31 березня 2023 року Владімір Путін затвердив оновлену концепцію зовнішньої політики Росії. Він заявив, що "вийшов зважений документ, який ляже в основу наших практичних дій у середньостроковій та більш віддаленій перспективі". 

Попередня концепція діяла майже шість із половиною років. Оновлена стратегія Кремля стала войовничішою, у ній більше згадок про захист інтересів та суверенітету Росії від "колективного Заходу", адже, мовляв, європейські держави та США проводять агресивну антиросійську політику. 

Російська Федерація також нібито повинна захищати "русскій мір", ядром якого є вона сама.

У документі Україну згадано лише як напрямок "життєво важливих інтересів", але це не означає, що концепція не спрямована проти нас. Росія воює з НАТО лише на словах пропагандистів – справжні бойові дії, на жаль, відбуваються в Україні. А ворога та його прагнення потрібно знати, в тому числі на рівні доктрин і стратегій.

З якою концепцією Кремль вступав у повномасштабну війну?

Перш ніж аналізувати нову зовнішньополітичну концепцію Росії, пригадаймо попередню версію документа, яку Владімір Путін ухвалив у листопаді 2016 року.

Тоді, на диво, Росія декларувала демократичні цінності. На самому початку концепції йшлося про "зміцнення правової держави та демократичних інститутів". Автори зазначали: "Росія віддана універсальним демократичним цінностям, зокрема забезпеченню права і свободи людини". 

Найсмішніше, що Кремль писав про своє бажання сприяти становленню ніким не визнаних країн: Республіки Абхазія та Республіки Південна Осетія як сучасних демократичних держав. Такі самі плани стосувалися Сирії.

Росія проголошувала "безумовну повагу до міжнародного права" і "невтручання у внутрішні справи держав", заявляла, що її зовнішня політика є "передбачуваною". 

Провідна координаційна роль у міжнародному розвитку мала належати ООН. Ця ж організація повинна була стати "центром регулювання міжнародних відносин та координації світової політики у XXI столітті". 

Російська Федерація нагадувала, що вона є постійним членом Ради Безпеки, і зазначала, що "підсумки Другої світової війни" не можна переглядати.

Іншим своїм інтересом Російська Федерація вважала протидію тероризму. У Москві розглядали "боротьбу з міжнародним тероризмом як найважливіше державне завдання та ключовий пріоритет у сфері міжнародної безпеки".

Досить багато йшлося і про економічний розвиток. Росія прагнула поглибити і розширити інтеграцію в межах Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Кремль наголошував, що протидіятиме дискримінації вітчизняних інвесторів та експортерів. Також згадувалося про зміцнення співпраці з провідними виробниками енергетичних ресурсів.

Автори концепції писали й про поширення російської культури та мови. Росія мала "сприяти вивченню та поширенню російської мови як невід’ємної частини світової культури та інструменту міжнародного і міжнаціонального спілкування". Зазначалося, що Російська Федерація "активно взаємодіє з Російською православною церквою".

Росія планувала поглиблювати стратегічну взаємодію з Республікою Білорусь. І, хоч як би цинічно це звучало, розвивати "партнерські" відносини з Україною, але з деякими "але": "Російська Федерація зацікавлена ​​у розвитку всього різноманіття політичних, економічних, культурних та духовних зв'язків з Україною на основі взаємоповаги, розбудови партнерських відносин при дотриманні своїх національних інтересів. У взаємодії з усіма заінтересованими державами та міжнародними структурами Росія докладе необхідних зусиль для політико-дипломатичного врегулювання внутрішньоукраїнського конфлікту".

Автори писали, що Росія негативно ставиться до розширення НАТО, наближення інфраструктури альянсу до російських кордонів та нарощування його військової активності у прикордонних регіонах. Але підкреслювали, що "Росія будуватиме відносини з НАТО з урахуванням ступеня готовності альянсу до рівноправного партнерства, неухильного дотримання принципів та норм міжнародного права".

У концепції зазначалося, що США та союзники "проводять курс на стримування Росії, здійснюють на неї політичний, економічний, інформаційний та інший тиск". Але водночас "Росія зацікавлена у вибудовуванні взаємовигідних відносин зі США, враховуючи особливу відповідальність обох держав за глобальну стратегічну стабільність та стан міжнародної безпеки загалом".

І якщо у новій концепції про демократію вже не йдеться, то ідеї популяризації російської культури в ній залишилися.

Основна російська ідея

Передусім в оновленій концепції зовнішньої політики Кремля з’являється поняття культурно-цивілізаційної спільноти "русского міра". 

На думку авторів, Російська Федерація є ядром цієї цивілізації, тому повинна приділяти увагу підтримці своїх співвітчизників, які проживають за кордоном, захищати їхні права, насамперед у недружніх державах, заохочувати їх добровільно переселятися в Росію. 

