Юридична довідка щодо статусу військовополонених та можливостей їх засудження

Після 82 днів боїв за Маріуполь 16 травня 2022 року українські військовослужбовці почали виходити з території заводу “Азовсталь”, який був останнім форпостом захисту міста. В Україні офіційні джерела говорять про операцію з порятунку з метою обміну, а в росії — про те, що українські військові здалися в полон. За повідомленнями українських ЗМІ, на окуповані території до медичного закладу в Новоазовську перевезли 53 тяжко поранених для надання медичної допомоги, а ще 211 осіб через гуманітарний коридор доправили в смт Оленівка Волноваського району (тимчасово окупована територія) Донецької області. 

Однак, за повідомленням російських ЗМІ, 25 травня 2022 року заступник міністра закордонних справ росії Андрій Руденко заявив, що обговорення обміну полоненими буде можливим лише після суду над українськими військовослужбовцями. Саме тому актуалізувалися питання, що стосуються статусу військовополонених, можливостей їх засудження та порядку обміну.

Статус сторін конфлікту

Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України й відновлення активної фази російсько-української війни 24 лютого 2022 року міжнародні інституції підтвердили попередній статус росії як агресора та сторону конфлікту. 

Зокрема, Генеральна Асамблея ООН Резолюцією «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року визнала:

• агресію рф проти України в порушення п. 4 ст. 2 Статуту ООН
• рішення рф стосовно окремих районів Донецької та Луганської областей України таким, що порушують суверенітет України.

Міжнародний суд ООН рішенням від 16 березня 2022 року взяв до уваги Резолюцію Генеральної Асамблея ООН A/RES/ES-11/1, зобов’язав рф зупинити воєнні дії, розпочаті 24 лютого 2022 року, та забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні формування, які можуть керуватися або підтримуватися нею, а також будь-які організації та особи, які можуть підлягати її контролю або керівництву (йдеться про самопроголошені органи, утворені росією на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України — курсив наш), не вживали жодних заходів для підтримки цих воєнних дій. 

Скоординована спільна участь підрозділів регулярних збройних сил росії та воєнізованих груп (банд), утворених нею на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України, у веденні бойових дій проти України, зокрема узгоджені дії з блокування заводу “Азовсталь” та виведення військовослужбовців Маріупольського військового гарнізону Збройних Сил України з нього, свідчать про злагоджене підпорядкування цих підрозділів єдиному командному центру та підтверджують ефективний контроль їхньої діяльності (йдеться про самопроголошені органи, утворені росією на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України — курсив наш) з боку рф. 

Крім того, 16 березня 2022 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв Резолюцію CM/Res(2022)2 про припинення членства Російської Федерації в Раді Європи, згідно з якою агресія рф проти України визнана серйозним порушенням зобов'язань росії за статтею 3 Статуту Ради Європи, а також у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи, з 16 березня 2022 року припинено членство росії у Раді Європи.

Таким чином, вищезазначене дозволяє обґрунтовано вважати рф агресором і стороною збройного конфлікту міжнародного характеру, а будь-які самопроголошені органи, утворені росією на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України, — контрольованими нею збройними формуваннями.

Статус військовополонених

Міжнародне гуманітарне право оперує системою правових статусів осіб, які зумовлюють покладання на держави відповідних обов'язків. Додаток до IV Конвенції про закони і звичаї війни (ст. 3) передбачає, що збройні сили воюючих сторін можуть складатися з комбатантів та некомбатантів. Однак у разі захоплення ворогом і ті й інші користуються правами військовополонених.

У розумінні Женевської конвенції про поводження з військовополоненими військовополоненими є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї із зазначених у ст. 4 переліку категорій, зокрема особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил (ч. 1 цієї статті).

З огляду на формулювання ст. 4 цієї Конвенції, військовослужбовці Маріупольського військового гарнізону Збройних сил України мають статус військовополонених. Крім того, з огляду на публічну риторику, саме так наших військовослужбовців і визнають у росії. Додатковим підтвердженням такого статусу українських військовослужбовців є залучення в цей процес Міжнародного комітету Червоного Хреста, діяльність якого спрямована на захист військовополонених і полегшення їхнього становища. Зокрема, МКЧХ заявляв про проведення реєстрації військовополонених, потрібну для забезпечення гуманного та гідного поводження з ними.

Поводження з військовополоненими

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими передбачає широкий перелік вимог до держави щодо різних аспектів поводження із військовополоненими — приміщення, харчування, медичної допомоги, інтелектуальної, фізичної діяльності, дисципліни, переміщення, коштів та ін. Узагальнивши її зміст, можемо зробити висновок, що військовий полон або інтернування полягають не в тому, щоб покарати комбатантів супротивника, а в тому, щоб обмежити боєздатність їхньої країни. Інтернування здійснюється для того, щоб позбавити супротивника певної кількості боєздатних комбатантів, обмеживши їхню свободу. Це основне поняття військового полону в сучасному міжнародному праві, воно формує всі інші гарантії захисту.

Порядок притягнення до відповідальності військовополонених

Військовополонених не можна судити за участь у військових діях, якщо тільки вони не вчиняли воєнних злочинів¹ і не порушували норми міжнародного гуманітарного права. В обмежених випадках їх можуть судити також за звичайні злочини, вчинені до збройного конфлікту.

Судові процеси над військовополоненими

Будь-який судовий процес повинен відповідати стандартам правосуддя, серед яких незалежність та неупередженість правосуддя, справедливість рішення, дотримання презумпції невинуватості та ін. (наприклад, ст. 10, 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14, 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 52-58 Звіту Венеційської комісії про верховенство права). У протилежному випадку “судовим” такий процес вважатися не може. 

