У прикінцевих та перехідних положеннях Виборчого кодексу передбачено, що до 1 січня 2025 року органи місцевого самоврядування мають забезпечити виконання всіх норм архітектурної доступності виборчих дільниць та приміщень дільничних виборчих комісій для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Але попереду ще великий шлях, аби органи місцевого самоврядування зрозуміли, що мається на увазі під доступністю і як її справді забезпечити.
Із березня почала свою роботу Робоча група з напрацювання змін до Виборчого кодексу, де зокрема є й представники Міністерства регіонального розвитку, які зазначали, що за критеріями доступності Одеська область прозвітувала про начебто доступність 90% дільниць. Тоді як за даними Громадянської мережі ОПОРА станом на серпень 2020 року лише 3% виборчих дільниць по всій країні можна було назвати архітектурно доступними для маломобільних груп населення. Тобто, бачимо, що розуміння доступності в органах місцевого самоврядування часто дещо інше, ніж у тих виборців, які будуть безпосередньо приходити і голосувати на цій дільниці.
Питання архітектурної недоступності дільниць, а також інші проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю на виборах, під час Форуму «Виборча реформа: оцінка через призму цінностей, політичних прав, якості процедур», який організовувала Громадянська мережа ОПОРА, обговорили: член Центральної виборчої комісії Сергій Постівий; громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА у Черкаській області; громадська діячка, телеведуча, програмна менеджерка ГО «Група активної реабілітації», координаторка напрямку інклюзії StarLightMedia Уляна Пчолкіна; старша радниця IFES з питань глобальної інтеграції Вірджинія Аткінсон.
ЦВК: законодавчі напрацювання та експериментальні дільниці
Про плани Центральної виборчої комісії у питанні захисту виборчих прав осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, який поступ вже відбувся, а що ще не вдалося реалізувати розповів член ЦВК Сергій Постівий. За його словами, Комісія працювала в умовах, коли виборче законодавство досить динамічно змінювалося до початку виборчого процесу. Дуже багато його положень, які стосувалися захисту або надання певних гарантій виборчих прав людям із інвалідністю, не були стовідсотково відомі, а з моменту їх прийняття було дуже мало часу для того, щоб напрацювати нормативно-правові акти, постанови ЦВК, які б регулювали ті чи інші процедури. Тим не менш, Центральна виборча комісія за розпорядженням голови утворила Робочу групу, до її складу увійшло багато представників громадянського суспільства, які опікуються захистом прав людей з інвалідністю.
«Для нас дуже важлива така експертна дискусія і направлення Центральної виборчої комісії в реалізації прямих конкретних норм і процедур, які будуть застосовуватися на практиці, і рекомендації людей, які безпосередньо можуть сказати, де не працює норма, або якщо вона працює не зовсім коректно і правильно, або доцільно чи недоцільно це робити. Тобто не хочеться продукувати мертву норму, яка просто буде літерами на папері, але не матиме реальної реалізації. І дійсно такий симпозіум об’єднання сил Центральної виборчої комісії і представників громадянського суспільства дав свої результати. Можливо ще не в тому обсязі, в якому хотілося б, але в чомусь вже можемо похвалитись. Це і напрацювання окремих положень та постанов Центральної виборчої комісії, зокрема й щодо порядку інформування про перебіг виборчого процесу; і надання інформації в доступних форматах; і положення, які відображені вже й у самому Виборчому кодексі, оскільки Робоча група була утворена ще на стадії, коли розроблялися пропозиції змін до Виборчого кодексу й окремі з них були враховані. На сьогодні Виборчий кодекс має більшу кількість положень і норм, які регулюють захист виборчих прав людей з інвалідністю, ніж було до цього у виборчому законодавстві. Тим не менш, точно є куди рости», – зазначив він.
У контексті перспектив Постівий підкреслив, що Робоча група не зупиняється та працює й надалі: «Одне з ключових завдань – напрацювання порядку застосування розумного пристосування у виборчому процесі. На превеликий жаль, навіть це поняття не визначено у національному законодавстві, ми можемо орієнтуємося лише на Конвенцію ООН із захисту прав людей з інвалідністю, яка має загальне визначення розумного пристосування». Він зазначив, що на практиці пошук реалізації цієї норми досить складний і неоднозначний: «Не можна виокремити 5-10 якихось пристосувань, які будуть застосовані на всіх виборчих дільницях. Оскільки це досить індивідуальна річ і люди з різними видами інвалідності потребують зовсім різних розумних пристосувань. І в цьому є певна складність. Тому над цим працюємо в Робочій групі, вивчаємо зараз міжнародний досвід, готуємося до напрацювання певних пропозицій».
