«Зараз є розуміння, що кожна гривня сплаченого податку піде на фінансування сектору безпеки і оборони. 55% з кожної гривні піде на зарплати військовим, а 45% – на зброю. Це 100% гарантія. І це вперше в історії України, що кожен податок фактично як донат», — підкреслює Володимир Цабаль, народний депутат та секретар Бюджетного комітету Верховної Ради України.
За його словами, кошти в бюджеті, що фінансуються за рахунок податків та внутрішні запозичення від громадян держава може витрачати на безпеку і оборону. У бюджеті 2024 року ця сума сукупно склала приблизно 2 трильйони гривень. Про це він розповів Ользі Айвазовській в рамках проєкту відеоінтерв’ю Громадянської мережі ОПОРА «Сила вибору».
«Якщо кожен отримає по тисячі гривень, то навіщо піднімати податки?»
- Як Ви оцінюєте озвучену президентом ідею про видачу тисячі гривень кожному громадянину для розрахунків в українській системі економіки. Для чого це саме зараз?
Коли я прочитав цю новину, то спочатку подумав, що це жарт. Тому що ми 10 ;jdnyz прийняли законопроєкт про підвищення податків. Ми кажемо, що громадяни, які зараз сумлінно сплачують податки, будуть платити на 3,5% військового збору більше, але в той же час паралельно ми кажемо, що кожен громадянин отримає тисячу гривень. Тоді навіщо піднімати податки? Це виглядає нелогічно. Я приблизно уявляю, якою була логіка в президента та тих людей, які йому це радили. В той же час, це не означає, що це правильна логіка і що я її підтримую.
Думаю, це пов'язано з тим, що в програмі фінансової підтримки «Ukraine Facility», де ЄС виділяє Україні 50 мільярдів євро на чотири роки, є частина, яка називається «Pillar 2» або другий стовп. Якщо перший компонент – це 39 мільярдів прямої бюджетної підтримки, то другий – це 8 мільярдів, які ми не можемо використовувати на видатки, але можемо використовувати на різні програми підтримки бізнесу. Спочатку були розмови про те, що можна буде страхувати бізнес від наслідків війни та ще різні інші ідеї. Але за рік жодної конкретної програми, на що будуть йти ці гроші, не було ані від Кабінету міністрів, ані від Міністерства економіки. І виглядає так, що аби ці гроші не пропали, то починають придумувати певні трошки популістичні програми.
Чи можна ці 8 млрд використати на підтримку бізнесу іншим способом? Напевно, можна розробити якісь програми цільової підтримки і не роздавати всім по 1000 гривень. Наприклад, у нас десятиліттями існує дуже багато програм, де держава з бюджету фінансує різні заходи, які нібито стимулюють сільськогосподарське виробництво. Тут можна було зробити так само. Я оцінюю це як дещо непродуманий крок.
- Наскільки ефективно ми витрачаємо кошти з тієї частини державного бюджету, що сформована за рахунок програм фінансової підтримки від партнерів, якщо ми не здатні до кінця року витратити ті суми, які нам надійшли від ЄС в рамках «Ukraine Facility Plan»?
Поки не до кінця зрозуміло, коли ця так звана програма почне працювати. Я не думаю, що її запустять в найближчі тижні. Тому це частково можливо стосується цього року, але, напевно, більше буде стосуватись наступного року.
Щодо неефективності використання коштів, то я зараз бачу, що по багатьох програмах, де кошти використані менш як на 50%, є різні способи, як ці кошти спрямувати на ті напрямки, що опосередковано допоможуть використовувати більше коштів на сектор безпеки і оборони, навіть ту частину коштів, яку не можна напряму використовувати на сектор безпеки і оборони. Це трохи складна математика, але такі можливості є. Умовно, якщо ми зекономимо на якійсь соціальній програмі, тобто, держава недовитратить ці кошти до кінця року, то є можливість в певних межах частину цих коштів перенаправити на напрямки, які опосередковано пов'язані з сектором безпеки і оборони, звичайно, не порушуючи домовленості з нашими партнерами. Тут така сама історія. І якщо дійсно є такі кошти, то краще їх використати на це, а не на такі популістичні програми.