У документі йдеться про важливість зв’язків таких людей із "Родіною", збереження ними "загальноросійської культурної, мовної ідентичності та російських духовно-моральних цінностей". Взагалі так звані "духовно-моральні цінності" згадують мало не в кожному розділі документа.

Не менш важливо, що у документі Україна згадана лише один раз, та й то мимохідь: "США і їхні сателіти використовували вжиті Російською Федерацією заходи щодо захисту своїх життєво важливих інтересів на українському напрямі як привід для загострення багаторічної антиросійської політики та розв'язали гібридну війну нового типу". Можливо, у пропагандистській парадигмі "війни з НАТО" та відсутності "швидкого закінчення СВО" сама згадка України є небажаною.

Майже на самому початку указу вказано, що місце Росії у світі визначається її статусом як однієї з двох найбільших ядерних держав, значними ресурсами й постійним членством у Раді Безпеки ООН, а також тим, що Росія зробила "вирішальний внесок у перемогу в Другій світовій війні". 

Вже згодом з’являється сигнал про те, що, на думку авторів, Росія є одним із центрів впливу у світі, а отже, з нею потрібно рахуватися.

Багато написано в документі і про "реалії багатополярного світу". Через ці нові реалії Росія приділятиме увагу "усуненню рудиментів домінування США та інших недружніх держав у світових справах" та сприятиме відновленню ролі ООН у міжнародній політиці. Також Російська Федерація планує розвивати СНД, Євразійський економічний союз, ОДКБ, БРІКС, РІК (Росія, Індія, Китай), Шанхайську організацію співробітництва тощо. 

У концепції стверджується, що "низка держав звикли мислити згідно з логікою глобального домінування та неоколоніалізму", тому вони "відмовляються визнавати реалії багатополярного світу". Такі країни провокують державні перевороти, збройні конфлікти, погрози, шантаж та "незаконні санкції". Взагалі ж Росія вважає, що санкції має запроваджувати винятково Рада Безпеки, а в цьому органі, як відомо, Кремль поки що має право "вето". Хитрий, але, на щастя, нереалістичний план.

Росію потрібно оберігати від недружніх дій

Нова концепція російської зовнішньої політики доволі войовнича. Росія прямолінійно заявляє, що "у відповідь на недружні дії Заходу" захищатиме своє право на існування та вільний розвиток усіма наявними засобами. При цьому начебто "більша частина людства зацікавлена у конструктивних відносинах з Росією та зміцненні її позицій на міжнародній арені як впливової світової держави".

На думку Росії, система міжнародних відносин повинна відповідати таким принципам: неприйняття гегемонії у міжнародних справах, невтручання у внутрішні справи, співробітництво на основі балансу інтересів та взаємної вигоди. Водночас сам Кремль цих принципів не дотримується.

Для підтримки і зміцнення міжнародного миру та безпеки Російська Федерація "має намір використовувати для вирішення міжнародних суперечок та конфліктів мирні засоби, насамперед дипломатії, переговорів, консультацій, посередництва та добрих послуг".

Однак, на відміну від попередньої концепції, у новій стратегії йдеться про використання Збройних Сил Росії, наприклад, "для врегулювання криз".

Із цього приводу міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров заявив, що в документі "констатується безпрецедентний за останнє десятиліття рівень міжнародної напруженості". Він додав, що "в концепції передбачається можливість вжиття симетричних та асиметричних заходів у відповідь на недружні дії проти Росії". 

Насамкінець Лавров не забув згадати й про захист Росії: "Вводиться теза про використання Збройних Сил для відбиття або запобігання збройному нападу на Росію та її союзників. Тим самим ми однозначно заявляємо, що будемо відстоювати право російського народу на існування та вільний розвиток".

Регулярно використовуючи ядерний шантаж у своїй політиці, у документі Росія декларує подальше поетапне скорочення ядерних потенціалів. Однак, оскільки російська пропаганда активно просувала наратив про біолабораторії в Україні, тема біологічних загроз також згадана й у концепції зовнішньої політики. Зокрема, Росія планує приділяти пріоритетну увагу "розслідуванню випадків ймовірної розробки, розміщення та застосування біологічної зброї, насамперед на територіях суміжних держав".

До того ж у документі задекларована боротьба з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю й наркотрафіком. Регіонами зацікавленості Росії залишаються Арктика та Антарктида. Планується забезпечення інтересів Росії у Світовому океані, космічному та повітряному просторі, але ці напрямки не надто деталізовані.

