Більше 700 тисяч гривень — щонайменше такі витрати не задекларували кандидати, які цієї осені брали участь у виборчих змаганнях у Харкові, на Черкащині і Херсонщині й проводили агітацію в соціальних мережах. Ці дані виявило дослідження Громадянської мережі ОПОРА (читайте детальні матеріали про Харків і округи).
Чому так відбувається і хто має за це відповідати?
Для початку — трохи інформації, що це за вибори, адже більшість українців їх не помітили. Справді, місяць тому харків’яни обирали мера, а виборці двох мажоритарних округів — депутатів Верховної Ради. Це різні вибори, і їх регулюють різні закони. Вибори у Харкові — позачергові місцеві, вибори на Черкащині та Херсонщині — проміжні, фактично «продовження» загальнонаціональних виборів 2019 року, бо ці два округи втратили своїх представників у сесійній залі парламенту. Перші проводилися за Виборчим кодексом, прийнятим у 2019 році. Другі — за Законом України «Про вибори народних депутатів». Ні той, ні інший не регулюють агітації в інтернеті.
І це критично.
Передвиборчий піар у соцмережах, особливо в умовах пандемії, став невід’ємною частиною агітаційних кампаній. Використовуючи традиційні способи агітації, неможливо так дешево та доволі просто (завдяки алгоритмам майданчиків спільного доступу) встановити контакт із виборцем, підвищити свою впізнаваність, розповісти про наміри, «продати» обіцянки або ж скористатися іншими маніпулятивними прийомами. Наприклад, на Черкащині (ВО №197) одна з кандидаток витрачала кошти виборчого фонду винятково на агітацію в соцмережах (про це свідчать дані її звіту).
Втім, для України політична реклама в соціальних мережах лишається «сірою» зоною, де не діють жодні правила, крім тих, що їх встановлюють самі соцмережі (і то не всі).
На прикладі цьогорічних кампаній розберемо, що тут не так і чому варто бити на сполох, якщо ви за чесні та прозорі вибори.
Вибори в округах. Агітаційну активність у соцмережах проявили 6 із 15 зареєстрованих кандидатів у 184 окрузі (Херсонщина) та 8 із 25 кандидатів у 197 окрузі (Черкащина). Майже половина з них (шестеро) не вказали цих витрат у фінансових звітах. Наразі у громадських активістів є можливість перевірити і порівняти із даними звітів лише витрати на політичну рекламу в соціальних мережах Facebook та Instagram, адже вони публікують дані у Бібліотеці реклами. Натомість скільки було витрачено на інші мережі — таємниця. Тому під сумнівом доброчесність і тих, хто «вмістився» в цифри бюджету, але впритул. Адже повірити в те, що в інших соцмережах реклами не було або на неї пішло лише близько 1% всіх витрат, у мене не виходить.
На цих інфографіках зображено порівняння витрат, зазначених у фінансових звітах кандидатів, із їхніми фактичними видатками на онлайн-агітацію в мережі Facebook.
Вибори в Харкові. Тут все відбувалося так само — лише троє з восьми кандидатів, котрі, як ми точно знаємо, агітували щонайменше у соціальній мережі Facebook, повністю відобразили свої витрати в остаточних фінансових звітах.
На цій інфографіці зображено порівняння витрат, зазначених у фінансових звітах кандидатів, із їхніми фактичними видатками на онлайн-агітацію в мережі Facebook.
Відсутність видатків на онлайн-агітацію у звітах свідчить як про тіньове фінансування передвиборчих кампаній, так і про витрачання значних коштів ще до початку офіційної кампанії (так звану «дочасну агітацію»). Ніхто не може зрозуміти і проконтролювати, звідки надходять гроші в штаб того чи іншого кандидата і скільки їх реально витрачається.
Щоправда, у кандидатів може бути виправдання: «Ми про ці витрати не звітуємо, бо закон від нас нічого не вимагає». Суперечливе твердження, яке водночас має підґрунтя.
Справді, закон «Про вибори народних депутатів» серед форм проведення передвиборної агітації не називає агітацію в мережі «Інтернет». Ця ж прогалина перейшла і у Виборчий кодекс, за яким відбуватимуться всі подальші вибори в Україні. Змінити ситуацію можуть народні депутати — для цього потрібно розробити поправку і включити агітацію в мережі «Інтернет» до переліку форм проведення передвиборної агітації, визначених статтею 51 Виборчого кодексу.
Попри це, відповідно до виборчого законодавства, а також закону про рекламу, політична реклама — це інформація у будь-якому вигляді, поширена в будь-якій формі, яка має на меті популяризацію та привернення уваги до діяльності політичної фігури. Саме тому матеріали (повідомлення, інформація, в т. ч. фото, прізвище та ім’я кандидата, а також відеоматеріали), розміщені в соціальних мережах для просування кандидатів, мають ознаки передвиборної агітації, адже їхня мета — спонукати виборців голосувати за або не голосувати.
Водночас на місцевих виборах вже було зроблено перший крок назустріч регулюванню — Центральна виборча комісія внесла зміни у форму фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчих фондів та передбачила окремий код для відображення витрат на агітацію в мережі «Інтернет». Як ми вже знаємо, у частини кандидатів, попри значні видатки на політичну рекламу в соцмережах, ці рядки у звітах залишилися з нулями.
Така ситуація склалася ще й тому, що в Україні немає незалежного регулятора, до повноважень якого належить проведення моніторингу та застосування обмежувальних заходів і санкцій. Так само відсутні чітко визначені повноваження НАЗК та органів, які здійснюють адміністрування виборів, у сфері контролю за фінансуванням передвиборної агітації на загальнодержавних та місцевих виборах.
Відсутність інформації про витрати на онлайн-агітацію у фінансових звітах свідчить про те, що вона фінансується не з виборчого фонду, а в непрозорий спосіб.
До наступної загальнонаціональної виборчої кампанії часу ще достатньо, а важливість запровадження змін очевидна — потрібна лише політична воля. Сповна скориставшись перевагами діджитал-кампаній, було б чесно (хай це і звучить утопічно) їх легалізувати.
Оригінал публікації: lb.ua