Вступ 

Традиційно в суспільстві, яке вважається демократичним або прагне стати таким, відбувається трансформація поглядів на розуміння ролі й значення у ньому певних соціальних груп. Протягом багатьох десятиліть триває боротьба жінок за свої права та можливість брати активну участь у політичному житті.

Україна теж крокує шляхом забезпечення гендерно збалансованого представництва. Спершу в Конституції України була закріплена рівність прав чоловіків і жінок (ст. 24), а згодом був ухвалений Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Утім, цей процес триває донині. 

З прийняттям Виборчого кодексу у 2019 році були запроваджені імперативні гендерні квоти. Вони, безперечно, сприяли тому, що політичні партії почали спрямовано залучати більше жінок та включати їх у списки за певним порядком. Однак практика проведення місцевих виборів у 2020 році засвідчила, що окремі суб’єкти виборчого процесу намагались ігнорувати гендерні квоти під час висування та реєстрації кандидатів. Інколи партії обходили квоти, спонукаючи жінок відмовлятися від балотування після реєстрації виборчого списку відповідною виборчою комісією або від представницького мандату, що в підсумку сприяло обранню більшої кількості чоловіків. На необхідності подолання цих проблем у своєму Звіті наголошувала й моніторингова місія Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ за результатами спостереження за місцевими виборами 2020 року. Для цього у 2021 році робоча підгрупа, до якої входили представники різних громадських організацій, зокрема й Громадянської мережі ОПОРА, напрацювала зміни до законодавства, скеровані передусім на подолання виявлених проблем у регулюванні питань гендерної збалансованого представництва та протидії дискримінації під час місцевих виборів 2020 року та врахування рекомендацій БДІПЛ/ОБСЄ. 

Європейська комісія у звіті щодо України в межах прийнятого в листопаді 2023 року Пакету щодо розширення зазначила, що Україні слід продовжити реформу виборчої законодавчої бази з метою виконання невиконаних рекомендацій БДІПЛ ОБСЄ. Саме тому реформування виборчого законодавства у цій сфері є однією з умов вступу України до Європейського Союзу. 

Унаслідок повномасштабного вторгнення з'явилися нові виклики для політичної участі жінок та забезпечення гендерно збалансованого представництва. Саме ці проблеми і намагалася зʼясувати ОПОРА у цьому дослідженні. Зокрема, ми провели більше 20 глибинних інтерв'ю з провідними експертами у сфері виборів та гендерних питань. 

Міжнародні стандарти

Для подолання дискримінації жінок у різних сферах суспільного життя міжнародна спільнота напрацювала чимало вимог та рекомендацій. Вони викладені присутні як в документах загального характеру (преамбула, ст. 2 та 16 Загальної декларації прав людини, ст. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, преамбула і ст. 8 Статуту ООН, ст. 12 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так і спеціальних, серед яких:

  • Конвенція ООН про політичні права жінок 1952 року;
  • Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року та факультативний протокол до неї 1999 року;
  • Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, травень 2006 року;
  • Резолюції Ради Безпеки ООН № 1325 (2000) від 31 жовтня 2000 року та № 1820 (2008) від 19 червня 2008 року;
  • Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція від 11 травня 2011 року;
  • Стратегія гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки;
  • Директиви Ради Європи № 79/7/ЄЕС від 19 грудня 1978 року № 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 року, № 2004/113/ЄС від 13 грудня 2004 року, № 2006/54/ЄС від 05 липня 2006 року та ін.

Крім цього, як вже наголошувала ОПОРА у звіті за результатами дослідження ОПОРИ участі жінок в місцевих виборах – 2020, у 2002 році Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) прийняла Кодекс належних практик з виборчих питань (Code of Good Conduct in Electoral Matters). Пункт 2.5 цих Практик має назву “Рівність та паритет статей” і стверджує, що: “Правові норми, що вимагають серед кандидатів мінімальний відсоток осіб кожної статі, не повинні розглядатися як такі, що суперечать принципу рівного виборчого права, якщо вони мають конституційну основу”. У 2010 році Парламентська Асамблея Ради Європи затвердила Резолюцію 1706 (2010) “Збільшення представництва жінок у політиці через виборчу систему”. У пункті 4 Резолюції зазначено: “Зміна виборчої системи на більш сприятливу для представництва жінок у політиці, зокрема шляхом прийняття гендерних квот, може призвести до більш гендерно збалансованого, а отже, більш законного прийняття політичних та громадських рішень”. У справі Зевнік та інші проти Словенії (Metka ZEVNIK and Others v. Slovenia, 2019) Європейський суд з прав людини наголосив, “що досягнення рівності статей сьогодні є головною метою в державах-членах Ради Європи” і що її [Ради Європи] інституції розглядають відсутність гендерного балансу в політиці як загрозу легітимності демократії та порушення права на гендерну рівність” (§34).