У сфері економіки Кремль планує знизити залежність Росії від "недружніх дій іноземних держав", зокрема через розвиток незалежної міжнародної платіжної інфраструктури та ширше використання національних валют у розрахунках. Росіяни хочуть переорієнтувати свої зв’язки на держави, "які проводять конструктивну та нейтральну політику щодо РФ". Планується збільшення несировинного неенергетичного експорту, але не зрозуміло, за рахунок чого. Так само не відомо, як РФ, перебуваючи під жорсткими санкціями, планує сприяти залученню іноземних інвестицій, передових знань, технологій та висококваліфікованих фахівців.

Аби її імідж у світі був позитивнішим, Росія хоче сприяти світовому розвитку, приділяючи пріоритетну увагу таким країнам, як Республіка Абхазія, Республіка Південна Осетія, держави-члени ЄАЕС і держави-учасниці СНД, які "підтримують добросусідські відносини з Росією".

Кремль збирається протидіяти кампаніям русофобії, підтримувати поширення російської мови та "зміцнення її позицій як мови міжнародного спілкування". Втім, ключовий пріоритет для експансії російської мови та культури – держави СНД. Кремль заявляє про "багатовікові цивілізаційні та духовні зв'язки народу Росії з народами СНД".

Також росіяни відкрито декларують "захист від дискримінації за кордоном Російської православної церкви, в тому числі в інтересах забезпечення єдності православ'я". 

Хто ворог, а хто друг

Доволі пафосно у документі Росія апелює до "вирішального внеску" Радянського Союзу у перемогу над нацистською Німеччиною; створення ООН та деколонізації народів Африки, Азії та Латинської Америки. Вочевидь, на російську пропаганду має лягти місія з "поширення за кордоном правдивої інформації про роль та місце Росії у світовій історії". 

Кремль хоче завадити розпалюванню ненависті до Росії, поширенню ідеології неонацизму, расової та національної винятковості, агресивного націоналізму. Також автори зазначають, що не можна замовчувати злочини, реабілітовувати і героїзувати німецьких нацистів, японських мілітаристів та їх поплічників. І якщо у минулій концепції Росія хотіла розвивати взаємовигідні відносини з Німеччиною та Японією, то в новому документі про це вже не йдеться. Крім нацистів і мілітаристів, звісно.

Одним із головних пріоритетів Росії стає ближнє зарубіжжя, де вона планує забезпечувати стабільність, у тому числі через недопущення "інспірування кольорових революцій".

Китай та Індія стають для Російської Федерації ключовими стратегічними партнерами. Загалом Кремль активно говорить саме про євразійські інтеграційні процеси й розвиток, згадуючи кілька інфраструктурних проєктів: Байкало-Амурську і Транссибірську залізничні магістралі, транспортні коридори "Північ – Південь" та "Європа – Західний Китай" тощо.

У нинішній концепції, на відміну від попередньої, йдеться про партнерство з Туреччиною, Єгиптом та Саудівською Аравією. А з Іраном РФ планує "розвивати всеосяжну та довірчу взаємодію".

Окремо йдеться про співробітництво з державами Африки. Росія начебто солідарна з державами континенту в "їхньому прагненні встановити більш справедливий багатополярний світ та усунути соціально-економічну нерівність".

Ключові союзники на Африканському континенті не перелічені, на відміну від регіону Латинської Америки та Карибського басейну, де росіяни хочуть поглиблювати партнерство з Бразилією, Кубою, Нікарагуа та Венесуелою.

А от більшість держав Європи, як сказано в концепції, проводять агресивну політику щодо Росії, створюють загрози її безпеці та суверенітету, розмивають традиційні російські духовно-моральні цінності. При цьому в перспективі Кремль хоче мати добросусідські відносини з європейськими країнами, бо мирне співіснування з Росією є безальтернативним.

На думку Кремля, найбільше заважають нормалізації її відносин із Європою Сполучені Штати Америки. Офіційний Вашингтон є "головним натхненником, організатором та виконавцем агресивної антиросійської політики колективного Заходу". Росія нібито готова мирно співіснувати і встановити баланс інтересів між Росією та США, але для цього американці мають відмовитися від політики силового домінування та переглянути антиросійський курс.

Отже, оновлена концепція зовнішньої політики Росії повністю вкладається в реалії розв’язаною проти України війни. Своїм указом Владімір Путін затвердив пропагандистські концепти, які захищатиме Кремль. У цьому немає нічого дивного, адже зовнішня політика є продовженням внутрішньої. Слова про "рускій мір" і "традиційні духовно-моральні цінності" навряд чи написані для європейців чи американців, які для росіян, як і українці, є ворогами. 

Концепції ворога потрібно вивчати. А в нашому випадку — ще й пам’ятати, що російські зовнішньополітичні заходи "можуть бути профінансовані в рамках державно-приватного партнерства".

Андрій Савчук для Української правди