студентські програми обміну;
поїздки для абітурієнтів з ТОТ для заохочення вступу в російські ВНЗ;
просвітницькі проїздки від патріотичних громадських організацій, профспілок та інших об’єднань.

Найчастіше поїздки в Росію влаштовують для підлітків і студентів як найбільш мобільних груп. Росіяни заохочують українську молодь вступати у російські ВНЗ та переїздити на територію Росії. За словами окупантів, студенти вишів на окупованих територіях проходять стажування і практику на території РФ, беруть участь у творчих та професійних конкурсах, форумах і семінарах, їздять на молодіжні фестивалі тощо. Наприклад, окупанти звітували про співпрацю між “Донбаською академією будівництва та архітектури” і мерією Москви, згідно з умовами якої, 200 майбутніх реставраторів з Макіївки пройдуть стажування в Москві. Натомість представників організації “Юг Молодой” з Енергодару возили на “наймасштабніший форум блогерів в Санкт-Петербурзі” “Сесія Insight People”, де їх навчали блогерської справи, а після офіційної частини розважали культурною програмою, яка “допомогла кожному зануритися в атмосферу Петербурга”. Ба більше, “молодь Республіки [так званої “ДНР”]” відвідувала Байкальський молодіжний форум, а старшокласників з Горлівки возили в Челябінськ за програмою “Університетська зміна” знайомитися з Південно-Уральським державним гуманітарно-педагогічним університетом і грати в інтелектуальну гру “Русский мир”.

Крім того, дітей і підлітків вивозили на “оздоровлення” у російські міста “відпочити від пережитого та познайомитися з однолітками з різних куточків Росії”. Так, наприклад, вже згаданий у звіті “Русский центр” возив 200 дітей з Макіївки, Горлівки та Донецька в оздоровчий центр “Дмітріатовський” у Таганрозі, діти з Маріуполя “за ініціативою губернатора Тульської області Алєксєя Дюміна” відпочивали в Тулі, а діти з Бердянська — в таборі “Бригантина” у Чебоксарах. Праціює і згадана вище програма “шефства” російських регіонів над українськими містами — наприклад, дітей з т.о. Дебальцево возили на “відпочинок” у Хабаровський край, який є “шеф-регіоном” міста.

За даними Інституту вивчення війни, таке “оздоровлення” часто є сценарієм депортації українських дітей до РФ. Як раніше зазначали аналітики ОПОРИ, росіяни активно маніпулюють термінологією, щоб уникнути юридичної відповідальності за депортацію дітей та дорослих, що є порушенням Женевської конвенції, Конвенції про запобігання злочину геноциду та Конвенції ООН про права дитини. Втім, окупанти намагалися спростувати й ці факти, повторюючи раніше описаний ОПОРОЮ наратив про “евакуацію” і вивезення дітей на відпочинок: мовляв, батьки добровільно відпустили своїх дітей, “доручили російським органам освіта всю відповідальність за життя та благополуччя, і … можуть забрати дітей, чому, за словами уповноваженої при президенті Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової російська сторона завжди готова допомогти”. Звинувачення у депортації дітей в Росії називають “хвилями українського ІПСО”. Втім, з цією тезою однозначно не погоджується Міжнародний кримінальний суд, який видав ордер на арешт Львової-Бєлової за незаконну депортацію та переміщення дітей з окупованих територій України до Російської Федерації.

Дітей возять у Росію на свята, за перемоги в шкільних олімпіадах, творчих і спортивних конкурсах. Зокрема, окупанти звітували, що привезли 300 дітей з Херсонщини на новорічну ялинку та екскурсії в Кремль, школярів з Енергодару в межах проєкту “Школа Росатома” за перемогу у пісенному конкурсі повезли в Десногорськ, де “для підняття бойового духу” повели в музей російського композитора Михайла Глінки та знайомили з однолітками “з інших регіонів країни”, а в січні 2023 року 20 дітей з так званої “ЛНР” запросили у Москву для участі в реп-спектаклі “Квіти під градом”, який має розповісти “справжню історію Донбасу голосами його дітей”. У нашу вибірку потрапила й промовисто пропагандистська публікація про те, як “Единая Россия” буцімто “здійснила мрію школяра” зі Скадовська — той нарешті зміг дослідити “місто на Неві [Санкт-Петербург] за творами Достоєвського”, а раніше “часто сперечався з вчителями в [українській] школі, котрі викладали викривлену історію”. Єдинороси звозили хлопчика і його маму на екскурсію, після якої той “планує повернутися в Санкт-Петербург, щоб вступити в один з ВНЗ Північної столиці”.

