9 квітня 1991 року Грузія здобула незалежність. Це сталося рік по тому як на антирадянській демонстрації радянські військові вбили 16 мітингувальників. Зараз Грузія знову протестує – цього разу проти спроб влади розвернути країну в бік Кремля і поставити хрест на європейській перспективі.

Фактично на початку незалежності Грузія втратила два регіони: Південну Осетію та Абхазію. Ще наприкінці розпаду СРСР владна верхівка Союзу підтримувала сепаратистські настрої в регіонах Грузії, які вилилися в протистояння в 92-93 роках. За участі російських найманців сепаратисти захопили більшу частину Абхазії та Південної Осетії. Це були фактично не визнані республіки, які керувалися Кремлем.. 

Перше десятиліття незалежності Грузії закінчилося «революцією троянд» –  грузини масово вийшли на вулиці, протестуючи проти чинної політики влади та спроб фальсифікувати парламентські вибори. Тодішній Президент Грузії Едуард Шеварнадзе лише у такий спосіб намагався зберегти владу на тлі провальної економічної політики та масової корупції серед місцевих чиновників.

Протести закінчилися переобранням і парламенту, і президента. До влади на майже 10 років прийшов Міхеїл Саакашвілі та заснований ним Єдиний національний рух. Нова влада одразу взяла курс на лібералізацію економіки та боротьбу з корупцією. Проводилась масова приватизація державних активів, зменшувалась кількість дозвільних процедур, скасовувались вступні іспити у виші й запроваджувалось незалежне зовнішнє оцінювання. Повністю було реформовано національну поліцію та судову систему. Завдяки реформам Грузія регулярно займала провідні місця в рейтингу Doing Business, демонструвала стрімкий прогрес в боротьбі з корупцією. Однак була одна важлива проблема – реформи базувались на політичній волі тодішньої влади, а не зміні системи, яка спроможна працювати у різних умовах. Це давало швидкий результат, але не сприяло розвитку інституцій та системи стримувань і противаг.

Коли рішення влада ухвалює через коліно, то осад невдоволення залишається і з роками тільки накопичується. Аж допоки на чергових парламентських виборах 2012 року громадяни не віддають понад 50% голосів за Грузинську мрію – новостворену політичну партію місцевого олігарха Бідзіни Іванішвілі.

На такий результат вплинула і російсько-грузинська війна 2008 року, внаслідок якої Тбілісі фактично втратив контроль над Абхазією та Південною Осетією, а Росія розгорнула на їх територіях  військові бази. Все це відбувалося фактично за мовчазної згоди ключових світових гравців, які висловили лише глибоке занепокоєння щодо конфлікту. Тоді тільки Україна, Польща та країни Балтії засудили вторгнення Росі, а лідери цих держав приїхали підтримати народ Грузії.

Частина грузин, памʼятаючи травматичний досвід недавньої війни віддали голоси Грузинській мрії, як партії умовного миру. І фактично привели до влади єдиного олігарха в Грузії, який зробив свій капітал в Росії. 

Новообрана влада декларувала курс на Європу і НАТО, але паралельно відновлювала співпрацю із Росією. Сильної опозиції, яка могла б протистояти такому прихованому розвороту фактично не було. 

Особливо яскраво проявилася проросійська орієнтованість грузинської влади після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році. Грузія відмовилася підтримати санкції Заходу проти Москви і навпаки наростила торгівлю із Росією. В 2023 році від торгівлі із Росією Грузія отримала понад 3 мільярди доларів. Це понад 10% ВВП країни. У 2022 році цей показник був ще вищий – 14,5% ВВП. Для порівняння у 2021 році Грузія значно менше залежала від Росії – торгівля між країнами давала лише 6,3% ВВП. Понад те, після початку повномасштабної війни зʼявилися підозри, що Грузія допомагає обходити Росії санкції, оскільки Тбілісі наростив імпорт з країн ЄС: з 2 мільярдів євро у 2021 році до 3,6 мільярда у 2023.

Через те, що владу в країні має тіньовий олігарх, така система управління не була прийнятною для отримання статусу кандидата на вступ в ЄС. Але саме заради грузинського суспільства, яка прагне ЄС інтеграції, з запізненням Грузія отримала звання кандидата.

Ухвалення ж закону про іноземних агентів, який фактично слово в слово списали із російського, навпаки перекреслює потенціал початку перемовин про вступ. Нагадаємо, ухвалення такого закону в Росії дозволило владі остаточно знищити залишки вільнодумства в країні.

Навесні 2024 зіткнення поліцейських із мітингувальниками, які вийшли проти закону, нагадували події Революції Гідності в Україні. Використовувались методи залякування та дискредитації лідерів громадянського суспільства: за ними стежили, двері їхніх квартир обклеювали постерами, називаючи ворогами церкви та держави. Спроби зірвати голосування безпосередньо в залі з боку опозиційних депутатів успіху не мали як і ветування ухваленого закону Президенткою Свідоме Зурабішвілі. Провладна більшість знайшла необхідну кількість голосів, щоб ухвалити закон в цілому.

Чи запрацює закон про іноземних агентів напередодні парламентських виборів, які мають відбутися в Грузії цієї осені – не до кінця зрозуміло. Влада використовує ухвалений закон для політичних торгів із ЄС та США, де вже говорять про можливість запровадження санкцій та призупинення процесу євроінтеграції Грузії. Зрозуміло одне – грузинська влада отримала потужний інструмент для знищення інакодумства в країні та узурпації влади.

Про те, чому грузинська влада вирішила відмовитися від європейської перспективи на користь зближення з Росією Ольга Айвазовська розпитувала директорку Центру досліджень економічної політики Ніно Євгенідзе та виконавчу директорку Міжнародної спілки за чесні вибори і демократію Ніно Долідзе.

Чому офіційний Тбілісі пішов на ухвалення скандального закону про іноземних агентів напередодні парламентських виборів та чи будуть його виконувати представники громадянського суспільства? Як суспільство ставиться до кроків, які фактично руйнують європейську перспективу Грузії? Та чи боїться нинішня влада Грузії санкцій з боку західних країн? Про це більше у цьому випуску «Сили вибору».  

Відео англійською мовою з українськими субтитрами: