Після завершення воєнного стану та настання довгоочікуваного миру перед Україною постане чимало нових викликів, які потребуватимуть реакції від держави та суспільства. Один із них — повоєнні вибори. Переформатування політичного простору після заборони проросійських партій, потенційне голосування в регіонах, окупованих із 2014 року, організація волевиявлення на замінованих та прикордонних територіях — ось неповний список можливих проблем. Над пошуком рішень потрібно працювати вже зараз, аби виборчий процес був демократичним, а легітимність виборів визнали і український народ, і міжнародна спільнота.
Серйозним питанням у контексті повоєнних виборах є голосування українських переселенців за кордоном. За оцінкою ООН, станом на квітень 2023 року лише в країнах Європи зареєстровано 8,5 млн вимушено переміщених з України людей. Загальна ж кількість наших громадян за кордоном може бути значно більшою. І навіть після завершення бойових дій багато з них не зможуть швидко повернутися до України через відсутність житла, роботи або ж через небезпеку в регіонах, звідки вони виїхали. Втім, усі ці люди залишаються громадянами України, а тому мають право обирати владу та визначати майбутнє своєї країни.
Багато проблем в організації виборів за кордоном очевидні: облік даних людей для формування списків виборців, брак приміщень для голосування тощо. Однак не слід забувати й про інші, менш помітні на загал аспекти, зокрема передвиборну агітацію. Українські вибори вже давно відзначаються масштабними агітаційними кампаніями. Щоразу на наших дорогах зʼявляються тисячі білбордів з обличчями кандидатів, на телебаченні та радіо транслюють відео- й аудіоролики з їхніми обіцянками, а рекламні дописи у стрічках соцмереж довго не дають спокою користувачам. Втім, усі ці способи агітації можуть бути суттєво обмежені або навіть недоступні за межами України. Згідно з результатами дослідження, яке провела Громадянська мережа ОПОРА, лише 8% українців за кордоном споживають інформацію про Україну з телебачення, а більшість користуються для цього месенджерами (50%) і соціальними мережами (47%). Саме ці платформи можуть стати основним майданчиком для передвиборної агітації на майбутніх повоєнних виборах.
У цьому матеріалі ОПОРА проаналізувала, як українське та міжнародне законодавство регулюють передвиборчу агітацію та як її обмежують соціальні мережі.
Українське законодавство
Перш за все слід вказати, що в Україні правила агітації встановлює Виборчий кодекс, ухвалений у 2019 році. Згідно з ним, передвиборна агітація — це будь-яка діяльність, яка спонукає виборців голосувати або не голосувати за певного кандидата чи партію — субʼєкта виборчого процесу. Вона може відбуватися по-різному: мітинги, дебати, концерти, розповсюдження листівок, політична реклама в ЗМІ. Останні виборчі кампанії показали, що особливо популярними серед українських політиків є агітація на телебаченні та в соцмережах.
Усю передвиборну агітацію слід оплачувати лише з виборчого фонду. Цей фонд формується коштом кандидатів, партій та добровільних внесків людей (із певними обмеженнями, які залежать від типу виборів). Також кожен кандидат і партія мають подати фінансовий звіт з інформацією про видатки на передвиборну кампанію (в тому числі на агітацію) до уповноважених органів, які згодом ці звіти оприлюднюють. Крім того, Виборчий кодекс містить цілу низку обмежень щодо цін і тривалості агітації на телебаченні, вимагає зазначати вихідні дані на друкованих агітаційних матеріалах тощо. Також наразі тривають обговорення щодо того, аби законодавчо врегулювати передвиборну агітацію в інтернеті та соціальних мережах.
Натомість питання агітації за кордоном лишилося поза увагою законодавців. Так, українські дипломатичні установи (де зазвичай розташовані дільничні виборчі комісії й приміщення для голосування) мають оприлюднювати на своїх вебсайтах лише інформацію про час та місце голосування, його порядок, правила включення людей до списку виборців на закордонних дільницях тощо. Публікувати агітацію за будь-якого кандидата чи партію посольства та інші державні установи не можуть — вони повинні дотримуватися нейтралітету.
Також Виборчий кодекс забороняє брати участь в агітації іноземцям (у тому числі шляхом журналістської діяльності або участі в концертах, виставах чи інших публічних заходах). До того ж українським політикам та партіям заборонено агітувати в іноземних засобах масової інформації, що діють на території України. При цьому Виборчий кодекс не забороняє кандидатам чи партіям звертатися за послугами до іноземних юридичних осіб. Також Виборчий кодекс зобовʼязує кандидатів і партії відкривати рахунки виборчих фондів винятково в гривні — а це теж може створити додаткові перепони для проведення оплати за кордоном.
