Така громадська організація, на думку міністра, співпрацювала б із Міністерством, оцінювала його ініціативи, управлінські рішення та представляла б інтереси вищої школи перед Президентом України, Верховною Радою та Урядом. «Створення такої громадської організації стало би реальним втіленням одного з елементів започаткованого нами державно-громадського управління освітою і сприяло б подальшому реформуванню вищої освіти України», – відзначив міністр Вакарчук.
Реформування та зміни в освіті потребують консолідованих зусиль і Міністерства, і ректорів. Міністр переконаний, що для успіху потрібні добре продумані, науково обґрунтовані і всебічно обговорені динамічні кроки.
Прес-служба МОН
Додаток
Керівникам вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації
Шановні колеги!
Необхідність системних реформ вищої освіти в Україні добре усвідомлюють і вище політичне керівництво держави, і суспільство, і ректори вищих навчальних закладів, і молоді люди, які здобувають освіту в наших університетах, академіях та коледжах.
Нове бачення потрібних змін, проведення реформ потребує консолідованих зусиль — як Міністерства освіти і науки, так і спільноти ректорів. Без наших спільних узгоджених дій досягти успіху буде важко, і триватиме це невиправдано довго. А нам з Вами потрібні добре продумані, науково обґрунтовані і всебічно обговорені динамічні кроки.
Як одну з можливих моделей такої співпраці пропоную утворити на демократичних засадах громадську самоврядну організацію «Конференція ректорів вищих навчальних закладів України», яка б, з одного боку, співпрацювала з Міністерством та оцінювала його ініціативи і управлінські рішення, а з іншого, як і будь-яка інша громадська організація, представляла би інтереси вищої школи перед Президентом України, Верховною Радою та Урядом.
Статут Конференції ректорів України міг би передбачити не автоматичне членство усіх ректорів вищих навчальних закладів, а тих, які беруть зобов’язання перед організацією й активно здійснюють державницьку освітню політику та відіграють помітну роль у житті нашої держави, а керівництво Конференції, мабуть, доцільно обирати на один дво- чи трирічний строк. Це, на мій погляд, не мала би бути організація, яка б формально збирала своїх членів раз на рік на двогодинне засідання з «ритуальним» порядком денним із затяжною неофіційною частиною, а організація, де ставлять на обговорення два-три питання державної ваги з подальшою відкритою процедурою їх «лобіювання».
На мою думку, створення такої громадської організації стало би реальним втіленням одного з елементів започаткованого нами державно-громадського управління освітою і сприяло б подальшому реформуванню вищої освіти України.
Це звернення в жодному разі не є прихованою спробою патронування Міністерством цієї громадської організації, а лише поштовхом до активних дій такої потужної інтелектуальної сили, якою є ректорська спільнота.
З правдивою пошаною
Міністр Іван Вакарчук