25 жовтня українці обиратимуть владу на місцях. Це будуть перші місцеві вибори для команди президента Володимира Зеленського. Тож вони стануть випробуванням на спроможність отримати владу в регіонах.

Старт виборів вийшов доволі турбулентним. Нашарувалися кілька причин – це і новий Виборчий кодекс, і децентралізаційні зміни терустрою, і проблеми з фінансуванням, і ситуація з поширенням коронавірусу. Сьогодні давайте подумаємо, яким може бути перебіг кампанії та чи встигла чинна влада потоваришувати зі старим добрим друзякою українських виборів – адмінресурсом.

Запис програми також можна переглянути на сторінці ОПОРИ у Facebook

Адмінресурс – це коли політичні сили, партії чи кандидати використовують своє політичне становище чи зв’язки, щоб поліпшити позиції на виборах. Це можуть бути інституційні, бюджетні, силові, регуляторні чи медійні ресурси, які є лише в окремих, найчастіше провладних кандидатів. Варто зауважити, що не всі прояви адмінресурсу є порушенням законодавства, деколи це порушення лише етичних вимог та стандартів.

Золотим часом українського адмінресурсу був початок 2000-х років – струнка владна вертикаль, підконтрольні правоохоронні органи, прокуратура, суди, медіа ставили опозицію у супер антиконкурентне становище. Ситуація, звісно, змінилася, але ознаки адмінресурсу цілком можна прослідкувати і тепер.

Подивимося на «Велике будівництво» – програму, яка позиціонується як спільний проект президента та уряду і згадується ними при першій ліпшій нагоді. Вона передбачає масштабну розбудову інфраструктури: школи, дитсадки, амбулаторії, стадіони і дороги. На «Велике будівництво» лише цього року у бюджеті було закладено понад 100 млрд гривень. Тепер туди додали ще трохи грошей з фонду боротьби з коронавірусом. Укравтодор регулярно доповідає про кілометри побудованих доріг, розслідувачі не менш регулярно говорять про порушення процедур і тендерів, президент справно перерізає стрічки. З іншого боку, місцеві органи, які власне і мають ремонтувати та будувати, відкривати свої школи та садочки, і донедавна це робили. Чому донедавна? Бо тепер у них немає на це грошей. Місцеві ради постраждали від коронавірусного перегляду бюджету, хоча одні з перших і почали витрачати гроші на боротьбу з хворобою. Так вони вже не доотримали 15 млрд гривень. А це дуже багато як для місцевого самоврядування. Місцевим радам довелося скорочувати капітальні видатки: ні ремонтів доріг, ні ремонтів шкіл. А скільки грошей не просять в уряду, там лише розводять руками. Це створює прекрасний контраст, коли восени окремі кандидати будуть приїжджати і казати «ми побудували», а інші?

Інший відомий спосіб влади задобрити напередодні виборів – підвищити зарплату бюджетним категоріям працівників. Що бачимо? Уряд вже підтримав зростання зарплат медпрацівникам з 1 вересня. Звісно, зарплати лікарів мають бути гідними, особливо тепер, зважаючи на те, що саме медики опинилися на передовій боротьби з коронавірусом, і виплати треба піднімати. Але тоді, коли на це є гроші в бюджеті. А в нас за перше півріччя не те, що плюса немає… За перші пів року зібрали на 34 млрд грн менше запланованого у бюджеті, який ще й порізали через пандемію та кризу. Виключно щасливим збігом для владної команди можемо пояснити те, що це підвищення збіглося у часі з наближенням місцевих виборів.

Ніколи такого не було. І от знову субвенції – державні гроші для особистого піару. Ми вже не раз розповідали, як депутати зловживали механізмом субвенцій на соціально-економічний розвиток. І от в бюджеті на 2020 рік уряд Гончарука не заклав жодної гривні на соцеконом. Натомість 9,5 мрдр отримав Державний фонд регіонального розвитку як ефективний інструмент розподілу державних грошей. Але так було лише у першому читанні. До другого читання депутати таки витрусили з Гончарука бодай 2 млрд на субвенції, забравши ці гроші у Державного фонду регіонального розвитку. А як же інакше? Про місцеві вибори вони пам’ятали вже тоді. У підсумку Державний фонд регіонального розвитку отримав 7,5 млрд грн, соцеконом – 2 млрд. До честі уряду Гончарука навіть ці 2 млрд не роздали за гарні депутатські очі, а розробили порядок, за яким 80% грошей мали піти в регіони відповідно до кількості населення, а 20% – для найслабших регіонів і тільки на проекти з місцевим співфінансуванням. Покращення? Було. На початку липня прем’єр Шмигаль знову насипав в улюблений депутатський гаманець грошей, які будуть розподілятися за бажанням нардепів та голів ОДА. Їх значно менше, але 340 млн гривень наших з вами податків – це хороший бонус на місцевих виборах.

Є ще один спосіб вплинути на місцеві вибори – це змінити політичну систему так, щоб кандидати на місцях цілком залежали від партій. Робиться це дуже просто. Пропорційну систему виборів, яка мала бути на виборах до міських та обласних рад з кількістю виборців понад 90 000 знижують до 10 000 виборців. І тепер там балотуватися можуть лише партійні кандидати. У такий нехитрий спосіб усіх незалежних гравців, які могли брати участь у виборах до міських рад невеликих міст, хочуть змусити прийти на поклін до партії. Не подобається – балотуйтеся у селище або не плутайтеся під ногами.