Вивозять до РФ і дорослих під приводом програм професійного розвитку. Митці — музиканти, співаки і театрали — їздять з гастролями по території РФ. Зокрема, делегація “Донецької державної академічної філармонії” відвідувала заклади культури Кемерова, Донецький академічний симфонічний оркестр імені Прокоф’єва їздив російськими містами з програмою “Концерт Непокоренных”. Натомість шкільні вчителі з так званої “ЛНР” у жовтні 2023 року відвідали Всеросійський форум класних керівників у Москві, а працівників Луганської республіканської універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького возили на Всеросійський бібліотечний конгрес в Нижній Новгород.

4.1.3. “Побєдобєсіє”

Значна частина офлайн-заходів у нашій вибірці — різноманітні креативи на тему “побєдобєсія”. Це звіти про святкування днів перемоги в окупованих містах та містечках, мешканці яких “нарешті можуть вільно відсвяткувати під червоними стягами та з георгіївськими стрічками”, заходи “народного єдінства” — прибирання і реставрація радянських монументів та меморіальних дошок “всією громадою”, просвітницькі лекції для людей різного віку та професій.

З огляду на дати публікацій, що потрапили до нашої вибірки, проглядається два “побєдобєсні” піки — довкола російського “дня защитника отечества” та до Дня перемоги (перші плавно перетікають у другі). Їх проводять у школах, бібліотеках, музеях, на робочих місцях, розповідаючи як про місцевих героїв — вихідців із цих населених пунктів, які брали участь у Другій світовій війні, так і про пам’ятні місця й символи тих років. Наприклад, Донецький краєзнавчий музей напередодні Дня перемоги організував для всіх охочих екскурсії до Савур-Могили, для школярів Якимівки (Запорізька область) влаштували фестиваль ораторського мистецтва “С чего начинается Родина”, студенти з Мелітополя та школярі з Маріуполя разом з активістами “МГЕР” на суботнику прибирали у місцевих парках і висаджували квіти біля пам’ятників героям Другої світової, а в напівзруйнованому Сєвєродонецьку проходило урочисте запалення вічного вогню, котрий “був притушений українською владою”. “Побєдобєсіє” не оминуло й найменших українців: для “патріотичного виховання дошкільнят” окупанти влаштували святкування Дня перемоги в яслах-садку №46 у місті Хрустальне (Луганська область), перейменованому росіянами на Красний Луч, де з дітьми проводили бесіди за російським прочитанням Другої Світової війни, показували російські документальні фільми та малювали малюнки для виставки “Спасибо Деду за Победу”.

Понад те, окупанти проводять фестиваль “Россия — это мы”, що розпочався у листопаді 2023 року та закінчиться у травні 2024 року великим гала-концертом на честь російського Дня перемоги. Протягом цього часу відбуватимуться онлайн-заходи різних форматів, приурочені до пам’ятних дат, що припадають на цей період. Заявлена мета фестивалю — “інтеграція Донбасу в культурний простір РФ через трансляцію та демонстрацію в мережі інтернет творчих номерів і талантів жителів Донбасу та Омської області”. Подію організовують “общєствєнная палата ДНР” і “міністерство культури ДНР” разом з Омським центром інновацій соціальної галузі за фінансування Президентського фонду культурних ініціатив РФ.