«Менше половини бюджету 2024 фінансувалося з власних податків»
- Яка пропорція коштів в українському бюджеті 2024 року, акумульованих через податки і українську економіку, та запозичених і отриманих від міжнародних партнерів?
Якщо взяти бюджет 2024 року, то це приблизно 3,6 трильйона гривень, з яких власні надходження — це приблизно 1,7 трильйона. Тобто у нас менше половини бюджету фінансується за рахунок наших податків. Це та сума, яку ми можемо витрачати на безпеку і оборону. Також до цього додається внутрішнє запозичення — приблизно 300 мільярдів становить різниця між запозиченнями і тим, що ми віддаємо. Тобто всі кошти, які ми як держава одержали від наших громадян як податки або як запозичення, ми можемо витрачати на безпеку і оборону – це приблизно 2 трильйони гривень.
У нас немає жодного договору, жодного документу, де було б написано, що ми не можемо міжнародні кошти витрачати на сектор безпеки і оборони. Але це така неформальна домовленість. Тому що, якщо ми почнемо ці кошти так витрачати, то наші міжнародні партнери перестануть їх нам давати.
- Із чим це пов'язано?
Я вважаю, що це більше бухгалтерський момент. Ця неформальна домовленість з початку повномасштабного вторгнення була для того, щоб збільшити можливість наших партнерів давати гроші Україні. Наприклад, Міжнародний валютний фонд ніколи жодним чином не фінансує війну. Якщо б ми казали, що ці кошти йдуть в тому числі на сектор безпеки і оборони, тоді багато країн-членів МВФ почали б задавати питання. Те саме стосується й багатьох інших країн, які не готові давати кошти на воєнні потреби, але готові допомагати Україні. Щоб менше питань було у виборців тих країн-учасників міжнародних організацій, які дають нам кошти, таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо. Фактично це спосіб допомогти нам залучити більше коштів. І це насправді основна причина.
Наш бюджет працює в основному за принципом загального фонду. Це означає, що немає якогось конкретного спрямування коштів – всі кошти, які ми одержуємо, йдуть на єдиний казначейський рахунок і далі розподіляються між напрямками. Тому важко розрізнити, що оця конкретна гривня пішла на зарплату військовому. Тож, єдина вимога до нас: щоб ми не збільшували наші видатки по сектору безпеки і оборони вище наших внутрішніх податків і внутрішніх надходжень. Якщо ми хочемо збільшити видатки на сектор безпеки і оборони, то нам доводиться збільшувати надходження: збирати більше податків, піднімати їх, або більше запозичувати. Наприклад, цього року кілька місяців тому ми прийняли законопроєкт про зміни до бюджету, яким збільшуємо внутрішнє запозичення більше ніж на 300 мільярдів гривень.
- За рахунок чого ми можемо збільшити внутрішнє запозичення?
Внутрішнє запозичення ми збільшуємо за рахунок того, що наша банківська система викупає в Міністерства фінансів більше військових облігацій. Чи спроможна вона їх викупити? Це – питання, оскільки ресурс, за який вона їх викуповує, це в основному депозити населення. Тобто, населення вкладає в банківську систему депозити, банк може ці депозити або видати як кредит бізнесу, або позичити їх Міністерству фінансів шляхом купівлі військових облігацій. Як ми бачимо, за попередні роки наша банківська система була в дуже хорошому стані – депозитна база росте, довіра населення повернулася. Тож, якщо по-простому, то це фактично кредитування нашої держави нашим населенням опосередковано через банки і Міністерство фінансів.
