Як чотири обласні центри України бачать своє майбутнє?

Деякі мої колеги, яким доводилося коментувати тему поляризації, жартують, що абсолютна згода можлива лише на кладовищі. І я до цього жарту приєднаюся. Якщо серйозно, поставити “діагноз”, чи є поляризація чи немає на основі лише цих даних ми не можемо (якщо бодай якась соціологія на остаточні діагнози спроможна взагалі). Можемо сказати лише, що поляризація українського суспільства малоймовірна. Принаймні, за вимірюванням ставлень та упереджень “моя Vs чужа група” ми не фіксуємо підстав остерігатися фрагментації українського суспільства на поляризовані групи (принаймні за тими факторами, які ми вже поміряли). 

Також у своєму дослідженні ОПОРА встановила: якщо у 2023 році довіра до більшості джерел інформації поступово зростала, то у 2024-му вона зменшилася. Натомість кількість людей, які не довіряють жодному джерелу, збільшується: з 5,2% у 2022 році до 7,7% у 2023 році й аж до 15,2% у 2024 році. 

Якщо запитати, які лінії поляризації пролягають зараз в українському суспільстві, то набереться три основних. Це поляризація між тими, хто воює, і тими, хто в тилу; між тими, хто виїхав, і хто залишився; між тими, хто підтримує російську культуру, мову, церкву, і хто виступає різко проти. Постає питання, як же нам країну зшивати? Громадянська мережа ОПОРА вирішила проблему дослідити і замовила Київському інституту соціології опитування, залучивши Київську школу економіки. За якими ж лініями насправді відбувається поляризація в українському суспільстві ― про це в інтерв’ю на Радіо Культура міркувала аналітикиня громадянської мережі ОПОРА Анастасія Романюк. На переконання експертки, треба менше вірити тому, що ми читаємо у соцмережах, і більше спілкуватися з живими людьми. Тоді легше буде зрозуміти, що немає глибинних ліній поляризації в українському суспільстві, про які нам можуть нашіптувати пропагандистські джерела.

«Наразі перемога має вигляд завершення війни не на умовах Росії, а на умовах справедливого, всеосяжного, стабільного миру», — зазначає директор платформи New Geopolitics Research Network Михайло Самусь, який понад 20 років досліджує питання національної безпеки й оборони, ведення війн нового покоління.

20 жовтня в Молдові відбулися голосування на конституційному референдумі щодо потенційного вступу країни в ЄС та президентські вибори. Жоден із кандидатів не зміг отримати необхідної кількості голосів для перемоги в першому турі, тому 3 листопада проведуть другий тур. Тоді стане відомо, чи збереже Майя Санду посаду президентки.

У суспільстві відсутній запит на повагу до військових і ветеранів і немає критичної маси людей, які вважають, що військова професія — про повагу. Це сприяє поширенню стереотипного сприйняття військових, посиленню розколу між військовими й цивільними, а також появі негативних ситуацій у медіа, вважає співзасновник громадської організації «Принцип» і військовий Масі Найєм.

Російське трактування історії України постійно змінюється. Зокрема, якщо на початку повномасштабного вторгнення Донеччину, Луганщину, Херсонщину і Запоріжжя розглядали як “нові регіони” Росії, то з 2023 року ці території почали називати “історичними”, бо попереднє визначення суперечило міфу “про історичну єдність російських земель”. Тези, які поширює російська пропаганда, постійно змінюються залежно від кон'юнктури всередині РФ. Спершу “ісконно російським” був тільки Крим, а тепер – і чотири тимчасово окуповані українські області.

«У нас немає нічого спільного з тим, як працював план Маршалла. Бо це була супер централізована система з великою кількістю грошей та довгостроковим зобов'язанням – фокус був на тому, що європейські країни мають напрацювати свої спроможності виробництва матеріалів, а вже потім відбудовуватися. А також не було дискусій про те, що відбудовується, чи кому лежить земля. Цей процес абсолютно не передбачав якогось мережування, залучення громадськості, децентралізації», - зазначає Олександра Азархіна, яка у період 2022-2024 років була заступницею міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Наступні вибори в Україні будуть історичними, оскільки визначать її майбутнє на багато років. За їхнім проведенням пильно стежитиме цілий світ, тож наша держава буде зобов’язана зробити все, щоб виборчий процес відповідав міжнародним стандартам, зокрема у сфері прозорості передвиборчої агітації. Продуктивним рішенням може стати співпраця з європейськими регуляторами, що дозволить українським партіям та кандидатам долучитися до європейського онлайн-простору і забезпечити доступ до "білої" агітації. Такий підхід дасть можливість державним органам і громадським організаціям контролювати агітацію за кордоном та відстежувати витрати на неї. Все це може стати важливим кроком на шляху до забезпечення прозорості, підзвітності, та, зрештою, й легітимності майбутнього виборчого процесу в Україні й за її межами.