Втім, окупанти знаходять приводи святкувати “вєлікую рускую побєду” протягом всього року. Поза “побєдобєсними” сезонами проводять фотовиставки, класні години, методичні заняття для шкільних та університетських викладачів про радянську воєнну звитягу. Наприклад, на початку лютого 2023 року у краєзнавчому музеї Дніпрорудного (Запорізька область) тривала спеціальна виставка до річниці Сталінградської битви, у середині січня 2023 року у Приморську (Запорізька область) створили виставку "Наш земляк Долганов Василий Николаевич — участник обороны Ленинграда", у липні 2022 року в будинку культури Нової Каховки (Херсонська область) показували сучасний російський фільм про війну “Червоний привид”, а на до дня прапора Росії у серпні 2022 року в Мелітополі розповідали про вихідця з цього міста, який “штурмував Берлін”.

4.1.5. Культурні простори

Для пропаганди окупанти активно використовують культурні простори, зокрема музеї та бібліотеки. Вони звітують про екскурсії й лекції про історію міста чи регіону і видатних людей, що звідти походять. Утім, така просвіта обмежується здебільшого радянським періодом, культурою та пантеоном героїв — публікації про події часів Російської Імперії трапляються рідше. Музеї відіграють важливу роль у функціонуванні російського “побєдобєсія”, адже саме там проводять виставки, спеціальні чи гостьові експозиції з російських музеїв, лекції для шкільних та університетських викладачів про те, як говорити про російську “побєду”.

Здебільшого музейні заходи орієнтовані на школярів та студентів, хоча відбуваються й відкриті заходи для місцевих мешканців “та гостей республік” будь-якого віку. Насаджують радянськість і через, здавалося б, ідеологічно нейтральні теми. Наприклад, для школярів Мелітополя влаштували виставку “Что за конфеты так дивно одеты”, яка мала би розповісти учням середніх класів про історію шоколаду. Однак натомість школярам пояснили, як “обгортки цукерок можуть розповісти про різні історичні події” та презентували серію обгорток “Російське військо 1812 року”. Також у музеях тимчасово окупованих міст влаштували виставки для ознайомлення з російською культурою і традиціями: школярів Бердянська водили на спеціальну експозицію місцевого краєзнавчого музею “Наш красавец — русский самовар”, де обговорювали “традиції російського чаювання”.

Бібліотеки слугують простором для утвердження на ТОТ міфу про “вєлікую рускую” літературу. Так, у Михайлівці (Запорізька область) проводили книжкові виставки до дня народження російського письменника Валентина Пікуля, у Токмаку (Запорізька область) святкували день народження Володимира Маяковського, в одній з бібліотек Луганська проходила “літературно-музична вітальня”, присвячена Михайлу Лєрмонтову, а в селі Веселе Мелітопольського району святкували дні російської мови та Олександра Пушкіна.

Хоча комунальні бібліотеки важко назвати точкою тяжіння для населення, бібліотекарі ведуть активну роботу з дітьми. Вони намагаються перетворити бібліотеки на зручні простори, де діти зможуть провести кілька годин під наглядом дорослих і з користю. Втім, найбільшу “користь” у цій ситуації отримують окупанти, адже такі заходи перетворюються на години ідеологічного виховання. По-перше, сам простір занурює дітей у контекст “вєлікой русской літєратури” з відповідними підбірками книжок. По-друге, частина заходів прямо пропагандистські: наприклад, у Вовчанську (Запорізька область) діти разом з бібліотекарями створювали поробки на тему “Подвиг ваш бессмертный” та читали радянську воєнну поезію, у Мелітополі слухали про автора російських мультиків “Простоквашино” та “Чєбурашка”, а в Луганську брали участь у конкурсі на найкращу ілюстрацію до книжок російських класиків.

До того ж бібліотеки організовують для дітей різноманітні “ідеологічно нейтральні” заходи — наприклад, “веселі старти”, читальні казок чи святкування дня матері, чи 8 березня. Однак, навіть розповідаючи про іноземних авторів, організатори проводять паралелі з російською літературою: у Мелітополі на виставці, присвяченій британському письменнику Голсуорсі, підкреслюють, як високо автор цінував Тургенєва і Толстова, а в Єнакієвому (Донецька область) під час театралізованого заходу персонажі Мері Поппінс та барон Мюнхгаузен співали дітям частушки російської Баби Яги.

