Основними наративами росії цього тижня були істерики щодо передачі Україні озброєння, спроби звинуватити Україну у зриві поставок зерна та продовольчій кризі у світі. А також політичні сигнали іншим країнам, зокрема через смертельні вироки у так званій «днр» трьом іноземним громадянам, які воювали за Україну. Про те, як Україні зробити процес передачі озброєння ефективнішим поговорили учасники щоп’ятничної онлайн-дискусії ОПОРИ «War Speeches».
«Протягом всіх цих місяців повномасштабної війни ми бачимо, що з точки зору увагу, яку присвячує російська пропаганда та представники кремля постачанню озброєння, ця тема найбільше їх хвилює – те, про що постійно говориться від ток-шоу до кремлівських кабінетів. І це навіть частіше зустрічається в порядку денному, ніж, наприклад, розширення НАТО, яке було мантрою і постійно повторювалось як екзистенційна загроза, чи можливе кандидатство України в ЄС. Вони все ж таки поступаються тим, наскільки підгорає, так би мовити, коли мова заходить про постачання озброєння. Бумеранг про демілітаризацію повертається до росії з таким потужним ударом, що не знаю, чи вона справиться, власне, з тим своїм підходом, який вона застосовує, намагаючись дискредитувати Україну чи реалізувати свої цілі, видумуючи абсолютно надумані гасла. Потім ці гасла якоюсь мірою втілюються, як це у випадку зі Швецією і Фінляндією ми побачили при підготовці приєднання цих країн до НАТО. Чому так ця тема хвилює? Здається відповідь очевидна. Мілітаризація України, але не в розумінні російському, а в розумінні країни, яка піклується про свій суверенітет, є запорукою справді виграшу чи в короткостроковій, чи в довгостроковій перспективі. Це умова того, що ми збережем свою незалежність, відновим територіальну цілісність і поставим під сумнів імперські амбіції росії, фактично навіть не роблячи нічого в частині якогось нападу чи агресії стосовно російської федерації. Очевидно, це перший такий поштовх цього доміно, яке може розвалити російську імперію чи теперішню конфігурацію російської федерації з її імперськими амбіціями. Тому вони це розуміють», - вважає аналітик ОПОРИ Олександр Неберикут.
За словами аналітика ОПОРИ Анатолія Бондарчука, тема передачі озброєння, звісно, була однією з ключових цього тижня. Особливо з урахуванням, що наступного тижня відбудеться ще одна зустріч в Рамштайні. Українська сторона очікує, що буде продовжуватись такий поступовий, але успішний рух до збільшення отримання важкого озброєння. Росія у своїй пропаганді намагається просувати тезу, що, з одного боку, це озброєння не посилює позиції України, а лише перекриває втрати, які Україна зазнає, а з іншого боку – вони агресивно реагують на можливість постачання Україні РСЗО і боєприпасів до них, які можуть вражати цілі на відстані більше 100 км, чому вони намагаються протидіяти.
Також на цьому тижні у публічній площині України було кілька важливих тем, відзначає аналітик. Зокрема заява Міністра оборони про передачу нам польських САУ AHS Krab, які стали п’ятим видом артилерії 155мм калібру західного зразка, який нам передали. Але можна припустити, на думку Бондарчука, що таки ще не останнім. Крім того, в інфопросторі курсувала надзвичайно важлива для України тема євроінтеграції. 23-24 червня буде Саміт ЄС, де Європейська Рада може прийняти рішення про надання Україні статусу кандидата. Голова ВР Руслан Стефанчук відвідав Німеччину і Францію з євроінтеграційним туром. Та відвідав засідання Європарламенту, який ухвалив резолюцію з рекомендацією Європейській Раді надати Україні статус кандидата в ЄС. Також наступного тижня очікуємо на висновок Європейської Комісії на основі Опитувальника, який заповнювала Україна.