Таким чином положення зазначених документів передбачають необхідність вжиття державами позитивних заходів (таких як гендерні квоти та інші форми) для збалансування представництва та впливу на політику різних статей. Внаслідок історичної дискримінації та об’єктивних перешкод категорія жінок може бути віднесена до вразливих в розумінні таких, що потребують сприяння від держави, яке не буде згідно з окресленими міжнародними стандартами вважатися порушенням принципу рівності.

Громадська думка про жінок як вразливу категорію та забезпечення їх виборчих прав. За даними Київського міжнародного інституту соціології, який з 05 вересня 2024 року по 07 жовтня 2024 року проводив дослідження, до якого на замовлення Громадянської мережі “ОПОРА” були включені деякі питання щодо забезпечення виборчих прав вразливих категорій на післявоєнних виборах. Варто звернути увагу, що 14 % опитаних респондентів вважають, що власне для жінок  існує найбільше перешкод для можливості проголосувати на післявоєнних виборах. Разом з цим, подібна кількість респондентів ( 15,4 %) також вважають, що для найбільше перешкод для жінок існує в частині пасивного виборчого права (права бути обраним) на післявоєнних виборах. Близько половини українців (50,4 %) переконані, що держава має сприяти забезпеченню виборчих прав для вразливих категорій шляхом запровадження обов'язкових місць (квот) у списках кандидатів, в тому числі і для жінок. Однак є й такі (14,4 %), що вважають вже наявні гендерні квоти достатніми, а п'ята частина респондентів (20,3 %) взагалі переконані, що будь-які квоти, в тому числі гендерні, непотрібні.

Результати глибинних інтерв'ю 

Жінки як вразлива категорія. Переважно  експерти  погоджувалися  з  позицією, що жінки без сумніву є вразливою категорією виборців і на повоєнних виборах, а після завершення дії правового режиму воєнного стану, їхня вразливість тільки збільшиться.

«Ми є вразливою країною. У цій вразливій країні, безумовно, жінки складають вразливу категорію. Ми пострадянське суспільство з великими гендерними стереотипами, з сексизмом в політиці, в армії…»

Проте частина опитаних експертів все ж наголошували на тому, що «вразливість» як категорія не може бути застосована лише до жінок, адже це порушує принцип рівності прав, закріплений Конституцією України та рядом міжнародних актів. На їх погляд вразливими можуть бути як жінки, так і чоловіки, і їхня вразливість залежить не стільки від статті, а швидше від інших чинників (таких як фізичні функціональні обмеження, зокрема у здатності пересуватися, соціальний статус, місце проживання тощо).

«…абсолютно некоректно вважати жінок вразливою категорією населення. Такий підхід руйнує розуміння соціальної і гендерної політики, політики загалом. Ми, з одного боку, кажемо, що 60 тисяч жінок в Україні воює, мільйони працюють і при цьому називаємо їх вразливою категорію? Так, жінки можуть бути в ситуаціях вразливості. Але, є вразливі групи жінок, так само є вразливі групи чоловіків. Це надзвичайно важливо!»

«ніколи не спостерігав обмеження прав жінок… гендерний вимір, на моє переконання, є адекватний найвищим європейським стандартам. …в контексті післявоєнних виборів там де будуть організовані вибори - будуть рівні можливості у жінок та у чоловіків. Інша справа, чи будуть вони ними користуватися?»

Війна зробила вразливими усіх тією чи іншою мірою, створила нові соціальні розломи, які буде дуже складно долати по її завершенню.

«Суспільство війни є особливим. До вже існуючих суспільних розломів доєдналися нові, які буде дуже складно долати…».

Крім того, війна призвела до змішування (поєднання) статусів різних вразливих категорій виборців, в тому числі і жінок. Так, жінки можуть поєднувати статус вразливої категорії з такими статусами як: ВПО, мігрантів за кордон, військовослужбовців, осіб з інвалідністю та ін. 