4.1.6. Російська “мультикультурність”

Періодично на ТОТ відбуваються концерти, фестивалі й інші заходи, спрямовані на призвичаєння українців до мистецтва, культури і традицій народів, що проживають на території РФ. Елементи цієї “народовщини” бачимо на заходах на будь-які теми — від літературних читань у бібліотеках до святкувань 8 березня, де співають російські частушки виступають “казачьї” хори і демонструють російські народні танці.

У нашу вибірку потрапили й спеціальні заходи, присвячені традиціям різних народів Росії. У Генічеську влаштували концерт танцю народів Кавказу “Молодость Дагестана”, “Общество “Знаніє” організовувала в Донецьку показ документального фільму “Из России с любовью. Чеченская республика”, в Мелітополі проводили “Межрегиональный фестиваль казачьей культуры “Крымские тулумбасы”, а в. Іванівській громаді (Херсонська область) — акцію “Культура народов России”, де мешканцям пропонували “познакомиться с народными играми из различных уголков Российской Федерации”, зіграти в “інтелектуальні ігри” та отримати можливість “більше дізнатися про культуру та традиції народів Росії, а також активно проводити час за спортивними та інтелектуальними забавами”. У м. Хрустальне (Луганська область, перейменоване росіянами на Красний Луч) учні дитячої школи мистецтв грали звітний концерт під назвою “Сердечные мотивы Родины моей”, приурочений до “року російської культури”. Діти грали твори російських композиторів, російські народні пісні, п’єси сучасних російських композиторів та воєнні пісні.

4.2. Література

У нашу вибірку потрапило 143 публікації зі згадкою літератури та поезії. Передусім росіяни активно й урочисто наповнюють російською літературою бібліотеки навчальних закладів. Зокрема, заступник голови фракції “Единой России” в Держдумі РФ передавав у дитячі бібліотеки Херсона книги з циклу “Російська історична проза”, видавничий дім “Пітєр” передав бібліотекам так званої “ЛНР” дитячі й дорослі книжки, які “відповідають на питання, котрі хвилюють абсолютно будь-яку нормальну людину, що намагається розібратися в сучасній історії, …, щоб заповнити фонди російськомовної літератури, котра була списана за наказом української влади”, а активісти російського “Народного фронту” привезли у вересні 2023 року в село Зоря (Запорізька область) “перші книги російською мовою” (буцімто на запит місцевих бібліотекарі), чим “повністю закрили потребу в дитячій літературі”, адже, за словами “депутата народного совєта ЛНР” Павла Півалова, “діти мають читати літературу тією мовою, якою вимовляють свої перші слова, і в нашому регіоні це російська — мова, котрою говорять мама, тато, бабуся — вся сім’я”.

Завезення російської літератури на ТОТ відбувається і в межах програми так званого “шефства”. Так, наприклад, окупанти звітували, що таким чином Міністерство науки та освіти Республіки Дагестан передали понад 2000 книг у бібліотеки Бердянського району Запорізької області. Звітуючи про те, що “Единая Россия” передала в Луганську бібліотеку імені Горького 40 тисяч екземплярів дитячої літератури, депутат Ради РФ прокоментував, що “нещодавно звільнені населені пункти гостро потребують якісної літератури для підростаючого покоління та російських підручників, у яких не викривлена історія та роблять ухил на традиційні цінності”. Його колега Віктор Водолацький окремо подякував колективу бібліотеки за збереження культури “Русского мира”.

Через “просвітницький” контент у телеграм-каналах, під час заходів у бібліотеках, навчальних закладах і будинках культури окупанти ознайомлюють мешканців ТОТ з російською класикою та сучасною російською літературою. Особливо активно в публікаціях нашої вибірки популяризують Пушкіна. Окупанти оповідають про “нові видання Пушкіна, що ще пахнуть типографією”, привезені в місцеві бібліотеки, та святкування дня російської мови, котрий в Росії відзначають як “Пушкінські дні”: в дитячих садочках проводили конкурс читання казок Пушкіна, в будинках культури показували мультфільми за мотивами цих казок, а в місцевих бібліотеках тривали тематичні виставки й читацькі обговорення.