За словами аналітика, ще однією важливою темою була ситуація навколо розблокування українських портів. В Туреччині відбулась зустріч Міністрів закордонних справ Туреччини і росії з цього приводу. російська дипломатія на всіх дипломатичних майданчиках намагається працювати промоутером пропаганди. Зокрема росія знову звинувачує Україну в цій кризі із зерном. З публічних заяв наразі ще неможливо відстежити результати домовленостей щодо вирішення цієї проблеми. Але переговори без участі України не будуть підтримані Україною ані щодо зерна, ані щодо інших питань. російська пропаганда активно підіймала тему вироків у вигляді смертної кари від псевдосуду так званої «днр» трьом іноземним громадянам, які воювали за Україну. Українська сторона апелює, що військовополонені не можуть бути притягнуті до відповідальності за безпосередню участь у бойових діях, якщо вони не скоювали воєнних та інших визначених міжнародним правом злочинів. Формально це рішення «днр», але ми розуміємо, що це чергові дії росії, які є неприйнятними у цій гібридній війні. Також росія постійно наголошує, що буде розслідувати злочини, які нібито здійснювали українські військові на території Маріуполя і сприяти цьому нібито будуть «мешканці звільненого міста».
«Ми розуміємо фейковість цього всього, хоча це все обростає, так би мовити, в риторику, що є дуже правильною з точки зору юриспруденції, міжнародного права і так далі – саме так окупанти це все подають. Але ми розуміємо, що з точки зору відповідності стандартів цей судовий процес є судилищем. І ніякої гарантії справедливого суду ні російська федерація, ні контрольовані нею так звані республіки забезпечити не можуть. Очевидно, нас чекає парад. Попри безпрецедентну жорстокість і цинізм застосування таких санкцій і самих підходів очевидно, що нас чекає парад таких показових трибуналів. І це, очевидно, теж буде використовуватись у дипломатичних цілях, тому що це сигнал конкретно для країн, представників яких було в даному випадку засуджено. Мовляв, реагуйте – чи обмін, чи поступки. Це буде використовуватись політично», - підкреслює Олександр Неберикут.
Як зазначає Олена Трегуб, генеральна секретарка громадської організації "Незалежна антикорупційна комісія" (НАКО), однією з цілей рф є нашкодити Україні та зупинити постачання зброї від союзників. І цього вони досягають не лише запусками ракет по логістичних пунктах, але й інфокампаніями зі створенними відповідними наративами.
Експертка перерахувала основні такі наративи росії:
- не давайте українцям зброю, бо вони корумповані, вони розкрадуть і продадуть;
- не давайте українцям зброю, бо вони перетворяться на Сирію чи Афганістан – ситуація вийде з-під контролю;
- не давайте українцям зброю, бо потім якісь терористи зіб’ють літак цією зброєю (наприклад, Stinger) десь у Східній Європі чи ще десь.
«Нам треба розуміти, що ці наративи не лише, власне, поширюються і запускаються як такі думки серед експертів, не обов’язково ворогів України, серед усіх. І росія працює над цією дискредитацією. Ви не дивуйтеся якщо росіяни здійснять якусь провокацію цією західною зброєю, яку, наприклад, захоплять на полі бою, а наші спецслужби не встигнуть попередити таку ситуацію. І вони звинуватять Україну в чомусь. Я думаю, що наша влада дуже чітко свідома цього. І тому до сьогодні Україна себе відповідально показала по відношенню до тієї зброї, яку ми вже отримали, ми відповідально її використовуємо. Ми не можемо дозволяти, щоб нас порівнювали з Сирією чи Афганістаном, тому що на відміну від, наприклад, Афганістана, в Україні присутні весь наш Уряд, вся наша армія, в нас все відбувається під контролем, все працює, тому потрібно говорити, що ми функціонуємо як держава на сьогодні, наші Збройні сили дають відсіч противнику, який в десятки разів має більший потенціал озброєнь», - зазначає Олена Трегуб. На її думку, наратив про корупцію для нас не є дуже шкідливим, тому що якщо корупція і є, що є абсолютно стандартною практикою у світі під час будь-якого збройного конфлікту, то вона стосується зазвичай чогось дрібного, а не летальної зброї, а головне – одразу діють правоохоронні органи, порушуються кримінальні справи, функціонує парламентський нагляд.