Крім того, ЦВК затвердила Стратегію, де цілий розділ присвячений інклюзії виборчого процесу. На думку Сергія Постівого, інфраструктурна доступність стосується не лише приміщень для голосування, а й всього шляху людини від дому до виборчої дільниці. Тому підходити до вирішення цього питання треба більш комплексно. «Досить болючим є питання інфраструктурної доступності. У більшості випадків це питання комунального майна або майна державної форми власності, в яких розміщені виборчі дільничні комісії і приміщення для голосування. Тому одним із важливих завдань, які перед собою поставила Центральна виборча комісія, це просвітницька робота і взаємодія з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування. У рамках Робочої групи ми напрацьовуємо теми дискусій, пропозиції, які могли б бути реалізовані і донесені до відома муніципалітетів і місцевих органів виконавчої влади, щодо покращення інфраструктурної доступності», – підкреслив він.
«На прикладі 3 виборчих дільниць у різних містах України ми мали можливість і для себе поекспериментувати та подивитися ефективність тих чи інших пристосувань, і за результатами цього ми тепер можемо дати певні рекомендації органам місцевого самоврядування щодо того, як за досить невеликі кошти можна забезпечити набагато кращий рівень доступності приміщень для голосування. – нагадав про реалізований пілотний проєкт під час виборчого процесу місцевих виборів Сергій Постівий. – У рамках нашого експерименту ми побачили багато проблем. Готуючи відповідну дільничку для голосування, багато було покладено зусиль для того, щоб зробити відповідні пониження бордюрів і прибрати всі перешкоди. На практиці дуже часто кажуть: «Приміщення доступне, тому що є пандус». Але навіть якщо уявити, що пандус має кут нахилу 8 градусів, як це передбачено ДБН, то під’їжджаючи до порогу – бачимо високий поріг. І теоретично поріг ще якось можна подолати, та для цього мають хоча б бути відповідні за розміром двері. Тому, коли ми маємо пандус, але не можемо потрапити до самого приміщення, наявність самого пандусу не свідчить про доступність цієї виборчої дільниці».
Як зазначив Постівий: «Наша Робоча група була одним із ініціаторів напрацювання критеріїв доступності. Ми напрацювали перші пропозиції, які направили до Кабінету Міністрів України. І ми вдячні Кабінету Міністрів, що він відреагував. Він взяв ці рекомендації і на їх підставі розробив та затвердив критерії доступності виборчих дільниць. Але варто говорити не тільки про приміщення, а й про доступ до цих будівель».
Спікер висловив сподівання, що у червні-липні ЦВК проведе громадське обговорення з муніципалітетами та місцевими органами виконавчої влади, де зможе поділитися досвідом та проговорити про необхідність реалізації перехідних положень Виборчого кодексу щодо забезпечення доступності приміщень для голосування до 2025 року. Він також відзначив, що окрім цього передбачено багато заходів і законодавчі ініціативи та пропозиції від Центральної виборчої комісії до профільного парламентського комітету із вдосконалення законодавчого регулювання.
Дискримінація або чому місцева влада не бачить проблем із доступністю?
Мережа громадських омбудсменів із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА впродовж кількох останній виборчих років активно працювала над покращенням ситуації з доступністю до дільниць по всій країні. Про те, з якими проявами дискримінації та нерозумінням стикаються виборці з інвалідністю у своїх населених пунктах розповів громадський омбудсмен із захисту виборчих прав Громадянської мережі ОПОРА у Черкаській області.
«Протягом 2019-2020 рр. спостерігачі та виборчі омбудсмени Громадянської мережі ОПОРА проводили серйозну роботу з органами місцевого самоврядування, органами влади щодо необхідності забезпечення доступу до приміщень виборчих комісій та приміщень для голосування. Протягом двох років ми провели три дослідження. У межах першого дослідження ми вивчали інформацію, яку нам надавали обласні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, про доступність приміщень для голосування. Ще в 2019 році органи влади повідомили, що більше 10% виборчих дільниць в Україні є недоступними для виборців з інвалідністю. Насправді це зовсім не так. В 2020 році ми почали глибше дивитись на саме питання доступності і розробили інструментарій моніторингу та аналізу доступності виборчих дільниць. Ми вирішити перевірити інформацію, яку нам надали представники влади, і пішли «в поля», щоб на власні очі пересвідчитись, наскільки виборчі дільниці є доступними. Протягом липня-серпня 2020 року ми дослідили 500 виборчих дільниць по всій території України на основі репрезентативної вибірки. Тобто досліджували виборчі дільниці не тільки в обласних центрах, а й обирали населені пункти різні за розміром і з різним адміністративним устроєм. Завдяки такій вибірці ми побачили реальний стан доступності виборчих дільниць. Результати дослідження виявились красномовними: лише 3% виборчих дільниць, а це 15 дільниць, є доступними для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Трохи більше 50% ми визначили як малодоступні виборчі дільниці, які загалом можна також вважати недоступними. Бо на шляху слідування до виборчих дільниць були певні перепони, які не давали виборцям з інвалідністю самостійно потрапити до приміщення для голосування», – зазначив він.