Спеціальними бібліотечними виставками, заходами й дописами в телеграм-каналах відзначали також Валентина Пікуля, Володимира Маяковського, Михайла Лєрмонтова, Анну Ахматову, Констянтина Сімонова, Юлію Друніну, Марину Цвєтаєву, Івана Тургєнєва, Льва Толстого, Едуарда Успенського, Михайла Пришвіна, Достоєвського, Грибовєдова, Йосифа Бродського, Федора Тютчева, Олександра Блока, Антона Чехова, Олександра Купріна, Миколу Лєскова, Олександра Островського. На тимчасово окупованій частині Запорізької області влаштували виставку “Сергей Михалков — талант добрый и веселый” та “літературну подорож” “Наш любимый Михалков” для учнів молодших класів.

Присутня на ТОТ і сучасна російська література, особливо тексти з дезінформацією про російську війну в Україні. Так, наприклад, у Маріуполі відбувся “найбільший міжнародний фестиваль фантастики” під назвою “Звезды над Донбассом”, куди “з’їхалися письменники, видавці, критики, журналісти, ілюстратори та художники”. 21 червня 2023 року в Москві провели “день пам’яті та скорботи про дітей, що загинули в ЛНР”, де “громадські діячі Луганської Народної Республіки представили друге доповнене видання книги “Розстріляне дитинство Донбасу”, створеної за підтримки Національного центру допомоги пропавшим та постраждалим дітям, яку називають “документальною книгою”.

Просувають у телеграмі й матеріали відеопроєкту “ПОЭЗОФРОНТ”, який окупанти називають “літописом війни, творчо переосмисленим та викладеним мовою поезії”, “покликаним показати ту реальність, в якій уже 9 років існують жителі Донбасу”. До проєкту входять відео, де відомі російські артисти читають поезії про окуповані їхньою країною території з красномовними назвами “Фашизма нет”, “Донбасс не может быть красивым” та “На войне убивают”.

Багато йшлося про пропагандистські книги: “Денацификация Украины. Страна невыученых уроков” Армена Гаспаряна, “Чёрная книга. Зверства современных бандеровцев — украинских неонацистов 2014–2023” авторства “голови Міжнародного громадського трибуналу щодо злочинів українських неонацистів” Максіма Грігорьєва та професора Міхаїла Мягкого, де “наведені страшні свідчення та факти катувань, насильства, вбивства, що здійснювали та здійснюють укронацисти та військовослужбовці ЗСУ”.

Крім того, окупанти й місцеві колаборанти пишуть “літописи”. У нашій вибірці ми зафіксували повідомлення про презентацію книги “Летопись мужества шахтерского края” в Донецьку та підготовку “літопису” “ЛГАКИ имени М. Матусовского. События и люди” в Луганську. Охоче публікують і поезії від підписників, присвячені російській війні в Україні та підтримці бійців так званої “СВО”, і вірші “освободітєлєй”.

4.3. Музика

Музика згадувалася у нашому наборі даних 232 рази. Здебільшого йдеться про приїзди російських артистів на ТОТ, гастролі місцевих співаків та музикантів у Росії й святкові концерти — від пам’ятних днів на кшталт “дня Перемоги” до святкування дня медичного співробітника в місцевих будинках культури чи творчі конкурси для дітей і дорослих.

Перш за все, музика є інструментом патріотичного виховання. На ТОТ влаштовують концерти в будинках культури, філармоніях, навчальних закладах і просто неба. Їх присвячують історичній пісні (здебільшого часів СРСР, зокрема Другої світової війни) та сучасним воєнно-патріотичним надбанням. Наприклад, у Брянці (Луганська область) на честь річниці входження так званої “ЛНР” до Російської Федерації у садочку-яслах №4 “Золотой улей” організували музично-спортивний захід “Все струны сердца о тебе поют, Россия!...”, де діти співали пісні про мир, читали вірші про державні символи “своєї рідної країни” (тобто Росії), збирали триколори з білих, синіх та червоних кубиків і грали в російські народні ігри. На думку окупантів, “незважаючи на вік, вони [діти] вже знають, що вони — росіяни”.

