Дослідження проведене за аналітичними напрацюваннями Громадянської мережі ОПОРА і Київської школи економіки. Повний тест дослідження можна завантажити за посиланням (pdf)

Метою дослідження було зʼясувати ступінь афективної поляризації в українському суспільстві. На відміну від ідеологічної поляризації, яка виникає через розбіжності у політичних або ідеологічних позиціях, афективна поляризація описує зростання соціальної й емоційної дистанції до інших груп людей та пояснює, чому зменшується згуртованість і доброзичливість між різними групами й окремими людьми. В межах дослідження ми припускали, що українське суспільство розділене на певну кількість груп відповідно до їхнього досвіду, отриманого після початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, ми припускали, що члени цих груп схильні мати більш позитивне ставлення до людей, що належать до їхньої групи, та більш негативне — до представників інших груп. Ми мали намір оцінити, наскільки правильними є наші припущення про (1) наявність фрагментації в українському суспільстві, (2) зростання поляризації між різними його групами, (3) зростання ймовірності соціальних конфліктів між цими групами та (4) зростання схильності людей вважати, що їхні погляди поділяє лише меншість населення.

Опитування виконав Київський міжнародний інститут соціології з 11 до 30 вересня 2024 року. У межах дослідження проведено 2055 онлайн-інтерв’ю. Опитування репрезентативне для дорослого населення в Україні, однак не репрезентативне для українців за кордоном.

Віньєткове дослідження

У першій частині респонденти мали оцінити декілька сценаріїв, кожен із яких описував людину з різними комбінаціями характеристик та досвідів: (1) конфесійна належність (ПЦУ та УГКЦ, УПЦ), (2) участь у військових діях (служить в ЗСУ, має бронювання/відстрочку, ухиляється від мобілізації), (3) мова спілкування (російська, українська), (4) факт переміщення через війну (місцевий, виїхав з окупації, виїхав з прифронтових територій, виїжджав за кордон після 24 лютого 2022 року і повернувся) та (5) споживання російського контенту (дивиться російські новини, дивиться російський розважальний контент, дивиться російських опозиціонерів, принципово не споживає російський контент). Після прочитання опису респонденти мали оцінити своє ставлення до запропонованого нами персонажа. 

  • Загалом респонденти нейтрально ставляться до українців незалежно від характеристик, описаних у сценаріях. Жодна окрема характеристика не викликала серед опитаних яскраво виражених негативних чи позитивних реакцій і не сприяла більшому дистанціюванню від описаних персонажів.
  • Ми спостерігали помітне погіршення ставлення респондентів до персонажа, якщо водночас поєднуються дві такі характеристики: персонаж не розірвав звʼязків з російським інформаційним простором та ухиляється від військової служби. Їх оцінюють значно гірше, ніж тих, хто має чітко виражену "українськоцентричну" позицію.
  • Також ми зафіксували дві характеристики, які навпаки позитивно впливають на ставлення до персонажа: служба в армії та принципова відмова від споживання російського контенту.  
  • Перегляд російських медіа негативно впливає на ставлення до персонажа, але цей вплив не є різко вираженим. Негативне ставлення майже не змінюється залежно від того, що саме дивиться персонаж: російські новини, розважальний контент чи російську опозицію.

Поляризація

У другій частині дослідження за допомогою шкали афективної поляризації ми тестували ставлення респондентів до інших груп людей, а саме: 1) соціальна дистанція — небажання взаємодіяти з представниками іншої групи; 2) неприязнь, виражена через негативні оцінки іншої групи; 3) жорстокість, яка характеризує вороже, але ненасильницьке ставлення до представників іншої групи. Крім того, оскільки поляризація не просто вказує на ступінь антипатії до іншої групи, а має бути взаємною, було сформовано 5 пар груп і протестовано ступінь їхньої антипатії одне до одного: 1) українці в Україні — українці за кордоном, 2) ті, хто проживали на ТОТ/у зоні бойових дій — ті, хто не мають такого досвіду, 3)   представники ПЦУ та УГКЦ — представники УПЦ МП; 4) військові/їхні родичі — цивільні/ті, хто не має родичів-військових, 5) українськомовні — російськомовні. Респонденти мали за 5-бальною шкалою оцінити свою згоду з 28 твердженнями, які вимірювали соціальну дистанцію, неприязнь та жорстокість до представників протилежної групи. 

