Найважче бігти марафон тим, хто прийшов на прогулянку у офісних туфлях та діловому костюмі. Я можу припустити, що марафон у 42 кілометри неочікувано здатен пробігти той, хто готувався до півмарафону, але точно не випадкова людина. Революції можуть і роблять люди з високим рівнем мотивації та чистими помислами, але не всі інститути влади, суспільство та Громадяни готові через іскру морального піднесення мас, до трансформацій та еволюціонування. Життя складніше, ніж марафони, тому перевзуватись, тренувати м’язи і визначати тактику інколи доводиться вже після старту. Втім, мораль історії в тому, що краще розпочинати біг не підготоволеним, ніж стояти на місці і деградувати.

Часто після революційних змін суспільство накриває жорстке розчарування. Ми хочемо мати все та одразу, але не готові до того, що наші дореволюційні цілі будуть змінені, заміщені, або конкретизовані. 

На моє покоління в Україні припало 2 революції та незавершена війна, агресором в якій стала одна з найбільш мілітарно спроможних країн світу – Російська Федерація.

Доданою вартістю Помаранчевої революції, яка відбулась у 2004 році, стало формування невеликого прошарку громадянського суспільства, яке не могло забезпечити значущі системні зміни. Громадяни зробили свою справу, відстоявши право мати чесно обраного президента на холодних майданах взимку, і передали всю повноту влади та відповідальності політикам. А останні, як клас, не стали елітою, яка здатна відмовитись від персональних вигод заради колективного блага. Хвиля розчарування, яка накрила мою країну у 2006 році була прогнозованою і неминучою. Це розчарування особисто я відчула в лютому 2005 року. Тоді я була студенткою і ще з 20-ма іншими оголосила політичне голодування. Після закінчення революції ми навіть не отримали вибачень від ректора мого університету. Саме він очолив під час президентських виборів тиск на студентів, щоб ми не виявляли своєї громадянської позиції та голосували під тиском за кандидата Віктора Януковича.

Ціною Революції Гідності 2014 року стала жертовність громадян, які не готові були передавати право власності на державу нікому: політикам, олігархам, маленьким і великих посадовцям. За пару діб загинуло майже 100 активістів, яких розстріляли на Майдані, а потім ще понад 10 000 громадян України загинуло через військові дії.

Припускаю, що очікування громадян від Революції Гідності та реальність дещо відрізняється. Суспільство очікувало отримати державу, в центрі якої буде громадянин з широким спектром прав. Ця держава служитиме потребам суспільства, а посадовці перестануть бути корумпованими та байдужими. Чи могла ця зміна відбутись одразу після втечі диктатора Януковича з України? Якби нам мати чарівну паличку! Мова не про час, а про зусилля, які потрібно докладати, щоб зміни в державі були відчутними, формувалась нова культура взаємовідносин між державою та громадянином, рішення приймались в прозорий та зрозумілий спосіб, а голос кожного мав значення. А це вже еволюційний шлях. Тому подекуди революційні очікування та системні зміни по своїй суті є антогоністами.

Революція – можливість відчути емоцію та запит на зміну, еволюція – реалізація змін через реформи, просвіту, включеність громадян, постійний діалог та комунікації. Відкритим залишається питання, чи революційні запити та еволюція суспільства відбувається в одній ціннісній системі координат. Якщо для нас цінністю були права людини та верховенство права, демократія, суверенітет, свободи та ми продовжуємо еволюціонувати під цими ж гаслами, то це поступальний шлях розвитку.

В Україну три роки тому прийшла війна. Громадяни не сподівались на політиків та розпочали наймасштабніші заходи в історії України з волонтерської допомоги армії, внутрішньо переміщеним особам, гуманітарної допомоги постраждалим від міжнародного збройного конфлікту. Громадяни дали шанс державі вижити, хоча велика кількість наших міжнародних партнерів дружньо радила не опиратись Російській Федерації у 2014 році. На початку агресії 46 мільйонна країна мала в своєму розпорядженні 5000 боєздатних військових. Страшно? Важко уявити собі таке. Але суспільство мобілізувалось і зробило вчасний, вагомий внесок. І ця діяльність продовжується.

Одночасно, велика кількість молодих фахівців розпочали інвестувати свій час та інтелект в написання законопроектів, імплементацію різного рівня програм, направлених на підвищення прозорості, підзвіності, відкритості держави та її інституцій. Кожен спеціаліст в своїй галузі може пропонувати іноваційні рішення, включатись в їх імплементацію, долучатись до секторальних реформ. Вперше в Україні почали функціонувати антикорупційні органи, запроваджено електронні системи державних закупівель, державне фінансування політичних партій, прозорість власності медіа, чиновники декларують всі свої прибутки та видатки.  Також зроблено перші кроки в таких важливих реформах, як судова, децентралізації, поліції тощо. Чи опирається стара система інноваціям? Так, нещадно. Система мавпує результати та маніпулює фактами, направляє інформаційні потоки проти громадських активістів та чесних чиновників. Досі ми не можемо реалізувати в Україні повноцінну виборчу реформи та навіть змінити застарілий склад ЦВК. Чи це є підстава до розчарування? Це лише означає, що потрібно докласти більше зусиль для досягнення мети. Розчарування – добре виправдання для наших опонентів, яке ми їм цього разу в Україні не подаруємо.

Viam supervadet vadens! Дорогу здолає той, що йде!