Виклики для реалізації виборчих прав окремими вразливими категоріями жінок. 

Перша група – це жінки, які виїхали за кордон внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України. На думку експертів «…війна зробила дуже чіткий гендерний поділ на тих хто поїхав за кордон і може поїхати, та на тих хто залишився і повинен залишатися на території України».

За даними Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців з 24 лютого 2022 року близько 6 млн. громадян України звернулися до компетентних органів країн Європи щодо отримання статусу тимчасового (або аналогічного) захисту. Станом на 19 травня 2024 року таких громадян України в державах Європи було зареєстровано майже 6 млн (5 942 300).

Поза межами Європи зареєстровано ще 541 200 українських громадян (станом на 27 березня 2024 р.). Так, зокрема: у Польщі ~1,8 млн., Молдові ~50 тис., Румунії ~165 тис., Угорщині ~43 тис., Словаччині ~145 тис., Естонії ~59 тис., Литві ~ 86 тис., Латвії ~54 тис., Німеччині ~1 млн. громадян України. Інформація щодо Канади та США на сайті УВКБ ООН відсутня, проте, за даними Посольств України в цих країнах, у Канаді перебуває ~401 тис., США ~885 тис. громадян України. За оціночними даними закордонних дипломатичних установ України, всього за межами України станом на травень 2024 року перебуває близько 7,6 млн. громадян України. Хто і як рахує міграцію українців детальніше у матеріалі Кількість українців та їх міграція за кордон через війну — дослідження Громадянської мережі ОПОРА.

Варто зауважити, що серед такої кількості переважну більшість переміщених за кордон людей становлять саме жінки та діти(найбільша їх частка — 13% — це жінки 35–44 років).

Крім того, за 2022-2023 рр. – 1465 свідоцтв про народження видані установами за кордоном, а в період з 24 лютого 2022 р. по 10 травня 2024 р. за кордоном дітям видано 133 457 паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

«Жінки за кордоном виключені із політичних процесів в Україні із об’єктивних причин. Вони опікуються дітьми, опікуються добробутом, можуть стежити за подіями, що відбуваються в Україні, але в основному – це воєнні події».

«Жінки вже є і будуть, в контексті повоєнних виборів у незручному становищі. Процес повернення додому, який розтягнеться не на один день чи місяць, якщо дитина ходить до школи, то потрібно щоб вона закінчила хоча би навчальний рік, якщо жінка працює - то потрібно якось повідомити роботодавця, звільнитися… Жінки, які зараз знаходяться за кордоном об’єктивно будуть виключені перші роки після війни з політичного процесу в Україні. Це дуже небезпечно з одного боку, а з другого – несправедливо. Так можна говорити про свідомий вибір залишити Україну, але цей вибір був вимушений і за інших умов вони би цього не робили…»

Сьогодні ми можемо констатувати ризики в реалізації активного та пасивного виборчого права жінок за кордоном. Якщо вести мову про активне виборче право - то основною проблемою на повоєнних виборах стане можливість реалізувати своє право голосу в силу того, що закордонні дипломатичні установи, на яких таке право можна реалізувати, не спроможні прийняти таку кількість виборців.

Серед перешкод, які можуть стати на заваді участі таких жінок у виборах, можемо виділити наступні:

1) логістичні (велика відстань до місця голосування, необхідна особиста присутність для уточнення списків виборців тощо);

2) соціально-економічні (брак ресурсів, щоб доїхати до посольства чи консульства, зняти житло, забезпечити догляд за неповнолітніми дітьми чи іншими особами, які його потребують, для доїзду на виборчу дільницю);

3) організаційні (складність процедури включення до списку виборців);

4) інформаційні (брак інформації про вибори за кордоном, кандидатів та партії, адресу місця для голосування, порядок зміни виборчої адреси тощо);

5) навантаження на виборчу інфраструктуру в день голосування.

Одним з головних викликів для жінок за кордоном експерти називали реалізацію пасивного виборчого права в частині необхідності дотримання цензу осілості, який для кандидатів (-ок) на пост Президента України становить 10 років, а для кандидатів (-ок) у народні депутати України - 5 років. 