  • Загалом респонденти не схильні відчувати неприязнь або відразу до представників протилежної групи. Найбільшою є відстань між парою груп “представники ПЦУ та УГКЦ — представники УПЦ МП”, а найменша — для груп “українці в Україні — українці за кордоном”. 
  • Українці в Україні Vs українці за кордоном. Соціальна дистанція між українцями, які мешкають в Україні, і тими, які перебувають за кордоном, невелика: ці групи загалом готові взаємодіяти одна з одною (у питаннях романтичних стосунків і одруження — дещо меншою мірою). Неприязнь цих груп одна до одної також незначна, вони оцінюють одна одну досить нейтрально (водночас обидві групи вважають, що представники протилежної групи схильні їх засуджувати, — українцям за кордоном ця думка більш притаманна). Жорстокість груп одна до одної також незначна, тобто ставлення до іншої групи здебільшого не вороже (хоча обидві групи зазначають, що інколи відчувають задоволення від того, що представника іншої групи ставлять на місце —  серед українців за кордоном ця думка трапляється частіше).
  • Проживали на ТОТ/у зоні бойових дій Vs не мають такого досвіду. Соціальна дистанція між цими групами невелика, однак ті, хто не проживав на ТОТ та/або у зоні бойових дій, дещо більше дистанційовані, ніж ті, хто мають такий досвід. Групи готові взаємодіяти, але люди, які не проживали на ТОТ чи у прифронтових зонах, демонструють трохи меншу готовність (особливо у питанні про небажання мати романтичні стосунки). Неприязнь цих груп одна до одної також незначна: вони оцінюють одна одну досить нейтрально (при цьому обидві групи вважають, що інша група схильна засуджувати їх). Жорстокість до іншої групи також не притаманна опитаним, крім взаємного твердження про задоволення від того, що представника іншої групи ставлять на місце. 
  • ПЦУ та УГКЦ vs УПЦ МП. Між цими групами спостерігається найбільша відстань, однак варто зауважити, що польовий етап дослідження відбувався під час активних обговорень заборони діяльності УПЦ МП, що могло вплинути на результат. Представники ПЦУ та УГКЦ помітно соціально дистанційовані від представників УПЦ МП (тобто менш готові з ними взаємодіяти), а останні декларують краще ставлення до ПЦУ і греко-католиків. Найменше обидві групи готові взаємодіяти у питаннях одруження з представниками протилежної групи. Неприязнь також помітно вища серед ПЦУ й греко-католиків відносно УПЦ МП, ніж серед останніх до парафіян ПЦУ й УГКЦ. Представники ПЦУ і УГКЦ найбільш схильні вважати, що віряни УПЦ МП не заслуговують на довіру. Натомість представники УПЦ МП частіше вважають, що ПЦУ й греко-католики нечесні й байдужі. Жорстокість проявляється дещо менше, однак також досить помітна. Так, обидві групи (ПЦУ + УГКЦ та УПЦ МП) здебільшого згодні, що отримують задоволення від того, що представника іншої групи ставлять на місце.
  • Українськомовні vs російськомовні. Соціальна дистанція між цими групами незначна, тобто вони готові взаємодіяти, однак українськомовні дещо більш дистанційовані щодо російськомовних, а російськомовні досить скептично ставляться до того, щоб заводити дружбу з тими, хто розмовляє переважно українською. Неприязнь також не надто виражена, однак українськомовні дещо гірше оцінюють російськомовних, ніж навпаки. Українськомовні більш схильні вважати російськомовних такими, що не заслуговують на довіру, і зазначати, що вони їм не подобаються. Російськомовні найбільш схильні вважати українськомовних байдужими. Жорстокість не притаманна обом групам, однак українськомовні дещо частіше вороже ставляться до російськомовних. Обидві групи погоджуються, що отримують задоволення від того, що представника іншої групи ставлять на місце.
  • Військові/їхні родичі vs цивільні. Соціальна дистанція між цими групами невелика, однак військові та їхні родини дещо більш дистанційовані щодо цивільних, ніж навпаки. Цивільні найчастіше зазначають, що не хотіли б заводити дружбу з військовими/їхніми родичами. Неприязнь цих груп одна до одної також незначна, однак неприязнь військових та їхніх родин до цивільних трохи вища. Військові та їхні родини найбільш  схильні вважати цивільних злими і зазначати, що вони їм не подобаються. Цивільні частіше говорять, що військовим та їхнім родинам не можна довіряти. Представники обох груп не схильні виявляти жорстокість одне до одного. Військові/їхні родичі частіше  відчувають задоволення від того, коли цивільних ставлять на місце. 

Оцінка перебування в більшості/меншості

У третій частині дослідження ми намагалися з’ясувати, чи вважають себе респонденти частиною більшості або меншості. Для цього ми запропонували опитаним п’ять тверджень: про справедливість мобілізації, про дії влади для запобігання тривалим відключенням енергопостачання, про джерела забезпечення ЗСУ (донати чи держава), про необхідність повернення українців з-за кордону та про підтримку декомунізації. Респонденти спочатку оцінювали, який відсоток українців, на їхню думку, погоджується з кожним твердженням, а потім оцінювали власну згоду з твердженнями. Це дозволило нам проаналізувати суб’єктивне відчуття респондентів щодо того, чи збігаються їхні погляди з домінуючими в суспільстві.

  • Здебільшого респонденти оцінюють свої думки як такі, що збігаються з думкою більшості. Найбільше відчуття консенсусу спостерігаємо в питанні мобілізації — 77,5% респондентів вважають, що багато людей у суспільстві думають так само, як і вони. Щодо всіх інших тверджень кількість респондентів, які відносять себе до більшості, майже однакова — від 64,4 до 68%. 
  • Близько третини респондентів відносять себе до меншості з усіх питань. Найбільший цей показник щодо питання про донати — 35,5% вважають, що їхня думка відрізняється від думки більшості українців. Наближений до цього відсотка результат і щодо інших питань, окрім мобілізації — тут лише 23% відносять себе до меншості.

Це дослідження стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Громадянська мережа ОПОРА несе повну відповідальність за зміст, який може не відображати поглядів АМР США або Уряду Сполучених Штатів Америки