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими містить спеціальний Розділ VI стосовно відносин між військовополоненими та владою, ст. 99-108 якого присвячені судовому процесу. Зокрема, заборонено:

• чинити будь-який моральний чи фізичний тиск на військовополоненого, щоб примусити його визнати себе винним у порушенні, в якому його обвинувачують; 
• визнавати військовополоненого винним, якщо йому не надано можливості захищатися в суді та допомоги кваліфікованого захисника чи консультанта (ст. 99). 

У будь-якому випадку, коли держава, що тримає в полоні, прийняла рішення розпочати судовий процес проти військовополоненого, вона повідомляє про це державу-покровительку якомога швидше, принаймні за три тижні до початку суду. Відлік цього тритижневого строку починається з дня одержання державою-покровителькою такого повідомлення за адресою, яку вона попередньо повідомила державі, що тримає в полоні (ст. 104).

Згідно зі ст. 84 цієї ж Конвенції, військовополоненого судить лише військовий суд, якщо чинне законодавство держави, що тримає в полоні, не містить чітко викладеного дозволу цивільним судам судити особу зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, за такий самий злочин, що, як стверджується, був скоєний військовополоненим. За жодних обставин військовополоненого не може судити будь-який суд, який не надає необхідних загальновизнаних гарантій незалежності й безсторонності.

Вирок стосовно будь-якого військовополоненого вважається законним лише тоді, коли його виносять ті самі суди й за тією самою процедурою, що встановлені для осіб зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, та, крім того, за умови дотримання положень цієї глави (ст. 102). 

Таким чином, з огляду на статус рф як сторони збройного конфлікту, належним судом, який здійснюватиме правосуддя у справах українських військових, взятих у полон, може бути національний суд, до юрисдикції якого російське законодавство відносить зазначені категорії справ. У зв'язку з цим, вважаємо, що будь-які судові процеси на окупованих територіях України будуть порушувати Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими.

Втім, виникають обґрунтовані сумніви щодо спроможності рф забезпечити справедливе, безстороннє і незалежне відправлення правосуддя. рф не демонструє намірів вжити всі хнеобхідних заходів для забезпечення повного виконання гарантій для полонених військовослужбовців, передбачених статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 

Покарання, які можуть застосовуватися до військовополонених 

За ст. 87 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, військові власті й суди держави, що тримає в полоні, не можуть застосовувати до військовополонених будь-яких інших покарань, крім тих, які передбачено за такі самі правопорушення для осіб зі складу збройних сил зазначеної держави, які вчинили такі самі діяння.

Під час призначення покарання військові суди або власті держави, що тримає в полоні, максимально враховують той факт, що підсудний, не будучи громадянином держави, що тримає в полоні, не пов'язаний із нею жодним обов'язком бути вірним їй і що він перебуває під її владою внаслідок обставин, не залежних від його волі. Зазначені суди чи військові власті мають можливість пом'якшити покарання, призначене за правопорушення, в якому обвинувачують військовополоненого, і, отже, не зобов'язані дотримуватися передбаченого законом мінімуму цього покарання.

Стосовно застосування смертної кари Женевська конвенція про поводження з військовополоненими встановлює додаткові обмеження, а також покладає спеціальні вимоги на держави, зокрема в частині необхідності у найшвидші строки повідомити військовополоненим та державі-покровительці про правопорушення, за які законодавство держави, що тримає в полоні, передбачає смертну кару (ст. 100). У подальшому без згоди на це держави приналежності військовополонених за  жодне  інше правопорушення не може бути встановлено смертної кари (абз 2 ст. 100).

Таким чином, росія мала повідомити Україну та її військовополонених про підозру у вчиненні ними правопорушень, за які російське законодавство передбачає смертну кару. Після цього, будь-які зміни у підходах застосування смертної кари у росії до полонених військовослужбовців України не можуть відбуватися без згоди на це України як держави походження військовополонених.  

Варто зауважити, що Кримінальний кодекс рф передбачає такий вид покарання, як смертна кара² у формі непублічного розстрілу (ст. 59), за окремі склади кримінальних правопорушень. На момент затримання військовослужбовців Маріупольського військового гарнізону смертна кара в росії не застосовувалася на підставі рішення Конституційного суду рф від 19 листопада 2009 року. У публічному середовищі росії наразі широко обговорюють перегляд практики незастосування смертної кари. Втім, варто відзначити, що згідно зі ст. 54 Конституції рф закон, який встановлює або обтяжує відповідальність, не має зворотної сили. У зв'язку з цим вважаємо, що до українських військових не може бути застосоване покарання у вигляді смертної кари, а в іншому випадку дії росії порушуватимуть вимоги міжнародного гуманітарного права та власної Конституції.

Міжнародна кримінальна відповідальність за порушення стандартів судочинства

Умисне позбавлення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, права на справедливе й нормальне судочинство є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права та становить склад воєнного злочину згідно з п.п. vi) п. a) ч. 2 ст. 8 Римського статуту. Крім того, застосування смертної кари при недотриманні стандартів судочинства також може кваліфікуватися як умисне вбивство.

Варто зазначити, що росія не визнає юрисдикцію МКС³. Утім, таку юрисдикцію визнала Україна, що дозволяє МКС розслідувати міжнародні злочини (воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид) вчинені на всій її території. Саме тому позиція росії не зможе захистити її громадян від переслідування в разі доведення їх вини МКС принаймні на території тих країн, які ратифікували Римський статут або визнали юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Список скорочень

• IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі — IV Конвенція про закони і звичаї війни
• Женевська конвенція про поводження з військовополоненими — Женевська конвенція про поводження з військовополоненими
• Римський статут міжнародного кримінального суду — Римський статут
• Російська Федерація — рф, росія
• Міжнародний кримінальний суд — МКС
• Міжнародний комітет Червоного Хреста — МКЧХ