Громадянська мережа ОПОРА продовжує публікувати серію відвертих розмов про історію виборчої реформи з ключовими учасниками подій. Яким був цей довгий шлях виборчої реформи? З чого все починалось і куди рухається на сьогодні?
Наприкінці березня зустрілись із головою Центральної виборчої комісії Олегом Діденком. Говорили про: прориви та недоліки Виборчого кодексу, проміжні вибори народних депутатів у двох округах на Донеччині та Івано-Франківщині, ринок партій, прогрес у політичній культурі, реакцію правоохоронних органів на виборчі порушення, непризначення виборів у 18 громадах на підконтрольних територіях Донеччини та Луганщини, територіальні представництва ЦВК, електронне голосування, агітацію в соціальних мережах, відкриті дані, некоректно розподілені мандати на місцевих виборах та інші важливі питання.
«Перш за все, у нас є новий Виборчий кодекс, який систематизував основні виборчі закони, що в цілому можна оцінювати як позитив. Запроваджені нові пропорційні виборчі системи з відкритими списками для парламентських виборів та великої кількості місцевих виборів. З місцевими виборами – окрема історія. Але в цілому запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками – це той крок, який можливо був вже дещо запізнілий. Україна послідовно у формуванні свого виборчого законодавства рухалась від мажоритарної через змішану чи паралельну до пропорційної системи. І наступним кроком логічно напрошувалось відкриття списків. Натомість відбулося повернення до змішаної. І от нарешті був прийнятий Кодекс, який запровадив пропорційну систему з відкритими списками. Це реально – новий етап у розвитку виборчого законодавства, який відкриває значно кращі можливості для розвитку політичної системи суспільства загалом», – поділився думками Олег Діденко.
Ще одним проривом Виборчого кодексу голова ЦВК назвав лібералізацію процедури зміни виборчої адреси – встановлення можливості для голосування осіб незалежно від наявності у них зареєстрованого місця проживання. «Для мене як голови Центральної виборчої комісії, мабуть, неприродно ставити реалізацію права голосу громадянина України в залежність від того, чи дотримані якісь формальні процедури, пов’язані з реєстрацією місця проживання. Тому ЦВК зі свого боку максимально сприяла і при підготовці законодавчих пропозицій, і при подальшому напрацюванні наших актів, і при впровадженні електронних сервісів, що безпосередньо стосуються зміни виборчої адреси, для того, щоб цей механізм максимально ефективно запрацював, ним могла скористатись якомога більша кількість громадян України в найбільш зручній формі й легкому форматі», – зазначив він.
Але оскільки вад у Виборчому кодексі залишилось багато, то, наприклад, на місцевих виборах 2020 року Центральній виборчій комісії довелось закривати ці прогалини своїми постановами та роз’ясненнями. «Наявність колізій, прогалин, неузгодженостей у Виборчому кодексі – це великий недолік. Ми розуміємо, що якісь із них об’єктивно зумовлені тим, що в дуже стислий термін відбувалося доопрацювання законодавства. Ми всі пам’ятаємо, які були строки – коли був прийнятий кодекс і залишалось менше року до початку виборчого процесу. Але було зрозуміло, що особливо Книга четверта про місцеві вибори потребувала значного доопрацювання. І ця робота велась, хоч і в умовах карантинних обмежень. Верховній Раді теж було складно – було дуже багато поправок, була необхідність врахувати і політичний момент, тому що законодавці змушені були шукати компроміси для того, щоб прийняти рішення в цілому. Більше чотирьох тисяч пропозицій було до тексту, в результаті чого остаточна версія вийшла не настільки узгодженою, як хотілось. Десь навіть елементарні термінологічні неузгодженості створювали серйозні проблеми в застосуванні норми. І ЦВК тоді стала перед вибором: чи продовжувати ту практику, яка раніше застосовувалась, коли ЦВК більше позиціонувала себе як суто правозастосовний орган, який не має права відійти від норми закону, і якщо прогалина є, то це проблема законодавця і чекати поки парламент врегулює; чи якось більш сміливо брати на себе відповідальність і своїми постановами та порядками намагатися десь на межі але врегулювати ті неузгодженості, які були у Виборчому кодексі. Це питання насправді досить таки непросто вирішувалось у ЦВК, ми довго дискутували, але все таки перемогла позиція більш сміливо брати на себе відповідальність і вирішувати проблемні моменти своїми постановами, розуміючи, що ми можемо стати об’єктом критики, можливо іноді заслуженої. Але це був такий необхідний вибір між формальним дотриманням виборчого законодавства з одного боку і з іншого боку забезпеченням виборчих прав громадян, тобто, реалізацією принципів виборчого законодавства. ЦВК один з небагатьох органів, у принцип діяльності яких закладений принцип верховенства права, який нам давав можливість десь вільніше трактувати норми», – пояснив Діденко.
Ще одне складне та дискусійне питання, з яким стикнулася Центральна виборча комісія, за словами Олега Діденка, це – непризначення місцевих виборів у 18 громадах на підконтрольній українському уряду території Донеччини та Луганщини. «Це питання чутливе і болісне для ЦВК і нелегко нам всі ці дискусії давались свого часу. І тут дуже важко знайти баланс, тому що з одного боку ЦВК – це орган, який повинен забезпечувати виборчі права громадян, а про безпеку мали б думати ніби інші органи. З іншого боку – ігнорувати звернення компетентних органів, які відповідають за безпеку, і незважаючи ні на що призначати вибори, тобто брати на себе відповідальність за життя і здоров’я людей, теж непросто. І для Центральної виборчої комісії, з огляду на той досвід, який ми мали, на реакцію суспільства, на сумніви щодо підстав – було би набагато краще і набагато ефективніше якщо б законодавчо були визначені чіткі механізми і критерії оцінки підстав можливості чи неможливості проведення виборів. Можливо додаткові органи, які беруть у цьому участь на центральному рівні, наприклад, та ж РНБО, яка після звернення військово-цивільних адміністрацій, що розуміють ситуацію на місцях, ще би могла оцінювати ці звернення на загальнодержавному рівні. Ми зі свого боку акцентували на важливості обговорення вирішення цього питання на рівні парламентської робочої групи, щоб знайти такі критерії і більш чітко врегулювати підстави та порядок прийняття подібних рішень», – підкреслив голова ЦВК.