За словами експертки, не існує розділення озброєння на оборонне і наступальне, цей розподіл є штучним і більше політичним. Зараз західний світ більше переходить на термінологію типу «зброя, яка може призвести до ескалації конфлікту», тобто збільшення рівня насилля та агресії. «Йдеться, власне, про ескалацію війни між Україною та росією. Але йдеться також про ескалацію, скажімо, такого дипломатичного конфлікту між США і росією, ескалацію нової «холодної війни». Тобто, це все терміни досить політично розмиті і досить штучні, я би сказала. Аргумент Україні, як потрібно відповідати – це абсолютно вся зброя, яка надається Україні, є оборонного характеру, тому що Україна не є країною-агресором. Ми захищаємо свою територію. Про яку можна говорити наступальну зброю? Якщо ми робимо контратаку, ми це робимо на своїй власній території, яка зараз є захоплена, окупована. Наша ціль – звільнити наших людей, наші території. От і все. Це одне з виправдань, яким нам пояснюють, чому нам не можуть дати те, що ми просимо. Таких виправдань у них ще дуже багато, і Україні потрібно знати, як на всі відповідати. Тому що нам потрібно доводити не тільки адміністраціям тих країн, зокрема США, що нам потрібно швидше давати зброю, в більших об’ємах і серйознішу важку зброю, але нам потрібно і ці всі аргументи проговорювати для виборців, тому що не всі виборці, у тій же США, розуміють, що Україні насправді не дають тої зброї, яка потрібна. Тому що адміністрація робить все, щоб переконати своїх виборців, що робить все можливе і дає Україні все, що тільки можна. Тому треба пояснювати, що ні, отака-то зброя нам потрібна і це коштує нам 200 життів в день, як на сьогодні заявляє представник Офісу Президента. Я думаю, що Україна повинна вести цю адвокацію не лише вустами ОП, повинні включатися представники громадянського суспільства», - вважає Олена Трегуб.
На думку експертки, виборці наших країн-партнерів мають усвідомлювати, що попри те, що розвідки їх країн ще з жовтня говорили про план повномасштабної війни росії в Україні, нам на наші запити потужної зброї для захисту дали лише партизанську зброю. Зараз вже не може бути виправдань, що росія окупує Україну за 3 дні. Тому повинно бути чітке правило, що Україна має отримувати те, що їй потрібно, те, що вона просить. Але Україна теж має серйозно обґрунтовувати свої потреби у зброї. Наприклад, як зазначає експертка, в офіційних заявках на зброю треба буквально математично прораховувати, скільки життів врятує Україна за допомогою цієї зброї, скільки завдасть втрат противнику, скільки економічних своїх активів врятує тощо. Це допоможе нівелювати відмовку: «Ми не розуміємо, навіщо воно вам потрібно. Ми краще знаємо, що вам потрібно». Експертка вважає, що є проблема в комунікації. «Саме від ефективної комунікації напряму залежить, скільки ми отримаєм зброї», - підкреслює Олена Трегуб.
«Колективна безпека, яка є в НАТО, є безальтернативною на даному етапі. Будь-яка країна в Європі, якби вона була атакована російською федерацією, вона не могла б дати спротив сама. Це просто неможливо з точки зору просто математичного, військового. І потрібно, щоб захист вівся союзниками», - зауважує Олена Трегуб. Один з теоретичних варіантів забезпечення гарантій безпеки, це насичення України зброєю, аби паритетно перевищувати росію, щоб та найближчі роки більше не наважувалась напасти. Але, як зазначає експертка, на практиці у нас зараз цього насичення лише на 10%. Експертка наголошує, що для того фронту, який у нас зараз є, і щоб росія на нас не нападала в майбутньому, для цієї паритетності нам потрібно 96 HIMARS, принаймні 50 літаків F-16, мінімум 250 сучасних танків Abrams. В таких масштабах таку зброю нам ніхто ще не надавав.
«Те, що зараз нам надають багато зброї, як може здатися, це не означає, що ми створюємо собі таку обороноздатність, що росія нас буде реально боятися. Тому що кожну зброю потрібно інтегрувати в систему оборони», - зазначає Олена Трегуб. За її словами, ми отримуємо від інших країн, зокрема, радянську зброю, яка уже близька до втрати придатності. Зброї у нас зараз, звісно, більше, ніж було перед повномасштабною війною, але це не той рівень, щоб мати безпекові гарантії. А все озброєння нового покоління може бути впроваджене у нас лише з часом, бо потрібно ще навчитися користуватися цим озброєнням.