Музика слугує й для пропаганди “братерства” між містами. В окупаційних телеграм-каналах повідомляли, як у Пітері маріупольська співачка Діана Хаджинова заспівала написану петербузькою співачкою Інною Бєдних пісню “Санкт-Петербург — Мариуполь”, на святкування Дня міста в Бердянськ привезли воєнно-патріотичний ансамбль “Катюша” з Підмосков’я “виступити разом з місцевими виконавцями”, а в Маріуполі співав патріотичні пісні навіть ветеран повітряно-десантних військ РФ Анатолій Джумаєв, керівник воєнно-патріотичних клубів “Витязи”, “Вымпел” и “Родина”.

Періодично відбуваються концерти російської класики. Скажімо, піаністка Валєнтіна Лісіца провела турне тимчасово окупованими містами Херсонщини, де вона виконувала твори Сергія Рахманінова і принагідно давала музичні майстер-класи дітям. Онлайн-концерти, присвячені тому ж Рахманінову, давала й донецька філармонія, а у квітні 2023 року артисти закладу привезли в російський Волгоград концерт “Музыка мира. Донбасс — Россия”. З програмою “Мы — Россия” в тур російськими містами їздив і маріупольський естрадно-симфонічний оркестр.

Коли говорити про сучасну музику, то в Генічеську проводили концерт “хітів російської естради” під назвою “В честь памятных дней”. Співають росіяни і на зруйнованій ними “Азовсталі”, що стала останнім “островом безпеки” для захисників Маріуполя та місцевих жителів під час облоги міста. У серпні 2022 року на зваоді влаштували концерт для військовослужбовців з Росії й так званої “ДНР”, де їх розважала російська рок-група “Декабрь”.

Активно просувають в онлайні російських музикантів, котрі долучилися до пропаганди так званої “СВО” — наприклад, Юлію Чічєріну, яку називають “активною учасницею інтеграційних процесів Донбасу і Півдня України до складу великої Росії”, Віктора Сорокіна, якого “знав та цінував” колишній ватажок “ДНР” Алєксандр Захарчєнко. З широким представництвом російської естради минуло й святкування 9 травня на Савур-могилі в Донецьку — туди з концертом привезли Грігорія Лєпса, Родіона Газманова, групу “Звєробой” та інших. Творчість гурту “Звєробой” періодично промотують в окупаційних телеграм-каналах, адже ті активно підтримують так звану “СВО” та присвячують пісні російській армії.

4.5. Візуальні мистецтва

У нашій вибірці ми зафіксували згадки про такі візуальні мистецтва: кіно, образотворче мистецтво і фотографія.

Публікації зі згадками образотворчого мистецтва і фотографії найчастіше стосуються залучення місцевого населення до, так би мовити, творчого осмислення життя в “русском мире”, його історії та цінностей. Окупанти закликають митців та активістів, котрі готові співпрацювати з режимом, створювати мурали, виставки фотографій і картин, а згодом запрошують містян ці заходи відвідувати. У жовтні 2023 року в Маріуполі відбулася виставка робіт місцевих майстрів [російської] народної творчості, приурочена до “дня матрьошки”, а для студентів і колективу “Мелітопольського професійного училища №1” влаштували інтерактивну музейну фотозону “Поклонимся великим тем годам...", де охочі могли “зануритися в атмосферу землянки та пройнятися величчю момента…”.

Показували в окупаційних каналах й ікону, буцімто виплавлену із зібраних на “Азовсталі” патронів — її окупанти називають “символом перемоги російської зброї над нацизмом”. Оповідають, що гільзи переплавила Гільдія ковалів Донбасу, а в шахті “Іловайське” (Харцизький район Донецької області) зібрали вугілля, з якого зробили рамку для цього “витвору”. Врешті, “молодогвардійці” освятили ікону в храмі у Волновасі та подарували її віцеспікерці Держдуми РФ Анні Кузнєцовій.

