На Київщині досі існують стереотипи чоловіків щодо жінок у політиці

Чи можна місцеві вибори в Україні, що відбулися 25 жовтня 2020 року, охарактеризувати як «особливі»? Такий епітет вони могли б отримати, як мінімум, через фундаментальні зміни виборчого законодавства, зокрема і введення обов’язкової гендерної квоти у партійних списках.

1 січня 2020 року набув законної сили Виборчий кодекс України. Громадянська мережа ОПОРА неодноразово розповідала про всі передбачені в ньому новації щодо виборчого процесу, але сьогодні поговоримо про одну – вимога, яка передбачає формування виборчих списків із застосуванням гендерної квоти. Такий підхід забезпечує присутність у висунутих партіями списках збалансовану кількість кандидатів жіночої та чоловічої статей. Рівність доступу жінок та чоловіків до виборчого процесу є однією з ключових умов функціонування ефективної демократії.

Логічним рішенням законодавця було також передбачене застосування різних видів квот залежно від виборчої системи, що застосовується. Так, в громадах з кількістю виборців менше 10 тисяч виборців, організація партії в переліку висунутих кандидатів має забезпечити присутність принаймні 30% представників однієї статі із загальної кількості. Під час виборів до відповідних рад, територіальних громад з кількістю виборців 10 тисяч і більше, застосовується пропорційна виборча система з відкритими списками. При формуванні такого переліку кандидатів (єдиного та територіальних виборчих списків) в кожній п’ятірці має бути не менше двох кандидатів кожної статі. У разі формування таких списків, де кількість кандидатів не кратна п’яти, кандидатів різної статі включають почергово.

Впродовж лютого 2021 року експерти ОПОРИ проводили всеукраїнське дослідження щодо застосування гендерних квот у виборчому процесі та нової практики участі жінок в політиці. Наприклад, у Київській області проходило опитування кандидаток, як тих, які здобули перемогу, так і тих, які лише кандидували, до трьох рівнів рад: Київську обласну, Бучанську районну та Бучанську міську раду. 50% опитаних респонденток мають представницький мандат у відповідних радах.

Згадуючи досвід спостереження за місцевими виборами в Київській області, якщо порівнювати попередні вибори 2015 року з останніми 2020 року, то варто зазначити, що за ці роки суттєво змінилася політична грамотність не тільки членів політичних партій, а й виборців.

«Сьогодні виборця не так легко «підкупити», «обдурити». Ключові гравці перегонів оновилися і діяли в більш законному форматі. Те, що було в 2015 не «прокатило» в 2020  і це було дуже помітно в гендерних квотах – мусили всі виконувати закон», - зазначила одна з респонденток.

Якщо порівняти 2015 та 2020 роки ми побачимо певні відмінності, а саме збільшення відсотку жінок, які потрапили в раду.

Насамперед варто зазначити, що переважна більшість респонденток на питання, чи було рішення про балотування на місцевих виборах особистим, чи таки потрібно було погодити його з рідними і близькими, відповідали, що рішення йти в політику та балотуватися було прийнято особисто. Проте в кількох випадках кандидатки все ж таки погоджували таке рішення з сім’єю. «Це було моє особисте рiшення, i я хотіла щось змінити в тих процесах, якi вiдбуваються в нашому мiстi, особливо в освiтi. Тому я пiшла на вибори. Але все ж таки погоджувала з родиною, розуміючи ризики та можливі провокації в їх бік під час виборчого процесу», - відповіла одна з опитаних.

Лише одна респондентка з усіх опитаних повідомила про певні ситуації під час виборчої кампанії, пов’язані з тим, що вона є кандидаткою-жінкою. За словами респондентки, чоловіче оточення певний час не сприймало її серйозно та не позиціонувало як конкурентку. «Постiйно виникали, тому що у нас в Украiнi чоловіки, особливо тi, якi мають якiсь статуси i вже були в полiтицi, вони тебе просто називають «дівчинка», «милая девочка», i це ніби класика жанру, тому й не вiдносяться серйозно. Вже потiм, коли вони розумiють, що вже все серйозно, і якщо вiд тебе залежить якесь рiшення, то тодi вони вже починають називати на ім'я та по батькові», - розповіла жінка-кандидатка.

Щодо рівного доступу до партійних ресурсів опитані респондентки конкретних обмежень не відчували. Узагальнюючи відповіді жінок-кандидаток на це запитання, можна прийти до висновку, що доступ до партійних ресурсів переважно був. Проте такий доступ не завжди був рівнозначний. Інколи організація партії допомагала лише медійно або ресурс, до якого був доступ, не відповідав вимогам кандидатки і вона здійснювала свою передвиборчу кампанію додатково власними силами. Хоча переважна більшість кандидаток-жінок позитивно оцінювали доступ до партійних ресурсів, проте в загальному ступінь фактичної рівності у доступі до участі у виборах чоловіків та жінок, останні в середньому оцінили як 3.5, де «0» – абсолютна нерівність, «5» – абсолютна рівність.

Позитивним є той факт, що переважна більшість кандидаток не зіштовхувались із «чорним піаром» щодо себе або інших жінок під час виборчої кампанії, пов’язаним зі статтю кандидатки.

На думку респонденток основні бар'єри, що обмежують доступ жінок до включення до списку кандидатів чи обрання депутатками місцевого рівня, переважно фінансові та сімейні.

На жаль, під час опитування виявилось, що майже у всіх політичних партіях відсутня гендерної політики або усталена практики залучення та роботи з жіночим активом та програми підготовки кандидатів і кандидаток  до виборів.

Також і досі існує практика щодо «технічних» кандидатів та кандидаток про що відверто розповідали майже всі респондентки Київщини. На їхню думку, пов’язано це з тим, що потрібно було підлаштуватися до нових вимог законодавства щодо квот. Але це стосувалося не тільки жінок, а й чоловіків, адже деякі представниці партій розповідали про такі ж пошуки кандидатів-чоловіків.

Певна кількість жінок бажає бути незалежною кандидаткою та не представляти будь-яку політичну партію, балотуватися шляхом самовисування та розраховувати на власні сили та ресурси, як фінансові так і професійні та людські.

На питання що слід змінити чи зробити, щоб жінки мали реальну можливість брати участь у політичному житті країни на різних рівнях, одна з респонденток відповіла: «Складне питання, направду. Можна сказати щось із мотивуючої  промови: щоб жiнки брали i робили, вiрили в себе i дiяли, i не слухали жодні стереотипні штуки стосовно жіночого лідерства. Але менi здається, що нам, українцям, треба бiльше дивитися в цілому на партнерські стосунки i на професіоналізм кожного з нас, цінувати i підтримувати один одного. Не можна сказати, що тільки жінки страждають від стереотипів – це було би нечесно, несправедливо i неправда, тому що чоловiки теж пiдпадають пiд купу стереотипiв i тиску. Думаю, що, в публiчному i полiтичному полi також».

Проте варто зазначити, що зміни вже відбуваються і це можна спостерігати зокрема і за гендерним складом тих рад, де відбувалось опитування жінок-кандидаток.

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project