«Щоб мати ці безпекові гарантії, нам потрібно, щоб нас фінансували в дуже великих масштабах на зброю на десятки мільярдів доларів», - підкреслює Олена Трегуб. Експертка підкреслює, що в $40 млрд пакеті допомоги для України від США лише $15 млрд – це зброя. І ці $15 млрд – це найбільша сума, яку ми коли-небудь отримували на зброю. Але в цей пакет також входять і ті гроші, що направляються на допомогу країнам НАТО. Бо вони отримують цю допомогу саме через те, що росія почала війну в Україні. Через це пакет допомоги загально називається «для України», але йде не тільки Україні. «Нам цю всю безпекову гарантію, таке насичення, треба вибудовувати поступово. Але з цим є проблема – оця поступовість і оця недостатність. Тому поки що це нереалістично очікувати, що ми зробимо гарантію безпеки завдяки зброї найближчий рік чи два. Йдеться, скажімо, про п’ятирічну перспективу. Якщо, скажімо, зараз закінчиться перемогою наша війна, і якщо росія відкладе на певний час свою наступну війну проти України, яка здається неминучою, то Україна зможе вибудовувати. Але я не думаю, що росія це не розуміє, і тому навряд буде відкладати. Наступна війна росії може трапитись у 2023 році, 2024 році, 2025 році. Ці всі сценарії давно відомі і прописані. І тому, я думаю, що нам, звичайно, потрібно наполягати на насиченні зброєю – це наша найбільша надія. Ми надіємось на свою армію і на західну зброю. Плюс на наш власний ОПК (оборонно промисловий комплекс), який повинен стати вже на нові рейки після війни, почати спільні підприємства з підприємствами НАТО. Але з іншого боку ми повинні ще додатково шукати гарантії безпеки, якщо не з НАТО, то підписувати союзи з Британією та іншими сильними країнами, які мають сильні армії і які реально готові будуть підписати з нами документ, де буде сказано, що якщо на Україну нападають, то наш союзник вступає у війну. Такого документу поки що з нами ніхто не готовий підписати», - наголошує Олена Трегуб.
Щодо обсягів передачі озброєння експертка зазначає, що в різних країн різні спроможності, чим часто маніпулюють. Бо все залежить від того, як рахувати. Якщо рахувати по показниках ВВП, скільки припадає грошей, яку виділили на зброю, то по США це буде $10-12, а по Німеччині €20-30. А, наприклад, Естонія, Латвія, Литва надали нам найбільше, якщо рахувати по наявності, бо вони надали по половині свого оборонного бюджету.
«Ми розумієм, що попри безпрецедентну допомогу, яка надається, це – мізер. Очевидно, вся зброя, яка надається, вона дає можливість зараз підвищити ефективність наших дій, але очевидно цього замало для того, щоб ми поставили жирну крапку в цій війні. Поки що я бачу, що ці постачання зброї – це сигнал для російської федерації, що українські союзники готові до затяжної війни», - підсумовує Олександр Неберикут.
«З однієї сторони, росія дуже потужно намагається працювати в плані пропаганди як внутрішньої так і зовнішньої. Вона намагається оцю єдність Заходу розбити, розсіяти й відповідно таким чином створити для себе додаткові переваги. Але з іншої сторони, багато публічних заяв росії свідчать ніби про те, що росія хоче завершення цієї війни, звичайно, на своїх умовах та зі збереженням окупованих територій. І цей момент також треба враховувати. Коли вони відчують, що вони уже готові завершити, то дійсно будуть намагатися завершити, тим більше розуміючи, що Україні буде надходити велика кількість зброї», - резюмує Анатолій Бондарсук. За його словами наступний тиждень буде дуже важливим для Україні. Буде зустріч у Рамштайні, а також висновок Європейської Комісії. Це буде потужним сигналом для наших громадян від наших союзників.
Аналітики Громадянської мережі ОПОРА ретельно відстежують офіційну позицію росії щодо війни, яку вона розпочала на території України. Щоденні короткі аналітичні записки можна знайти на новому онлайн-інструменті «War Speeches». А щотижневі підсумки аналітики обговорюватимуть під час онлайн-стрімів по п’ятницях о 15:00. Сподіваємося, цей інструмент допоможе українській владі, її міжнародним партнерам, іншим зацікавленим сторонам у плануванні кроків з протидії державі-окупанту. Крім того, всі користувачі зможуть ознайомитись із реакцією лідерів цивілізованого світу на заяви і провокації держави-окупанта на єдиному сайті. Ми вже проскролили для вас усі новини і проаналізували їх у загальному контексті.