Символи російської культури з’являються і в міському просторі. В Луганську команда місцевих художників разом із привезеними з Москви, Петербурга та Єкатеринбурга митцями створила серію муралів. За словами депутата Держдуми РФ та керівника програми Євразійської культурної інтеграції Дмітрія Кузнєцова, завдання росіян — “допомагати жителям Луганська не тільки матеріально, а й морально”, тому вони обʼєднують художників “з усіх міст Росії, щоб вони разом створювали малюнки, які будуть радувати місцевих жителів у цей непростий час”. В “освобожденном русском городе” Мелітополі фасад “міністерства культури” розмалювали портретами “героїв” — Мотороли Гіві й Владлена Татарського, а активісти “Молодой гвардии Единой России” зробили дві “фотозони”: першу — з малюнком Чебурашки, яким замалювали, згідно з публікацією, “напис із пропагандою наркотиків”, другу — з крилами в кольорах російського триколору.

Мистецтво з ТОТ активно возять у Росію. Наприклад, у Москві презентували оновлену “Вишиту карту Росії” з фрагментами “чотирьох нових регіонів”, а в Санкт-Петербурзі відбулася виставка “Донбас. Індустріальний портрет”.

Серед згадок про кінематограф, що потрапили до вибірки, здебільшого бачимо псевдодокументалістику про російську війну в Україні та сучасний російський кінематограф, спорадично згадують радянське кіно. Наприклад, на “день воззʼєднання Криму з Росією” у Мелітополі організували безкоштовні кінопокази російських стрічок “Крым”, “Крымская весна” та “Крым. Путь на Родину”. Неодноразово згадували й фільм “Женщины Донбасса. Мы вместе!” про долі 30 жінок, які постраждали від російської війни, стрічки “Врачи Донбасса”, “Просто жизнь с Иваном Охлобыстиным” (серіал про “волонтерську діяльність” російського актора на ТОТ), “Своих не бросаем” (фільм на основі розповіді працівника музею про гуманітарну підтримку Красноярськом окупованого Довжанська на Луганщині).

Окупаційні телеграм-канали багато писали про українську “істерику” довкола російського фільму “Свидетель” про різанину в Бучі. Мовляв, в Україні тодішнього міністра культури й інформаційної політики Ткаченка “уже звинуватили в зраді”, адже “поки він знімав веселі серіальчики, в Москві зняли велике кіно, яке багато чого розповість іноземному глядачеві про Україну” (фільм, до слова, провалився в російському прокаті). До того ж окупанти закликають переглянути фільм “ГОВОРИТ РОССИЯ! Запорожская область” про те, як “відновлюється промисловість та агропромисловий комплекс після атак київського режиму, що відбувається з робочими місцями і який курс розвитку” взяли росіяни. Також рекламували пропагандистську стрічку “С чего начинается Родина”, зняту в закладах освіти, бібліотеках та музеях на окупованих територіях. Цей фільм оповідає, “кого Україна хотіла виростити, вселяючи перевагу однієї нації над іншою, згодовуючи ненависть та підігріваючи нацизм”.

4.6. Театр

У нашій вибірці ми зафіксували 70 згадок театру. Окупанти (принаймні на словах) активно відновлюють театральну справу: сюди з гастролями приїжджають російські театральні трупи, російські театрали читають лекції та дають майстер-класи, а сформовані на місцях театральні трупи виступають для дорослих і дітей як з нагоди свят, так і буденно. Серед репертуару домінують російські сучасні пʼєси та класика, спорадично трапляється міжнародна драматургія.

В окупаційних телеграм-каналах оголосили, що у липні 2023 року артисти донецького драмтеатру вперше вийшли “на рідну сцену”, адже “масові заходи заборонені в ДНР з 20 лютого 2022 року через бойові дії”, а “Маріупольський республіканський театр академічного ордена ‘Знак Почета’ відкрив у Маруполі свій 145-й театральний сезон — перший після звільнення міста від бойовиків” (авжеж українських). Розповідали про плани маріупольського театру поставити мюзикл “Дубровский” (на основі роману Пушкіна) за матеріально-технічної підтримки його авторів Кіма Брейтбурга і Карена Кавалеряна в межах проєкту “Культура в помощь Донбассу”. Також на ТОТ показували спектаклі “Метель” за А. Чеховим, “Золотой цыпленок” Орлова, “Водевили” за А. Чеховим та “Душа солдатская и доля” за О. Твардовським.

У нашу вибірку потрапили й анонси гастролей окупованих театрів. Наприклад, маріупольські театрали возили спектакль “Шикарная свадьба” в Урзуф (Донецька область), артисти Луганського театру їздили по так званій “ЛНР” з рок-оперою “Распятая юность” про “подвиги героїв підпільної організації ‘Молодая гвардия’”, а Донецький республіканський молодіжний театр (Макіївка, Донецька область) показував у Маріуполі моноспектакль “Случайный человек”.

Приїжджають на ТОТ й артисти з Росії. Наприклад, Тульський театр ляльок приїжджав із дитячими спектаклями в Маріуполь, даруючи місцевим частинку “мирного життя, яке в діточок забрав київський режим”. Московський театр “Курсив” привіз “на сцену Луганського академічного українського музично-драматичного театру” російський сучасний спектакль “Сказка о снежной птице” та комедію для дорослих “Hello, Dolly!” за пʼєсою англійського письменника Джона Оксенфорда. У Луганськ приїжджав Санкт-Петербузький державний драматичний театр “Комедианты” з ліричною комедією “Земляки” за мотивами творів російського письменника Василя Шукшина. У Мелітополі Волгоградський обласний театр ляльок показував дітям спектакль “Айболит”. Анонси візитів російських артистів в окупаційних телеграм-каналах публікують під хештегом “#ПоддержкаРФ”.

Окупанти повідомляли, що возили родини українців, які перейшли на російський бік і стали в очах Росії “учасниками СВО”, на Новий рік в Москву дивитися “Щелкунчик” у Великому театрі. У Росію привозили й театри з ТОТ — наприклад, Донецький театр ляльок їздив на гастролі по “Золотому кільцю Росії”, а трупа Луганського театру ім. П. Луспекаєва показувала в російських містах спектакль “Левша” за М. Лєсковим.

Висновки

Цей звіт лише частково відображає практики насадження російської культури на тимчасово окупованих територіях України. Однак це перша спроба задокументувати злочини проти української культурної спадщини й ідентичності, намагання “привідкрити завісу” того, що насправді відбувається з українською культурою на тимчасово окупованих територіях. Так, лише за пів року окупації Харківської області окупанти встигли відкрити в Куп’янську дитячий дозвільний центр, де вчили дітей любити Росію, проводили для місцевих школярів “Разговоры о важном”, пояснюючи, де їхня справжня Батьківщина, та вивезли десятки дітей на територію самої Російської Федерації. Тож, імовірно, справжній масштаб шкоди, завданої культурній спадщині України, ми зможемо дізнатися лише після повної деокупації всіх регіонів України.

Водночас українській владі та суспільству варто усвідомити, що нам слід вже зараз не лише розробляти військову стратегію деокупації квадратних кілометрів окупованих територій, а й продумувати заходи для “деокупації мізків”. Значна частина населення, яке зараз перебуває на тимчасово окупованих територіях (особливо в так званих “Л/ДНР” і Криму) вже майже 10 років перебуває під впливом російської пропаганди та російської культурної політики. Невдовзі школи на ТОТ будуть закінчувати діти, які з першого класу навчалися за програмою, складеною окупантами. Після деокупації частина мешканців цих територій, імовірно, поїдуть до Росії, але частина залишиться. І тепер вже Україні доведеться завойовувати “серця й уми” людей, яких довгий час змушували ненавидіти все українське.