також зауважив, що фактично в Україні люди з інвалідністю та інші маломобільні групи населення постійно підпадають під дискримінацію. «Виникає питання, чому ж не працює закон, чому люди з інвалідністю дискриміновані? У нас прийняті Виборчий кодекс та нормативні акти, які врегульовують питання необхідності забезпечення безперешкодності доступу до приміщень для голосування, є затверджені критерії доступності. Чому ж тоді з року в рік, з виборів до виборів люди дискриміновані та не мають можливості реалізувати своє право голосу? Під час польових досліджень ми також запитали представників органів місцевого самоврядування, чи володіють вони інформацією про таке зобов'язання забезпечити доступність, і чи є у громадах програми доступності. Ми опитали 178 респондентів. Лише у 16 населених пунктах представники влади повідомили, що у них є певні цільові програми, які зосереджують увагу на необхідності забезпечити доступ до об'єктів інфраструктури. В інших громадах навіть не розроблялись проєкти таких документів. Близько 20 респондентів нам повідомили: «А навіщо забезпечувати доступ до голосування людям з інвалідністю? Вони мають можливість голосувати «на дому». Хай там і голосують». Загалом, якщо рухатись у питанні забезпечення доступності стратегічно, то варто велику увагу приділити саме роботі з місцевим самоврядуванням, щоб роз’яснювати необхідність недискримінаційного підходу до питання доступності приміщень для голосування», – поділився враженнями він.
зазначив: «Я вважаю, що норма про те, що місцеве самоврядування має забезпечити безперешкодність доступу до приміщень для голосування до 2025 року, є дискримінаційною. Не можна було давати 5 років для цього, адже і міжнародними правовими актами, і українським законодавством прямо заборонена дискримінація. В умовах децентралізації у місцевого самоврядування з’явилось досить багато повноважень і ресурсів, які вони можуть витратити вже зараз на те, щоб забезпечити безперешкодність доступу до об’єктів інфраструктури. Тож цей строк треба або зменшити, або прибрати. Також потрібно переводити акценти на місцевий рівень – працювати з місцевим самоврядуванням, залучати їх до розробки загальноукраїнських концепцій і стратегій».
Доступність – не лише про інфраструктуру, а й про інформацію
На думку члена Центральної виборчої комісії Сергія Постівого, коли говорять про доступність, то зазвичай звертають увагу саме на інфраструктурну доступність, хоча потрібно набагато ширше і глибше дивитися на ці процеси. Йдеться про інформаційну доступність, зокрема виборчий бюлетень не є досить доступним для того, щоб не створювати певну бар’єрність у доступі до інформації. Так само йдеться і про ширше інформування. «Ми, як ЦВК, вдячні інститутам громадянського суспільства, які мали можливість відмоніторити наш сайт, зробити певні рекомендації та зауваження, які ми усунули і забезпечили доступність нашого сайту та сайту Державного реєстру виборців. Сайт зараз можна переглядати у доступному форматі. Щодо інформаційних плакатів, то ми пішли творчим шляхом – зробили QR-код, де відобразили переклад цих плакатів жестовою мовою з додатковим озвученням, а також текстовою частиною у відповідних контрастах і шрифтах», – зазначив він.
Якщо говорити про інформаційну доступність в контексті політичних партій, то ще є куди розвиватися. «Мені дуже приємно було бачити, що багато чиїх роликів уже йдуть із відповідним титруванням, а в деяких навіть із перекладом жестовою мовою, що спрощує доступ людей з інвалідністю до виборчого процесу. Але, на превеликий жаль, цей відсоток є досить невеликий. Тому хотілося б, аби не лише органи організації виборчого процесу, а й суб’єкти виборчого процесу враховували те, що така інформація має подаватися у доступному форматі, для того, щоб усі виборці мали рівний доступ до інформації щодо виборчого процесу», – підкреслив він.