Як бачимо, де-факто Виборчий кодекс не пропонує жодної юридичної рамки для врегулювання агітації за кордоном. Це зумовлено принципом державного суверенітету, адже Україна не може втручатися у внутрішні справи інших держав та не поширює свою юрисдикцію на їхні території. Раніше українські політики майже не агітували за кордоном, оскільки там було небагато виборців, а явка — доволі низькою. Тепер, коли за кордоном голосуватимуть мільйони українців, питання агітації за межами України стає надзвичайно важливим.
Законодавство ЄС
Наразі основними законами, які регулюють політичну рекламу в ЄС, є Загальний регламент про захист даних (GDPR) та Закон про цифрові послуги (Digital Service Act, або DSA).
Регламент виокремлює серед персональних даних спеціальну категорію чутливих даних, накладаючи значно більше обмежень на збір, обробку та використання останніх. Так, якщо до персональних даних користувача належать, наприклад, його IP-адреса, номер телефону, електронна пошта тощо, то до чутливих — расове й етнічне походження людини, її політичні, релігійні та філософські погляди, членство в профспілках, генетичні й біометричні дані, які використовують для ідентифікації людини, дані про сексуальне життя та сексуальну орієнтацію.
Згідно зі статтею 9 GDPR, опрацювання чутливих даних заборонене, крім деяких винятків. Втім, відповідно до уточнень, сформульованих в DSA, ці винятки не застосовуються до налаштувань реклами, в тому числі політичної. Тобто будь-який профайлинг користувачів на основі їхніх чутливих даних для налаштувань онлайн-реклами в соціальних мережах забороняється.
Також GDPR забороняє мікротаргетинг, тобто налаштування рекламних повідомлень відповідно до приватних поглядів та преференцій користувачів. Великі масиви персональних даних про поведінку користувачів у мережі, які збирають техкомпанії, дозволяють скласти умовні профілі користувачів на основі їхніх уподобань та поглядів, щоб формувати більш персоналізовані та переконливі для різних цільових груп меседжі. На жаль, ця практика поки що не врегульована в українському законодавстві, тоді як в ЄС її застосування є прямим порушенням законодавства. За недотримання норм Загального регламенту організаціям та компаніям загрожує штраф у 20 тисяч євро.
Також важливо врахувати, що загальноєвропейське законодавство є рамковим для країн-членів ЄС. Крім цих правил, кожна країна може вводити ще суворіші обмеження онлайн-агітації на національному рівні.
Крім чинного законодавства, наразі європейські законодавці працюють над профільним законом — Регламентом про прозорість і таргетування політичної реклами. Наразі законопроєкт перебуває на стадії переговорів між Європарламентом, Єврокомісією та Радою ЄС. Очікується, що його приймуть до виборів у Європарламент у травні 2024 року. Серед іншого, цей законопроєкт має чітко врегулювати питання транскордонної реклами. Так рекламодавці, розташовані за межами ЄС, мають письмово призначити своїх законних представників в одній з країн-членів Євросоюзу. Саме цей представник відповідатиме за дотримання профільного законодавства. Водночас цей представник має дотримуватися національного законодавства країни, де він перебуває, у сфері захисту персональних даних, онлайн-реклами та політичної агітації. У випадку, якщо рекламодавець не має свого представника в одній з країн ЄС, на нього поширюватиметься юрисдикція одразу всіх країн-членів ЄС, кожна з яких може в будь-який момент застосувати свою юрисдикцію, повідомивши про це інші держави. Втім, поки законопроєкт перебуває на стадії обговорення, є вірогідність, що політичну рекламу з-за кордону заборонять повністю.
Правила соцмереж
Законодавство окремих країн та наддержавних утворень на кшталт ЄС суттєво обмежує політичну агітацію в інтернеті. Крім того, кожна соціальна мережа має ще й власні обмеження щодо політичної реклами.
Meta
Хоча компанія Meta (власниця Фейсбуку, Інстаграму, Вотсапу та низки інших сервісів) зараз розглядає можливість заблокувати політичну рекламу на європейському ринку, вона має чи не найжорсткіші правила її регулювання на своїх платформах. До розділу політичної реклами Meta відносить будь-яку агітацію за кандидата чи партію, а також рекламу, що стосується виборів, референдумів, інших способів волевиявлення та соціальних тем.
Для того, аби запустити рекламу на будь-яку з цих тем, рекламодавці мають пройти спеціальну процедуру авторизації. Ця процедура доступна лише для тих рекламодавців, які проживають та фізично перебувають у країні, в якій хочуть запустити рекламу. Крім того, кожен потенційний рекламодавець має підтвердити свою особу за допомогою документа, виданого в тій країні, де він або вона хоче транслювати рекламу. Тож фактично запустити політичну рекламу для України може можна лише з України — так само це працює й для інших країн світу. Таке правило, зрештою, може стати додатковою перепоною для українських кандидатів та партій. Адже попри те, що прямої законодавчої заборони на витрати з виборчого фонду за кордон немає, замовлення реклами в громадян іншої держави на практиці може вважатися агітацією за участю іноземців, що, зрештою, є протизаконним. Використання ж для агітації іноземних юридичних осіб, хоч і не заборонене законом, також може бути ускладнене — через вимоги оплачувати рекламу в українській національній валюті.