«Помилка влади – не комунікувати підвищення податків заздалегідь»
З 1 жовтня військовий збір збільшений на 3,5% для працівників, які перебувають в офіційних трудових відносинах з роботодавцем, і на 1% для фізичних осіб-підприємців. Натомість ПДВ не переглянуто – президент досі не підписав вже прийнятий парламентом відповідний законопроєкт. У чому логіка?
Це хороше питання, на яке я не знайшов жодної відповіді, окрім політичної. Коли рік тому ми приймали бюджет на цей рік, то вже тоді було зрозуміло, що нам доведеться піднімати податки. Тому що очікували, що об'єм фінансування від партнерів буде меншим. На момент прийняття бюджету у нас був дефіцит у 42 мільярди, і ми приблизно розуміли, звідки візьмемо лише 25 мільярдів. Тобто, це було зрозуміло ще тоді.
Перша проблема в цьому законопроєкті про збільшення військового збору в тому, що він приймався в останній момент. Якщо ми подивимося на будь-яку країну світу, в тому числі ті країни, де історично була війна чи якісь бойові дії, то побачимо, що податкова система і бізнес люблять передбачуваність. Податки піднімають в останній момент тільки тоді, коли це тяжко передбачити й іншого вибору немає. У нас же ситуація не така. Ще з початку року, коли почалась епопея в Конгресі й стало зрозуміло, що ми не одержимо американську допомогу в очікувані терміни, було очевидно, що нам доведеться збільшувати внутрішній ресурс, скоріше за все, за рахунок підвищення податків.
Перша помилка, яка була зроблена і урядом, і Офісом президента, і президентом, що ця дискусія не почалась тоді. Якщо би ще з початку року ця дискусія почалась, ще з початку року або до кінця весни був прийнятий законопроєкт, тоді бізнес вже міг би планувати, що через 6 місяців доведеться платити більше податків. Це зменшило б напругу і покращило б сам процес прийняття цього законопроєкту.
Друга помилка – який саме податок піднімався. У податковій системі України є дуже багато перекосів, і я очікував, що будь-яке підняття податків буде направлене на те, щоб ці перекоси зменшувати. Умовно, в нас є певні категорії населення і бізнесу, які платять менше, і є певні категорії, які платять більше. І було б логічно, щоб ми покращували те, наскільки платник податків платить те, що він має платити, що в англійській мові називається комплаєнс (compliance). Ми пішли іншим шляхом. Тобто, на тих, хто і так платить ЄСВ 22%, податок на доходи фізичних осіб 18%, військовий збір 1,5%, повісимо весь цей тягар, і це не було сплановано спочатку. Коли ще відбувалася ця дискусія, то говорили про те, що основне навантаження буде йти через ПДВ, який платять всі, хто купує будь-який товар. Будь-яке збільшення ПДВ – це погано для економіки. Умовно, якщо збільшити ПДВ на 1%, то це приблизно віднімає 0,4%-0,5% від росту ВВП. Це погано для економіки, але це більш справедливо. І це те, чому я особисто не голосував за цей законопроєкт, хоча спочатку планував за нього голосувати, коли там були збільшення і ПДВ, і військового збору.
З того, що я чув, основна причина, чому ми відмовились від ПДВ і пішли більш простим шляхом, це те, що хтось в останній момент переконав президента, що підвищення ПДВ — це дуже погано для економіки. І це правда. Але підвищення військового збору — це теж погано для економіки. Тобто, ефект для економіки співставний. Тому єдина логіка в тому, що ми відмовились від підвищення ПДВ і підняли тільки військовий збір — це простота прийняття рішення. Адже легше змусити платити тих, хто і так вже платить, ніж повісити цей тягар на все населення.
Але частина людей може перестати працювати «в білу», щоб не ризикувати ще якимось рівнем підвищення податків. Скільки орієнтовно людей офіційно працевлаштовано в країні?
Я думаю, що це десь порядка 10 мільйонів.