Громадська діячка, телеведуча, програмна менеджерка ГО «Група активної реабілітації», координаторка напрямку інклюзії StarLightMedia Уляна Пчолкіна вважає: «Стосовно інформаційної доступності, то можливо нам треба звернути увагу держави на це і розробити якісь критерії – як має виглядати агітка. Або ті ж QR-коди можуть бути на будь-якому виборчому бюлетені, що забезпечувало б доступ до інформації широкому колу людей».
Як зазначила старша радниця IFES з питань глобальної інтеграції Вірджинія Аткінсон, інформаційна доступність важлива зокрема і для людей з інтелектуальними порушеннями. «Є дуже багато виборчих матеріалів, агітаційних матеріалів, інформації про кандидатів та передвиборчі програми, які часто не є доступними. Їх або неможливо прочитати, або вони недоступні, наприклад, жестовою мовою. Сама інформація для виборців часто не є інклюзивною і дуже часто осіб з інвалідністю також не використовують в інформаційних матеріалах», – зазначила вона.
Експертка також поділилась прикладами інформаційної доступності з різних виборчих процесів у світі. «Якщо говорити про хороші приклади доступної інформації, то їх можна знайти в Молдові. У 2018 році вони підготували простий для сприйняття і читання посібник для голосування. Там був дуже гарно змальований процес за допомогою картинок і схем. Відповідно, такий посібник був легкий для сприйняття особами із інтелектуальними порушеннями. Вони чітко могли зрозуміти, як голосувати. Якщо говорити про хороші приклади інклюзивної інформації, то це приклад з місцевих виборів в Україні у 2020 році. Наприклад, одна громадська організація підготувала просвітницький ролик за участі жінки з інвалідністю і таким чином заохотила ширшу участь осіб з інвалідністю у виборчому процесі», – розповіла Аткінсон.
Крім того, Вірджинія Аткінсон наголосила на ще одній проблемі, яка часом трапляється в інформаційному просторі, зокрема і під час виборчих кампаній: «Останній аспект пов’язаний із мовою. Дуже часто під час виборів політики використовують дискримінаційну мову для того, щоб донести певні аспекти. Це зокрема зустрічається онлайн. І ситуація погіршується зараз, тому що під час пандемії все більше життя переноситься в онлайн-світ. Наприклад, часто осіб з інвалідністю називають «божевільні» або «ідіоти». Але ми використовуємо ці терміни в спілкуванні й навіть не думаємо про походження цих слів. Тобто, початково ці терміни використовувались на позначення осіб із психосоціальними порушеннями. У 2020 році у Шрі-Ланці я вперше працювала із людьми, які запустили просвітницьку кампанію, що була націлена на створення безпечного середовища для осіб із психосоціальними порушеннями, аби кинути виклик деяким стигмам. Ці активісти попросили виборчу комісію країни провести відповідні просвітницькі кампанії й серед кандидатів, тому що ті часто використовували образливі слова. Голова їхньої ЦВК випустив публічну заяву для всіх виборчих суб’єктів із чітким визнанням права осіб із інвалідністю брати участь у виборчому процесі. Це було дуже важливо, це вперше відбулось у цій країні і мало резонанс та позитивні наслідки для всього регіону», – підкреслила вона.
Люди з інвалідністю можуть бути не лише виборцями
Уляна Пчолкіна, громадська діячка, телеведуча, програмна менеджерка ГО «Група активної реабілітації», координаторка напрямку інклюзії StarLightMedia, зауважила, що доступність виборів має стосуватися не лише виборців. «Ми пам'ятаємо про виборців і турбуємося про те, як забезпечити виборчі права кожного громадянина України, але ми не дивимось на те, що кожна людина з інвалідністю може бути, наприклад, кандидатом, спостерігачем або членом виборчої комісії. І тут постає вже набагато ширше коло проблем, з якими стикається ця людина при реєстрації, при забезпеченні виборчого процесу тощо. І якщо на дільниці буде навіть пандус і не буде порогів – все одно не забезпечить мені там безперешкодне перебування, бо там, наприклад, не буде відповідних вбиралень. Якщо виборець прийшов, проголосував і пішов – це коротке перебування на локації. То людині, яка могла би там бути членом комісії чи спостерігачем, таких можливостей, на жаль, не забезпечено. І коли будуть робитись наступні кроки, то мені дуже хотілося б, щоб ми дивились на ці поняття ширше», – наголосила вона.