Крім того, політична реклама в Meta має відповідати певним вимогам. Рекламодавець має вказати, хто саме оплатив цю рекламу, адресу політичної партії або штабу кандидата, номер телефону, електронну адресу та сайт. Якщо ж рекламодавець відмовляється це зробити, компанія відмовляє йому в розміщенні оголошення або ж блокує рекламу, доки рекламодавець не виконає всіх вимог. Також компанія перевіряє зображення, текст і налаштування рекламних оголошень за допомогою штучного інтелекту й модераторів, аби запобігти порушенню Стандартів спільноти Meta та місцевого законодавства. Детальніше про те, як саме політична реклама потрапляє до новинних стрічок у фейсбуці й інстаграмі, ОПОРА вже розповідала у цьому матеріалі.
Гугл надає рекламні послуги банерної й контекстної реклами як у пошуковику, так і на платформі ютубу. По-перше, Гугл розділяє політичну та передвиборчу рекламу. Якщо на політичну рекламу діють такі самі правила, як на будь-яку рекламу на платформі, то до передвиборчої реклами в деяких регіонах застосовують особливі вимоги. Так, для її трансляції на території ЄС рекламодавець, що перебуває в одній із країн-членів Союзу чи поза його межами, має підтвердити свою особу. Втім, під передвиборчою рекламою в ЄС компанія має на увазі рекламу, що стосується політичних партій чи кандидатів як на рівні ЄС, так і на національному/місцевому рівнях в державах-членах Союзу, а також рекламу що стосується референдумів. За такою логікою передвиборча реклама щодо виборів в Україні, яка транслюється на українців в ЄС, не підпадає під особливе регулювання компанії. Водночас Гугл зобов’язує рекламодавців дотримуватися національного законодавства країни, на користувачів з якої спрямована реклама. Відповідно, на українську передвиборчу агітацію в гуглі на українських виборців в ЄС поширюватимуться як законодавство ЄС, так і конкретної країни, куди націлені повідомлення.
Viber
Правила вайбера схожі на ті, які діють в гуглі, за винятком того, що і для політичної реклами загалом, і для передвиборчої агітації зокрема діють однакові правила. Щоб транслювати політичну рекламу у вайбері, необхідно отримати письмовий дозвіл компанії та дотримуватися національного законодавства країни, куди ви таргетуєте повідомлення.
Twitter, TikTok, Telegram
Згідно з актуальною політикою Твіттеру, будь-яка політична реклама на платформі наразі заборонена, крім деяких винятків для США та Канади, а також для ЗМІ, які транслюють рекламу щодо політичних питань (втім, агітувати заборонено і їм). Так само не надають послуг платної політичної реклами Тікток і Телеграм — без винятків.
Висновки
Прозора передвиборча агітація є необхідною складовою демократичного виборчого процесу. Вона дозволяє політичним партіям та кандидатам доносити до виборців свої погляди, цінності й пріоритети. Звісно, ми сподіваємося, що більшість українців за кордоном повернуться додому після закінчення війни, однак безпрецедентне зростання кількості виборців у закордонному виборчому окрузі не можна ігнорувати. Враховуючи те, що соціальні мережі стали основним майданчиком медіаспоживання українців за кордоном, а також дороговизну й логістичну складність фізичної агітації за кордоном, онлайн-агітація лишається чи не єдиним способом комунікувати з виборцями за межами України.
І українське, і європейське законодавства обмежують українських рекламодавців, роблячи політичну агітацію за кордоном складнішою — а отже, й дорожчою. Додатковим обмеженням слугують політики самих соціальних мереж, адже “біла” політична агітація з України фактично можлива лише на платформах Гуглу. Але й він обмежений національним законодавством країни, куди спрямована реклама — іншими словами, за чинного європейського законодавства гугл теж не може бути майданчиком для агітації.
У такій ситуації найбільш вірогідний сценарій — це поширення “сірої” агітації, яку неможливо відстежити з погляду змісту і витрат на неї. Так, враховуючи складність процесу агітації та ймовірну неможливість агітувати на закордонному виборчому окрузі без свого представника в ЄС, політична агітація за кордоном може перетворитися у фінансову “гонку озброєнь”. Тоді не обмежені ані обов’язком звітувати про походження коштів, ані дотримуватися певного максимального розміру витрат на політичну рекламу, кандидати й партії вдаватимуться до агітації в телеграм-каналах, на сторінках блогерів та лідерів думок, координованої неавтентичної поведінки, немаркованої політичної реклами, яку майже неможливо відслідкувати контрольним органам і недержавним спостерігачам. Врешті, неврегульованість передвиборчої агітації за кордоном може поставити під ризик легітимність майбутнього післявоєнного виборчого .