Традиційний оплот президентської сили на місцевих виборах – це голови обласних адміністрацій. Вони мають реальний вплив на місцях. За часів Януковича абсолютна більшість очільників ОДА були керівниками місцевих осередків «Партії регіонів» на виборах 2010 року. Схожа ситуація була і на місцевих виборах 2015 року але вже з «Блоком Петра Порошенка». У Зеленського регіональна вертикаль ОДА формувалася доволі хаотично, голів призначали, потім звільняли і знову призначали. Було помітно, що команда чинної влади не мала надійних і помітних гравців у регіонах. Напрошується припущення, що потенціал обласних адміністрацій цього разу не буде використано на повну, що для чистоти і прозорості виборчого процесу не так вже і зле. Натомість потішно дізнаватися від Олександра Корнієнка, який на виборах 2019 року очолював політичний штаб «Слуги народу», що пошуком кандидатів на осінь займаються перший заступник глави Офісу президента України Сергій Трофімов та Віцепрем’єр-міністр Михайло Федорів. Нагадаємо, адмінресурс – це використання державних повноважень та ресурсів у власних виборчих інтересах. Більше того, Федорів ще став керівником обласної організації партії у Запорізькій області. Сподіваємося, пан Федорів візьме відпустку на час виборчої кампанії. Як і голова Львівської ОДА Максим Козицький, який очолив обласний осередок «Слуг».

Ще історії впливу на волевиявлення виборців з року в рік можна прослідкувати на прикладі міст з великими бюджетоутворюючими підприємствами, а значить авторитетним і впливовим бізнесом, коли працівникам підказують, за кого правильно голосувати. Дніпропетровська обл., місто Нікополь, «Завод феросплавів», власник – Ігор Коломойський. У 2012 році на парламентських виборах всюди довкола перемагала «Партія регіонів», але на другому місці тільки тут з гарним результатом була – ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Ігор Валерійович не надто товаришував з Януковичем. У 2014 році – більшість тут підтримала «БПП «Солідарність», при тому що по всій області, крім кількох округів, перемагав «Опозиційний блок». А в 2019 році – звісно ж «Слуга народу». Чекаємо на результати 2020.

«Явище адміністративного ресурсу перекочувало до нас з Радянського Союзу, де вертикаль влади була заточена на пригноблення прав і свобод громадян, в тому числі виборчих. На жаль, адмінресурс і досі діє в Україні. Цьому є низка причин та пояснень, – зазначає аналітик даних Громадянської мережі ОПОРА Андрій Савчук. – По-перше, це – загально світове явище політизованості бізнесу. Адже змушувати за когось голосувати можна не лише так звані категорії бюджетників, а й мільйони українців, які трудяться на приватних підприємствах. Бізнес, підтримуючи ту чи іншу політичну силу чи кандидата, розуміє, що у подальшому згідно з домовленостями він матиме ті чи інші переваги або грошові винагороди. По-друге, це ставлення самих виборців до цього явища. Адже частина громадян міняє свій голос на соціальну стабільність для себе, думаючи, що проголосувавши за «підказками», збережуть стабільність власного життя, рівень заробітної плати і т. д. По-третє, це діяльність правоохоронних органів. Довіра до правоохоронців є низькою в Україні, тож частина громадян вважає, що повідомляти про це явище «собі дорожче», оскільки їх можуть звільнити чи іншим способом покарати. А реальний порушник жодного покарання не понесе». 

«Однак, згідно з дослідженнями, на кількох останніх виборах використання адмінресурсу в Україні зменшується, – наголошує Андрій Савчук. Але до кінця його поборонити навряд вдасться. Оскільки такі класичні схеми, як збір бюджетників на мітинги чи змушування їх голосувати або ж роздавати агітаційні матеріали, відходять у минуле. З року в рік люди, які знаходяться при владі, придумують інші способи впливу на результати волевиявлення: бюджетні програми, капітальні будівництва, доплати категоріям лікарів чи вчителів або субвенції на соціально-економічний розвиток. Безумовно, якщо триватиме просвіта виборців, і люди розумітимуть, за кого вони голосують на виборах, за що ті чи інші люди відповідають, та розумітимуть відповідальність тих чи інших органів влади за певні процеси, то явище адміністративного ресурсу ставатиме все менш і менш ефективним. Проте головним залишається притягнення до відповідальності осіб за зловживання службовим становищем та порушення конкуренції сторін на виборах».

Цією програмою ми зовсім не констатуємо, що на виборах буде засилля адмінресурсу, більше того, ми інформуємо вас як виборців на що звертати увагу, коли почнуть агітувати. Загалом спостерігачі на кількох останніх виборах констатують зменшення використання адмінресурсу в Україні. Вболіваємо, аби ця тенденція мала продовження і на виборах 2020 року. 

 

Трансляція програми «Вибори навиворіт» відбувається в ефірах hromadske.ua та 24 каналу. Нагадаємо, що програма мала перший та другий сезон.

Програма «Вибори навиворіт» підготовлена завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), в рамках проєкту USAID «Місцеве спостереження за політичними процесами в Україні». Позиція USAID може не співпадати з думками, висловленими у програмі.