Також Пчолкіна поділилась власним досвідом балотування на місцевих виборах 2020 року. «Мене як кандидатку на кожному кроці чекали постійні дискримінація і порушення моїх прав. Нас у команді було двоє людей з інвалідністю, і дуже добре, що наша команда могла вирішувати наші проблеми «ногами». Але, наприклад, багато років на нашій виборчій дільниці для голосування, яка знаходиться у школі, ми говоримо, що треба змінити пандус, який абсолютно ненормативний, та «віз і нині там». Це про те, що потрібно мати стратегію того, як змінювати інфраструктурні об'єкти в Україні. Виборчі права є важливими, але не визначальними, адже людина з інвалідністю проживає у громаді щодня, щодня користується послугами. А якщо людина з інвалідністю стає депутатом, то як їй забезпечити доступ на сесію щоразу?», – розповіла вона.
Уляна Пчолкіна підсумувала: «Тому тут велика робота не тільки нормативно-правова, а ще й з людьми, з розумінням філософії, що люди з інвалідністю – це повноцінні громадяни України, які мають право абсолютно так само функціонувати, як і всі інші громадяни. І наша задача забезпечити цей рівний доступ до абсолютно всіх аспектів життя».
Член ЦВК Сергій Постівий додав: «З використанням електронних сервісів подання документів покращиться доступність для кандидатів, це, зокрема, передбачено і в положеннях Виборчого кодексу. Але не лише в контексті для голосування. У кандидатів, які мають ту чи іншу форму інвалідності, виникає багато проблем, зокрема з документами. Вирішення проблеми досить легке, варто прописати одну норму і розширити перелік осіб, які мають право бути присутніми без дозволу і окремого рішення комісії. Йдеться про супроводжуючу особу, якщо кандидат чи член комісії має інвалідність. Така норма вже прописана, але залишається ще багато перешкод щодо повноцінної участі, здійснення агітації тощо, над якими ще варто працювати».
Як зробити вибори доступними для людей з інтелектуальними порушеннями?
У кожному післявиборчому звіті спостережних місій ОБСЄ є застереження, що українське законодавство не відповідає Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю в частині того, що не можна ототожнювати недієздатність та неможливість конкретної особи брати участь у виборах. Ця тема сприймається дуже категорично, але насправді в Україні ще не було жодної суспільної дискусії щодо неї.
Позитивним іноземним досвідом щодо цього поділилась старша радниця IFES з питань глобальної інтеграції Вірджинія Аткінсон: «Хочу трішечки поговорити про політичні права людей із інтелектуальними та психосоціальними порушеннями. Насправді це та група людей, які, напевне, найбільше потерпає від позбавлення громадянських і виборчих прав. Я хочу дещо уточнити визначення і терміни. Коли я говорю про інтелектуальні порушення, то маю на увазі ті речі, які заважають людині здійснювати навчання у відповідний спосіб і нормально функціонувати протягом свого щоденного життя. Наприклад, люди із синдромом Дауна мають інтелектуальні порушення. Коли я говорю про психосоціальні порушення, то маю на увазі ті нозології, які більше стосуються пізнавальної здатності або поведінки. Наприклад, хтось має тривогу або депресію. Це якраз та людина, яка має психосоціальні порушення».
Вона зазначає: «У багатьох країнах ця система базується на тому, щоб пам’ятати про права людини та політичні права. У деяких країнах будують психіатричні лікарні, тоді як в інших країнах створюють підтримуване житло. Тобто акцент робиться на інституціях, але ми повинні говорити про права людини, про рівний доступ до прав, а не про сегрегацію. Є багато міжнародних стандартів, які захищають права осіб з інвалідністю. Наприклад, Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована в Україні та 90% інших країн світу. У ній йдеться, що всі особи з інвалідністю мають повноцінне і рівноцінне визнання відповідно до законодавства. Тобто, незважаючи на те, що у них є інвалідність, вони повинні мати право брати участь у виборах як виборці та як кандидати. Дуже часто ці люди мають певні обмеження, бо вони вважаються правово недієздатними, наприклад, вони не можуть одружитися чи підписувати контракти. Окрім Конвенції важливими документами є регіональні стандарти, які також стосуються прав осіб із інвалідністю. Наприклад, Європейський Суд з прав людини прийняв рішення про те, що люди з інвалідністю повинні мати право голосувати. І є відповідний висновок Венеційської комісії. Тобто, є міжнародна законодавча рамка і регіональна законодавча рамка, яка регулює права осіб з інвалідністю, але нікого не дивує, що досі існують певні бар’єри».