Згідно з Виборчим кодексом (ч. 4 ст. 75, ч. 4 ст. 134) особа вважається такою, що проживає в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а строк перебування за межами України кожного річного періоду протягом останніх років перед днем голосування на відповідних виборах не перевищував 183 дні. Для значної кількості ймовірних кандидатів (-ок) на загальнодержавних виборах, особливо жінок, реалізація якими пасивного виборчого права наразі законодавчо захищена "гендерними квотами", строк перебування за кордоном (з 24 лютого 2022 року) вже перевищив не тільки 90, але і 183 дні. Крім цього, їх вимушений внаслідок агресивної війни виїзд не підпадає під перелік виключень передбачених Виборчим кодексом, серед яких виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу.

« викликом повоєнних виборів буде ценз осілості: на парламентських виборах 5 років, на президентських - 10 років. Цю проблему можна вирішити відповідними змінами до Виборчого кодексу України, а якщо говорити про полонених то вони попадають на територію держави-окупанта поза своєю волею. Тому цю проблему на рівні закону можна вирішити». 

У зв’язку з цим, Громадянська мережа ОПОРА разом із Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) відзначили у Дорожній карті виборчої реформи в Україні 2023 (в умовах воєнного часу), що перебування за кордоном у зв’язку з воєнним станом не має бути підставою для позбавлення осіб пасивного виборчого права. 

Зазначену проблему намагалися вирішити законопроєктами №11300 (основний) №11300-1 (альтернативний) про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах (детальніше у матеріалі Аналіз законопроєктів щодо змін до Виборчого кодексу з протидії гендерній дискримінації), утім парламентський підкомітет з питань виборів, референдумів та інших форм безпосередньої демократії відхилив їх та рекомендував комітету на їх основі напрацювати окремий законопроєкт із позначкою “д”.

Відзначаються також і інші чинники неучасті жінок, які виїхали за кордон, у майбутніх повоєнних виборах: демотивація політичної участі, що полягатиме у небажанні реалізовувати активне чи пасивне виборче право через соціальні, економічні, побутові труднощі, небажання повертатися додому або через затягування процесу повернення.

Друга група – жінки ВПО та жінки з найбільш постраждалих і звільнених територій. За даними Міністерства соціальної політики станом на 29 квітня 2024 року в Україні налічувалося 2 851 691 жінок ВПО, поряд з цим 973 807 дітей віком до 18 років. Незважаючи на те, що питання реалізації виборчих прав для ВПО вирішена чинним законодавством та дає можливість змінити виборчу адресу і, відповідно, реалізувати своє активне та пасивне виборче право на всіх типах виборів, важливо наголосити на певних потенційних проблемах: адаптації на новому місці проживанні, соціальних, побутових, психологічних проблемах, труднощах із працевлаштуванням, влаштування дітей та їх адаптації у новому середовищі тощо. Перелічені проблеми можуть стати перепонами для активної політичної участі та бажанні брати участь у виборах.

«…основна проблема для жінок ВПО – це адаптація на новому місці проживання. …щоб тебе як жінку ВПО включили до списку виборців потрібно проявляти якусь активність, долучатися до якоїсь спільноти, займатися волонтерською діяльністю, робити щось в ОСББ. Одним словом - потрібно якось проявитися, а наше середовище, для них, апріорі є недружнім».

Третя група – жінки військовослужбовці/ветеранки. З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України багато жінок приєдналися до лав Збройних Сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної служби надзвичайних ситуацій, Служби безпеки України, Національної поліції Міністерства внутрішніх справ України, а також інших формувань. За даними Міністерства оборони України станом на 01 січня 2024 року на військовій службі у Збройних Силах України перебувало 47162 тисяч жінок-військовослужбовців. В порівнянні з січнем 2022 року кількість жінок-військовослужбовців збільшилася на 14593 тисяч осіб.

«Партія ветеранів/ветеранок, – це той запит, який є у суспільстві, але мало хто питає ветеранів чи ветеранок, військовослужбовців чи військовослужбовок чи вони хочуть… Ми спостерігали щось схоже у 2014-2015 рр. коли вони були «певними фасадами» політичних партій і мені би не хотілося аби люди, які роблять дуже багато для країни зараз завойовували симпатію виборців через свою «фасадність», а після виборів не були реально включені у політичні процеси».

Ключовими ризиками в контексті майбутніх повоєнних виборів стане можливість реалізації активного виборчого права поза межами місць постійної дислокації та пасивного виборчого права під час несення служби. Крім того, можуть мати місце небажання участі, втома від війни, ризики заохочення політичними партіями включення до своїх списків виключно для агітаційних цілей, тобто для використання як «зовнішньої картинки» задля здобуття більшої кількості голосів виборців.

