Уточнення щодо оцінки перебування в більшості/меншості з дослідження ОПОРИ щодо поляризації

Після презентації нашого дослідження “(Ро)зʼєднані: поляризація в українському суспільстві” ми в команді зрозуміли, що останній  його блок потребує додаткового уточнення. Ми вдячні кожному та кожній, які вказали на те, що виклад результатів у цій частині не до кінця зрозумілий. Ми дуже цінуємо зворотний зв'язок та повертаємося, щоб розкласти все по поличках. 

Нагадаємо, про який блок ідеться. Одним з елементів нашого дослідження був аналіз того, наскільки респонденти схильні вважати, що їхні думки та погляди поділяють більшість українців. Для цього ми сформулювали перелік з пʼяти соціально-політичних тверджень і поставили респондентам дослідження два запитання одне за одним:

1. “Як ви думаєте, скільки відсотків дорослих українців, які мешкають на території України, поділяють ці думки?” —  у відповідь респонденти вказували число від 0 до 100 — це відсоток українців, які, на їхню думку, згодні з вказаним твердженням.
2. “А наскільки ви погоджуєтеся з цими думками?” — тут кожен респондент вказував власну згоду чи незгоду з твердженням за шкалою від 1 до 5 (де 1 — зовсім не згодний(а), а 5 — повністю згодний(а))

Твердження звучали так:

• “Влада України зробила достатньо, щоб запобігти тривалим відключенням електроенергії для побутових користувачів”,
• “Держава має спонукати вимушених переселенців повертатися в Україну”
• “Зараз мобілізація відбувається справедливо”
• “Українці не повинні донатити на ЗСУ, бо їхнім забезпеченням має займатися держава”
• “Я не підтримую знесення пам'ятників і перейменування вулиць у рамках декомунізації, оскільки це частина нашої історії”

Після цього ми порівняли два показники: оцінку респондентами того, скільки їхніх співвітчизників згодні чи не згодні з наведеними твердженнями, і власні відповіді респондентів про те, чи погоджуються вони з цими ж тезами. Так ми визначали, чи вважає респондент, що більшість українців думають так само, як і він/вона, чи ні. Отримали ми такі результати:

Як ми рахували? Аналіз дуже простий: якщо оцінка респондента думки більшості українців та його власна збігалися — ми вважаємо респондента таким, що відносить себе до більшості. Якщо ж оцінка думки більшості та власне ставлення відрізняється — ми вважаємо респондента таким, що відносить себе до меншості. Для більшої точності ми розбили нашу шкалу на чотири частини:

Наприклад, якщо респодент відповів, що він “повністю НЕ згодний” з твердженням, але вважає, що 90% українців із цим же твердженням погоджуються, — ми вважаємо його таким, що відносить себе до меншості. І навпаки: якщо респондент повністю погоджується з твердженням та вважає, що 90% українців теж згодні, — ми вважаємо його таким, що відносить себе до більшості. Таким чином, у “більшість” чи в “меншість” потрапляли як ті, хто згодні з твердженням, так і ті, хто з ним не погодилися.

Навіщо ми це робили? Нас цікавило, чи є підстави вважати, що в Україні сформувалося підґрунтя для появи так званої “мовчазної більшості” — тобто наскільки масово респонденти вважають, що інші українці не поділяють їхні погляди (а отже що їхні погляди є менш соціально прийнятними, тому не варто про них комусь розповідати). По-перше, ті, хто вважають себе меншістю, можуть бути більш схильними не висловлювати свої погляди в публічному просторі й не відповідати правдиво соціологам та іншим дослідникам. По-друге, такі люди є більш вразливими до політичних маніпуляцій та розпалювання ворожнечі: наприклад, їх легше переконати, що ті, хто поділяють протилежні думки, є не просто інакшими, а й потенційно небезпечними. Так найчастіше працюють популістичні політики, фреймуючи поділи “ми проти них” у масовій свідомість. Ми побачили, що близько третини респондентів вважають, що перебувають у меншості у своїх поглядах. Тому це питання вартує уваги в майбутніх дослідженнях нашої команди або наших колег, аби пояснити причини цього іншування та ставлення до тих, хто поділяють протилежні думки. 

Чому ми не показали графіки того, наскільки самі респонденти згодні чи не згодні з твердженнями? Це було би нечесно з нашого боку, а будь-які висновки щодо обраних соціально-політичних питань були би несправедливими. Ми не ставили перед собою мети зрозуміти, як українці ставляться до мобілізації чи декомунізації. Для нас ці питання відігравали функцію контрольних, щоб зрозуміти, чи вважають себе респонденти меншістю. Це важливі теми, однак вони лежать поза межами дослідження (інакше респондентові довелося б відповісти на майже сотню питань, і ніхто б з нас не хотів би опинитися на його/її місці). Щоб зрозуміти думки та ставлення українців у кожній з обраних тем, до кожного з питань вартувало би додати кілька уточнювальних, які б стосувалися різних аспектів кожної проблеми. Простіше кажучи, те, чи згоден респондент з твердженням “мобілізація відбувається справедливо” не відображає того, чому він так вважає, а будь-які продуктивні зміни та рекомендації для політик неможливі без цього розуміння. 

Сподіваємося, щодо цієї частини дослідження більше не залишиться непорозумінь.

Перепрошуємо в гостей події та читачів звіту, яких міг заплутати наш попередній виклад. Ваші відгуки допомагають нам стати кращими — будь ласка, поділіться своїми пропозиціями чи уточненнями на пошту [email protected]