На думку експертки, одним із бар'єрів якраз є законодавча рамка, коли міжнародні та регіональні стандарти не гармонізовані з національним законодавством. «У Хорватії у 2013 році група активістів розпочала адвокаційну кампанію, бо люди з інвалідністю не могли нормально голосувати. І хоча Хорватія ратифікувала міжнародні документи, залишалась прогалина у національному законодавстві. Група активістів допомогла підготувати новий законопроєкт, де йшлося про те, що якщо людина не має юридичної дієздатності, то суд може прийняти рішення про те, чи має право ця людина голосувати чи ні. Але це все одно не відповідало міжнародним стандартам. Активісти продовжили свою адвокасі-кампанію, був прийнятий новий закон. Тепер люди, які знаходяться під опікою, також мають право голосувати. І дуже важливо було впевнитись у тому, що всі в країні знають про те, що такі люди мають право голосувати. Відповідно активісти також організовували національні інформаційні кампанії на телебаченні».
Аткінсон також зазначила таку проблему як необхідність прийняття відповідних політик для того, щоб реалізувати існуюче законодавство: «Наприклад, у Перу голосування є обов’язковим, і всі громадяни мають голосувати. Тобто, якщо ви не голосуєте, то ви будете змушені заплатити штраф. І виборча комісія помилково припустила, що люди з інвалідністю не обов’язково мають голосувати, їх забрали зі списків виборців. Вони прекрасно розуміли, що за неголосування людина притягується до відповідальності та змушена буде платити штраф, відповідно, людей з інвалідністю забрали зі списків виборців, аби вони не платили цей штраф. І багато людей з інвалідністю прийшли у день голосування на виборчі дільниці і не знайшли себе у списках виборців. Тобто, є певні прогалини, які потрібно заповнити для того, щоб змінити ці політики. Вони це зробили».
Вірджинія Аткінсон також зауважила, що в контексті цих двох прикладів зміни відбулися саме завдяки активістам, які прекрасно розуміли права осіб з інвалідністю. По суті, самі особи з інвалідністю активно відстоювали свої права.
Експертка також навела перелік тих речей, які можна зробити для того, щоб збільшити інклюзивність політичного життя в Україні вже зараз. «Передусім ми можемо подивитись на законодавчі рамки, впевнитись у тому, що українське законодавство гармонізоване із Конвенціями ООН та рішеннями Європейського Суду з прав людини. Є також аспекти, пов'язані з просвітницькими кампаніями і залученням осіб із інвалідністю до виборчого процесу. Тобто вони повинні мати повний доступ до виборчого процесу як виборці, як кандидати, як спостерігачі, як члени виборчих комісій. Ще один важливий аспект для підвищення інклюзивності політичного життя – це розробка відповідних інформаційних матеріалів. Інколи просто інформація незрозуміла або заплутана, тому дуже важливо впевнитись у тому, що в агітаційних матеріалах використовується проста для сприйняття і розуміння мова. І останнє, над чим ми можемо всі працювати, це невикористання дискримінаційних або образливих слів у нашому мовленні. Наприклад, ми не повинні використовувати якісь образливі слова стосовно осіб із психосоціальними порушеннями. Або інколи ми використовуємо якісь образливі слова, пов’язані з інвалідністю, у щоденному мовленні, навіть не усвідомлюючи цього. Як бачите, є дуже багато речей, які ми можемо зробити, якщо ми правильно виставимо пріоритети і будемо об’єднувати зусилля із усіма стейкхолдерами, то зможемо досягти значного прогресу. І Україна вже далеко просунулася на цьому шляху», – підсумувала вона.
Фактично Україна є країною, де національне законодавство не відповідає міжнародній рамці, бо безпосередньо в Конституції України зазначено, що особи, визнані недієздатними, не можуть голосувати на виборах. Тобто, це є виборчим бар’єром і щоб це змінити – треба змінити Конституцію, що є важким процесом. Тому зараз ми хочемо розпочати цю дискусію та показати приклади країн, де такі бар’єри встановлені з урахуванням індивідуальних особливостей кожного, що не можна узагальнювати та позбавляти виборчого права кожну людину, яка, наприклад, не може укласти цивільно-правовий договір. Усвідомлення виборчого процесу і цивільна дієздатність це все ж таки різні процеси.
Відеозапис дискусії дивіться за посиланням: