29 березня компанія "Гугл" оголосила про запуск Центру прозорості реклами — аналогу Бібліотеки реклами Мета. Основне його призначення — безперешкодний доступ до архіву комерційної реклами, яка може трапитися користувачам у пошуку гугл, на ютубі та сайтах із доступом до гугл-дисплею (сервісу для показу контекстної реклами на вебсторінках і в додатках, що підключили таку можливість).
В Україні дослідження комерційної реклами теж доступне — Центр прозорості працює за цим посиланням. Водночас вивчати політичну рекламу все ще неможливо, адже ця послуга доступна лише у 30 країнах світу.
Як стверджує Гугл, завдяки Центру можна отримати інформацію про:
- рекламні дописи, розміщені конкретним рекламодавцем;
- те, які реклами показували в певному регіоні;
- дату останнього розміщення реклами;
- формат рекламних дописів.
Фактично Центр прозорості реклами пропонує користувачам переглянути, хто і коли запустив трансляцію конкретної комерційної реклами, а, отже, прийняти більш зважене рішення щодо купівлі товару або послуг, які рекламуються. Також Центр пропонує поскаржитися на рекламу, яка вам не подобається, вподобати її або ж заблокувати її трансляцію для себе.
Компанія відзначає, що протягом пʼяти років інвестувала у розвиток прозорості рекламних дописів. З 2018 року рекламодавці, які розміщували передвиборчу рекламу на платформах Гугла, проходять перевірку та зобов'язані включати в оголошення детальну інформацію про те, хто заплатив за рекламу. З 2020 року гугл запровадив глобальну програму перевірки особи рекламодавця, яка примушує їх надавати детальну інформацію про свою сферу зайнятості, місце роботи і те, що вони продають чи рекламують.
Важливо зауважити, що, на відміну від Бібліотеки реклами Мета, у Центрі прозорості реклами Гугл ви не можете переглянути детальну інформацію про таргетування конкретних рекламних дописів і про те, скільки грошей витратив на конкретну рекламу рекламодавець. Також немає опції завантаження звіту про всі рекламні дописи. Крім того, для переважної більшості країн світу закритий доступ до політичної реклами, що дозволяє політикам та партіям приховувати витрати на неї.
Саме тому Україні варто на рівні Міністерства цифрової трансформації та Міністерства культури й інформаційної політики просувати розширення можливостей для дослідження політичної реклами в інтернеті, оскільки ця частина інформаційного простору все ще залишається “сірою зоною” онлайн-агітації.