Четверта група – жінки депутатки місцевих рад. Депутатки місцевих рад стикаються з проблемами неможливості припинення повноважень через неможливість скликання сесій місцевих рад, особливо в окупованих чи прифронтових громадах та з проблемами виїзду за кордон через дію Постанови КМУ № 69 від 27 січня 2023 року (детальніше у матерілах ОПОРИ Українські депутати і чиновники під час воєнного стану більше не зможуть вільно перетинати кордон. Це стосується і жінок, і 60-річних).

Більшість опитаних експертів зазначили абсурдність такої заборони та нерозуміння яким ризикам вона запобігає.  

«…заборона депутаткам місцевих рад виїжджати за кордон є абсурдною, оскільки ці особи не знаходяться на державній службі, а працюють на громадських засадах. Такі заборони не сприяють мотивації політичної участі жінок на місцевому рівні».

«…є проблема політичної участі жінок у зв’язку із забороною депутаткам місцевих рад перетинати Державний кордон України. Багато хто складає депутатські мандати через таку заборону. Якщо в жінок депутаток буде стояти питання дітей чи сім’ї чи політичної діяльності вони обиратимуть перше».

«…мені як депутатці на кордоні сказали, що має бути розпорядження голови обласної ради на відрядження. Як може бути видане розпорядження, коли депутат місцевої ради не є штатним працівником?»

На практиці сьогодні знаходять способи як обійти відповідну заборону у формі розпоряджень голів рад, які не мають законного права їх видавати, листів голів про цільовий перетин Державного кордону тощо.

Частина опитаних вказує на те, що практика складання депутатками місцевих рад своїх мандатів може поставити в майбутньому питання доцільності гендерних квот.

«…коли жінки складають депутатські мандати – це може дати підґрунтя для розмов, а навіщо нам ці гендерні квоти, навіщо нам політичне представництво жінок у місцевих радах, якщо вони складають свої мандати?».

В контексті повоєнних виборів також є загроза низької залученості жінок-кандидаток через стереотипне мислення населення про необхідність приходу до влади чоловіків.

«…як показує досвід проведення повоєнних виборів, на жаль, жінки при організації таких виборів мало залучені у якості кандидатів. …суспільство вважає, що війна – це справа військових, чоловіків, і до них більша довіра».

Труднощі з чинними депутатками місцевих рад та їхньою участю у політичному процесі викликає та викликатиме у майбутньому небажання брати участь у виборах у якості кандидаток на місцевих чи загальнодержавних виборах. Більше того, в майбутньому може постати питання, що квоти законодавчо передбачені, а жінок, які бажають йти в політику, не має.

Гендерні квоти. Запровадження удосконалених вимог гендерно збалансованого представництва в законодавстві у 2019 році з прийняттям Виборчого кодексу, безперечно, сприяло тому, що політичні партії почали спрямовано залучати більшу кількість жінок та включати їх до списків за певним порядком. 

Водночас, як зазначено у Звіті за результатами дослідження ОПОРИ участі жінок в місцевих виборах — 2020, ця кількість не завжди свідчила про інклюзивність партій: траплялися випадки залучення "технічних" кандидаток (тобто включення їх у список для формального виконання законодавчої норми, а не повноцінного залучення до виборчої кампанії). Лише 5 респонденток зізналися, що їх відразу залучали як “технічних кандидаток”, але аж 120 (понад 41%) зазначили, що їм відомо про випадки такого залучення іншими політичними силами. Автори звіту роблять висновок, що така розбіжність може, хоч і не обов’язково, свідчити, що відсоток формального включення жінок до виборчих списків насправді міг бути доволі високим.

Тому серед перепон у реалізації пасивного виборчого права експерти звертали увагу на деякі прогалини у чинній моделі гендерних квот та наголошували на необхідності їх усунення. Незважаючи на те, що такі квоти ще не були апробовані на загальнодержавних виборах, досвід місцевих виборів дозволяє запропонувати законодавчі механізми для запобігання аналогічним проблемам при формуванні парламенту. Зокрема такі механізми були відображені у законопроєктах №11300 (основний) №11300-1 (альтернативний) про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах (детальніше у матеріалі Аналіз законопроєктів щодо змін до Виборчого кодексу з протидії гендерній дискримінації), утім парламентський підкомітет з питань виборів, референдумів та інших форм безпосередньої демократії відхилив їх та рекомендував комітету на їх основі напрацювати окремий законопроєкт із позначкою “д”. Варто зауважити, що незабезпечення можливості балотування жінками за кордоном в певній мірі нівелюватиме ефективність запроваджених у 2019 році гендерних квот, що суперечитиме меті гендерно збалансованої політики України.  

Разом з цим, на прикладі Верховної Ради України спостерігається позитивна динаміка, адже з кожним скликанням представництво жінок у її складі збільшується хоча і незначними темпами: в VII скликанні працювали 46 жінок-нардепів, у VIII – 56 (12%), а в IX – 85 (це понад 21% від усього складу). За місцевими радами актуальна статистика відсутня, утім при їх формуванні станом на 25 жовтня 2020 року ЦВК оприлюднювала результати гендерного моніторингу, згідно з яким жінки у місцевих радах в середньому складали 44,66 %, що значно перевищує показники 2015 року.

У зв'язку з цим, критика чинної моделі гендерних квот викликає дискусію про її заміну системою зарезервованих місць (застосовується шляхом закріплення за жінками посад (місць) у парламентах або інших органах) або взагалі про відмову від такої.

Так, деякі експерти висловлювалися на користь системи зарезервованих місць за умов якщо чинна модель є неефективною.

«…питання гендерні квоти чи зарезервовані місця? Якщо ми говоримо про гендерні квоти, то у багатьох країнах вони не працюють. Все таки зарезервовані місця діють набагато краще, особливо на місцевому рівні…».

Важливе питання, на яке вказали експерти - це небажання жінок йти у політику та брати активну участь у політичному процесі, навіть за наявності гендерних квот.

«…квоти існують, а жінки у політику не йдуть, не балотуються. Ось це проблема. Мають створюватися певні умови, просвітницька діяльність, зміна ставлення до політики як до брудної справи. …все ще є стереотип, що політика – це не жіноча справа».

У зв'язку з цим, ключовими ризиками, в контексті майбутніх повоєнних виборів, можуть стати питання відмови від гендерних квот, заміни їх зарезервованими місцями чи залишення чинної законодавчої моделі їх регулювання без системних змін.   

Висновки та рекомендації 

  1. Реалізація жінками активного і пасивного виборчого права у повоєнний період пов'язана із цілою низкою викликів (територіальних, соціальних, політичних, правових та інших), які переважно не є статичними та остаточно вимірюваними через дуже динамічну ситуацію у зв'язку з триваючою агресією та її наслідками. Утім деякі аспекти реалізації виборчого права жінками, зокрема ті, що стосуються протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах, на основі рекомендацій БДІПЛ ОБСЄ, а також ті, що стосуються встановлення виключень із цензу осілості для громадян України, які вимушено покинули свої домівки, не порушуючи вітчизняного законодавства, можуть бути вирішені на поточному етапі реформування виборчого законодавства під час воєнного стану. 
  2. Для активної участі жінок у політичному процесі слід стимулювати політичні партії напрацювати та реалізовувати внутрішньопартійні механізми збалансованого представництва статей у виборних органах та систему мотивації для залучення жінок у внутрішньопартійну роботу. 
  3. Вкрай необхідним є продовження виборчої реформи у цій сфері, а саме слід: 

- передбачити на рівні Виборчого кодексу недопустимість зміни черговості кандидатів та кандидаток у виборчих списках без рішень зʼїздів (зборів, конференцій) партій та їх організацій;

- розробити механізм заміни кандидатів у виборчих списках представниками однакової статі;

- посилити спроможність ЦВК реагувати на незаконні рішення щодо реєстрації списків із порушеннями;

- стимулювати партії дотримуватись гендерної квоти шляхом впровадження додаткових заохочень (в тому числі шляхом посилення механізмів державного фінансування);

- доопрацювати з урахуванням результатів цього дослідження та прийняти зміни до Виборчого кодексу щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах на основі відхилених законопроєктів 11300 та 11300-1.

  1. Для зацікавленості участі у майбутніх повоєнних виборах жінок необхідними є зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо можливості складення мандату депутатами місцевих рад без відповідного рішення місцевої ради та зміни до Постанови КМУ № 69 від 27 січня 2023 року стосовно можливості жінок депутаток місцевих рад безперешкодно, без жодних дозволів виїжджати за кордон.