У бюджеті на наступний рік соціальні виплати заплановані на рівні цього року. Та з огляду на інфляцію люди будуть отримувати в грошовій масі те саме, але купівельна спроможність цих грошей буде зменшена. З чим це пов'язано?
Це пов'язано з відсутністю ресурсу, оскільки весь ресурс, який у нас йде на невійськові видатки, це – міжнародні гроші. На момент подачі законопроєкту про бюджет на 2025 рік, було підтверджено всього 15 з 37 мільярдів доларів. Тобто, ми в бюджеті передбачили, аби профінансувати невійськовий сектор – медицина, освіта, державний сектор, соціальні видатки, прокуратури, суди і так далі – на це нам потрібно 37 мільярдів. Підтвердилось лише менше половини – 15 млрд від гроші ЄС і МВФ. Також було очікування, що ми одержимо якусь частину відсотків від заморожених російських активів, але ніхто не знав, чи буде це підтверджено і коли. Тому уряд прийняв такий консервативний підхід, що поки ми передбачимо 37 мільярдів, але максимально заморожуємо всі невійськові програми. Правильно це чи неправильно? З одного боку, нелогічно збільшувати видатки на будь-що, не маючи підтверджених коштів, але, з іншого боку, певні соціальні напрямки дійсно постраждали.
Зараз йдуть певні переговори по відсотках від заморожених російських активів. Я думаю, що коли буде більш зрозуміла ситуація, скільки ми одержимо, і яка саме частина буде у 2025 році, я думаю, що план уряду буде переглянути це питання. Якщо це буде зрозуміло до другого читання бюджету, то, можливо, буде певний перегляд вже до того і сам закон буде прийнятий із трохи збільшеними соціальними видатками. Якщо цього ще не буде зрозуміло, що більш ймовірно, то, я думаю, певний перегляд буде зроблено десь в першому кварталі 2025 року.
- G7 начебто вже заявили про передачу 50 мільярдів від заморожених активів для потреб України. Питання лише в тому, на що вони можуть бути витрачені та коли і на який період видаватимуться?
Щоб фінансувати бюджет у 2025 році нам треба додатково 22 мільярда. Якщо нам скажуть, що з цих грошей в наступному році ви можете витратити, наприклад, 30 млрд, з яких 22 млрд на бюджет та 8 млрд на оборону, тоді нічого змінено не буде. Якщо нам скажуть, що всі 30 млрд можна витратити на бюджет в наступному році, у що я не вірю, то тоді ми можемо переглянути невійськові видатки, і, в першу чергу, якраз соціальні.
«У 2025 році ситуація з міжнародними донорами погіршується»
- Чи можна спрогнозувати, яка база партнерів у нас залишиться? Очевидно, що американських коштів буде значно менше. І для платника податків США проблематичним є те, що вони не отримують пенсій там, але дають кошти в український бюджет, з яких сплачуються пенсії тут. Хто може бути ключовими партнерами чи донорами українського бюджету з цією складовою, яку ми не забезпечуємо самостійно?
У 2025 році ситуація насправді погіршується. До прикладу, у 2022 році в нас було дуже багато донорів, у 2023 році менше, ближче до середини 2024 року ситуація трохи покращилась порівняно з 2022 роком, а в 2025 році ми вже бачимо не дуже позитивну ситуацію. Фактично у нас зараз тільки 15 мільярдів від двох донорів – ЄС і МВФ. І єдине додаткове велике джерело, де ми очікуємо одержання великих коштів більше одного мільярда, це кошти від заморожених російських активів. Я не очікую, що в нас з'являться якісь додаткові великі донори. Може знов будуть норвежці чи японці, але там невеликі суми. Можливо, після виборів у США будуть якісь кошти, але я не думаю, що там буде навіть такий самий порядок цифр, як в минулі роки. Тобто, коштів на рівні 8-12 мільярдів доларів вже не буде.
- Як закрити цю бюджетну діру, якщо партнерська база скорочується? Чи можливо розширювати внутрішні надходження, наприклад, за рахунок експорту зброї українських виробників, надходжень з митниці тощо?
Якраз через те, що вже є розуміння, що зовнішня база розширюватись не буде, ми, як держава, почали дивитись на внутрішню базу. Почали з таких простих речей, як збільшення податків, але також почали вже дивитись і на інші внутрішні ресурси.
Десь місяць тому ми прийняли законопроєкт про перезапуск митниці. За різними розрахунками, на митниці через різні тіньові схеми ми втрачаємо 100-130 мільярдів гривень внутрішніх надходжень –це десь ще 3-4 мільярда доларів. Чи буде перезапуск митниці мати ефект вже наступного року? Ні, не буде. Це не справа одного року: зміна керівництва, зміна систем, впровадження різних IT-систем тощо. Але це один з напрямків, на який ми дивимося і який від нас очікують наші партнери.
До прикладу, МВФ не казав нам збільшувати доходи за рахунок піднімання ставок. Основна вимога МВФ – це фіскальна консолідація. Це термін, який означає, що треба або збільшувати доходи, або зменшувати видатки. Як суверенна держава ми самі вирішуємо, що з цього робити. Збільшувати доходи теж можна двома шляхами: підняти ставки або зробити, щоб більше людей і бізнесів платило податки. Зараз ми пішли простим способом і підняли ставки. Але якраз 2025 рік – це вже про те, щоб збільшувати комплаєнс, щоб ті, хто мають платити, платили.
І митниця – це якраз один із таких найбільших напрямків, де я очікую, що в нас буде зростання доходів. Насправді в бюджеті 2025 року ми вже передбачили суттєві зростання доходів від митниці. Частково це за рахунок зростання економіки, адже коли економіка росте, то зростає і міжнародна торгівля, відповідно, і доходи від митниці. Але частково це вже і як ефект від реформи митниці. Наприклад, податок на додану вартість ввезених на митну територію України товарів передбачений на 2025 рік на рівні зростання на 17% в порівнянні з 2024 роком, а це – 87 мільярдів. І це дійсно одне із джерел.
Я думаю, що чим далі, то тим більше нам доведеться шукати саме внутрішній резерв, і наші партнери нас будуть до цього штовхати. І ніхто не забуває про питання ПДВ. Якщо не вийде одержувати більші надходження по тих напрямках, де ми нічого не піднімаємо, то, можливо, ми будемо повертатись до питання підняття ПДВ на 2-3%.
- Чи залежить щось від лідерства в тих державних інституціях? Чи обмежує статус «В.О.» мандат керівників, наприклад, і податкової, і митниці, які ще з початку повномасштабного вторгнення не мають постійного керівництва? У чому проблема з кадровим питанням для цих ключових інституцій?
Лідерство – це 50% успіху. І митниця – це яскравий приклад. Саме тому ми з колегами півтори роки вимагали від нашої держави реформувати митницю, і працювали з міжнародними партнерами, щоб ця реформа стала одним із маяків для одержання коштів. Тому що це той напрямок, де відсутність професійного та незалежного лідерства веде до того, що ми недоодержуємо кошти. І перезапуск митниці якраз передбачатиме і певну процедуру із залучення міжнародних незалежних експертів для забезпечення професійного і незалежного керівництва. Але не варто очікувати, що після перезапуску митниці у нас одразу зразу розпочнеться збільшення надходжень. Це процес, який буде тривати рік-півтори. І не варто критикувати нового керівника та його команду вже після першого ж півріччя, що надходження не збільшуються. Вони і не будуть збільшуватись так швидко, бо це дуже тяжкий процес.
Схожа історія і з податковою. Насправді ситуація там значно краща, ніж на митниці, але не ідеальна. Податкова теж потребує певного перезапуску, і це одна з важливих тем, яку ми вже почали обговорювати з нашими міжнародними партнерами, в тому числі МВФ. Ця тема поки не дуже гаряча, але сподіваюсь, що до першого кварталу наступного року ми до цього дійдемо.
- Ми можемо обрати керівника інституції без міжнародних експертів? Чи це не є перспективою, бо вони наші гаранти незалежності?
Поки я не бачив. Це ж все одно суверений. Ми ж не кажемо, що віддаємо наш суверенітет чи ще щось. Коли якесь велике підприємство залучає рекрутингову компанію для того, щоб вона відібрала для них хорошого керівника, це не означає, що вони передають управління цій рекрутинговій компанії. Вони залучають людей, які в цьому розбираються. Так само тут. Ми, як держава, використовуємо найкращі ресурси тих, хто в цьому розбирається. Бо зараз рішення приймається на рівні знайомств.
- Наскільки з початку повномасштабного вторгнення парламент був включений в кадрові питання?
Як не представник більшості, а опозиція я можу сказати, що парламент взагалі майже не включений до цих питань, окрім формального голосування. Але навіть те, що я бачу стосовно колег із монобільшості, то і їхній рівень включеності дуже низький. Тобто, якщо в перші роки нашої каденції були засідання фракції, де обговорювали кандидатів, то з почату повномасштабного вторгнення інформацію про те, хто є кандидатом на яку посаду, нам вже казали постфактум, в тому числі й більшості представників коаліції. Проте останні 2-3 місяці я спостерігаю, що рівень незадоволення серед представників коаліції почав рости, особливо щодо останніх призначень до КабМіну. Зараз вже почався якийсь процес. Але невідомо, чи він більш формальний, коли лише створюють видимість обговорення, чи можливо реальний, де нібито залучають і фракцію монобільшості до обговорення кандидатів, яких ставлять.
«Я не підтримую ідею економічного бронювання на додачу до існуючої системи»
- Яке бачення у парламенту стосовно питання економічного бронювання?
Близько року тому була піднята ця ініціатива, був зареєстрований відповідний законопроєкт, але далі обговорення чи розгляду в Комітеті не пішло. Тобто прогрес в парламенті нульовий. Проте виглядає так, що тепер хтось в уряді, чи в Офісі Президента взяв на себе цю ініціативу і намагається придумати щось вже на рівні уряду, але що там відбувається – я не знаю.
Якщо чесно, я не підтримую цю ідею, і, сподіваюсь, вона не піде дуже далеко. Адже перш, ніж говорити про будь-яке економічне бронювання, потрібно вирішити ситуацію з існуючою системою бронювання. Бо виходить, що ініціатори цієї ідеї хочуть це додати зверху до вже існуючої системи, де у нас і так більше мільйона людей заброньовано. Можливо 200-300 тисяч з них заброньовані дійсно з певними підставами, але, знаючи, як працює система, я сумніваюся, що більшість заброньованих реально потребували цього. Тому, якщо вже і впроваджувати систему економічного бронювання, то потрібно спочатку або повністю відмінити існуючу систему бронювання й усіх перевести на цю нову систему, або удосконалити існуючу систему так, щоб дійсно тільки критичні працівники були заброньовані на певний період часу, а потім вже додатково додавати до цієї системи економічне бронювання. Бо зараз у нас заброньованих більше, ніж мобілізованих, що виглядає дивно. І якщо ще зверху додати економічне бронювання, яке, я впевнений, буде працювати так само, як і існуюча система бронювання, то це буде нелогічно і несправедливо. Як економіст я чув різну аргументацію про хороший вплив від цього для економіки, але він буде повністю нівельований негативним впливом запиту на соціальну справедливість.
- Запит на соціальну справедливість у країни точно є. Особливо громадян тригерять останнім часом скандали навколо прокурорів з підставними інвалідностями та високими відповідними пенсіями. Що в цій ситуації міг би зробити парламент з урахуванням, що ці закладені в бюджеті кошти були використані нецільово?
Парламент може прийняти дуже просте рішення – змінити одну норму в законопроєкті про пенсійне забезпечення. Причому це можна зробити вже зараз, під час прийняття бюджету на наступний рік.
Для мене самого це все стало новиною. Насправді, якщо і є якийсь позитив у цьому скандалі, то в тому, що більшість народних депутатів дізнались про те, що прокурори у нас прирівняні до військових і чорнобильців. У законі про пенсійне забезпечення є норма, яка встановлює особливий спосіб нарахування пенсії в зв'язку з інвалідністю для цих категорій. Тобто, для чорнобильців – є логіка, для військових – є логіка. Але чим прокурор з інвалідністю відрізняється від вчителя з інвалідністю, медика з інвалідністю, чи поліцейського з інвалідністю? Чому майже всім громадянам України нараховується пенсія в зв'язку з інвалідністю за однією формулою, а прокурорам за іншою формулою, яка призводить до значно вищої пенсії?
Цю норму було прийнято дуже давно, умовно в 2012-2013 роках, напевно, хтось її тоді пролобіював. А зараз Верховна Рада може просто прибрати із цього закону одне слово. Це можна зробити дуже швидко, але тимчасово. Ми прийматимо бюджет до другого читання через декілька тижнів, і можна призупинити дію цієї норми.
- А є така ініціатива?
Моя колега Інна Совсун зареєструвала законопроєкт, який якраз і має вирішити цю проблему. Я його теж підписав. Проте є нюанс, якщо ця норма буде в законі про бюджет, то вона буде діяти тільки один рік. Саму проблему довгостроково це не вирішить.
- А якщо особі вже нараховувалася пенсія за цією формулою, то чи буде вона переглянута?
Це може бути реалізовано тільки юридичним шляхом – треба визначити, чи правомірно була присвоєна інвалідність тій чи іншій особі. На жаль, ретроспективно цим законопроєктом не можна забрати пенсію в тих прокурорів, які отримали інвалідність, не маючи на це підстав.
- А якщо визначено і доведено, що особа фіктивно отримала інвалідність, у зв'язку з чим отримувала високу пенсію роками, то чи це буде злий умисел із фінансовою вигодою, особливо коли це великий відсоток від усієї обласної прокуратури? За це може бути санкція у вигляді конфіскації майна?
Тут є дві частини проблеми. Перша частина – вирішити проблему в майбутньому, про що я вже сказав. Друга частина – розглядати кожен випадок окремо через суд, але ми знаємо, що в нас це може тривати роками.
У Хмельницькій обласній прокуратурі майже 30% складу отримували таку пенсію по інвалідності, у Черкаській області 28%, далі наступні області по 10% і менше. І це приклад того, що коли створюється якась норма в законі, що дає можливість зловживання, то одразу з’являються люди, які готові скористатись цим, не маючи на це підстав.
«Існуюча система вирівнювання не мотивує громади до фінансової децентралізації»
- До великої війни реформа децентралізації відбулась за рахунок фінансової децентралізації, коли громади могли розпоряджатися місцевими бюджетами на власний розсуд. Минулого року був переглянутий податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), в тому числі до державного бюджету повернувся «військовий ПДФО» з військових частин, які були приписані до певних громад. Як Ви бачите розвиток фінансової децентралізації громад зараз?
Я є великим прихильником децентралізації, саме тому підтримав ініціативу з поверненням «військового ПДФО» до державного бюджету. Адже суть фінансової децентралізації в тому, щоб громада мала стимул збільшувати дохід, який вона одержала, залучивши бізнес. Тобто, в громаду залучили бізнес, побудували завод, найняли працівників, тож дохід громади збільшується. Має бути причинно-наслідковий зв'язок між тим, що громада робить і її доходом, щоб збільшувати економічний потенціал цієї громади. «Військовий ПДФО» в більшості випадків не має такої прив'язки, що громада створила певні умови, щоб там була зареєстрована військова частина. Дуже часто це означає, що хтось десь домовився, щоб ця частина була в цій громаді, а ця частина в цій, але в основному це просто ще історично так склалася військова необхідність. Тому те, що ми «військове ПДФО» передали на фінансування армії, то це було правильно. Більше того, ми вже говорили на початку, що тільки наш внутрішній ресурс можна використовувати на сектор безпеки і оборони, окрім місцевих бюджетів. Тож, це якраз і був той внутрішній ресурс, який ми можемо використовувати на армію. Тобто, ті 100 мільярдів, які ми передали з «військового ПДФО» в державний бюджет, можна використати на фінансування сектору безпеки і оборони. Логічніше було б взагалі відмінити «військовий ПДФО», щоб військові просто не платили ПДФО, тоді ці гроші автоматично залишаться в державному бюджеті. Адже зараз виходить так, що ми їх спочатку забираємо із зарплат, а потім віддаємо назад.
Що стосується питання фінансової децентралізації, то нам потрібно працювати над тим, щоб посилювати спроможність громад. Суть фінансової децентралізації була в тому, щоб мотивувати громади заробляти більше грошей. Зараз існує система горизонтального вирівнювання, яка не мотивує громади. Міністерство фінансів вже 5 років хоче її переглянути, але прогрес поки нульовий. Зараз є спеціальні коефіцієнти, і якщо громада спроможна та має коефіцієнт більше 1,1, тобто заробляє на 10% більше, ніж середньостатистична громада, то ми як держава забираємо 50% цих коштів зароблених понад норму. Чи це логічно? Нелогічно. Якщо я спроможна громада, в мене дуже високий коефіцієнт спроможності, я заробляю дуже багато коштів на душу населення, я хочу привести до себе якийсь бізнес, але розумію, що половину з тих коштів, які цей бізнес заплатить як ПДФО, я повинен буду віддати в державний бюджет. Чи зменшиться в мене мотивація? Ну, зменшиться, щонайменше, напевно, на половину. Це нелогічно і це треба виправляти. Те саме і щодо неспроможних громад. Якщо я громада з дуже низькою спроможністю та маю коефіцієнт, наприклад, 0,3, це означає, що на душу населення я заробляю всього 30% від того, що заробляє середньостатистична громада. Чи є в мене стимул привести якісь підприємства та створити умови для цього? Немає. Тому що в існуючій системі горизонтального вирівнювання 80% від тої різниці, що ти недоотримуєш до середнього, ми як держава тобі будемо доплачувати. Нащо мені як громаді приводити бізнес та створювати умови, якщо держава мені більшу частину різницю все одно заплатить? Тому першим напрямком покращення фінансової децентралізації має бути вдосконалення цієї системи горизонтального вирівнювання, яка має збільшити мотивацію громад розвивати бізнес та створювати робочі місця.
Ще один напрямок – це дотації. Цьогоріч ми як держава збільшили кількість дотацій на громади – базова дотація, додаткова дотація, дотація для громад на території близькій до бойових дій або на деокуповані громади тощо. І об'єм цих дотацій сильно виріс. Що це означає? Громада стає більш залежною від держави та центрального бюджету. Тобто, це вже не про незалежність громад. Ніби й логічно, що це підтримка громад, але виглядає, що держава вже більше контролює фінансово. Логічніше було б збільшити внутрішній ресурс громад, але зменшити кількість дотацій. Але, на жаль, ми поки йдемо таким шляхом.
- Чи маєте Ви пояснення для людей, навіщо платити податки в цій країні?
Це дуже просто. Якщо 3-4 роки тому дуже багато людей і підприємств думали, навіщо платити податки, якщо їх все одно вкрадуть корупціонери, то зараз є розуміння, що кожна гривня сплаченого податку піде на фінансування сектору безпеки і оборони. 55% з кожної гривні піде на зарплати військовим, 45% – на зброю, амуніцію та інші потреби. Це 100% гарантія. І це вперше в історії України, що кожен податок фактично як донат. Ваш податок – це ваш донат.