22 жовтня 2024 року Громадянська мережа ОПОРА провела другий громадський саміт “(Ро)зʼєднані: Переосмислення суспільної стійкості в Україні”. Основою обговорення стало спільне дослідження ОПОРИ та Київської школи економіки, присвячене темі поляризації українського суспільства. З ключовими його результатами можна ознайомитися за посиланням. 

Понад 120 учасників саміту — дипломати, представники державної влади, експерти профільних міжнародних і українських громадських організацій та аналітичних центрів — зібралися, щоб ознайомитися з дослідженням та відрефлексувати його у форматі Chatham House. Він передбачає дискусію в закритому форматі з можливістю вільно цитувати слова учасників після події без зазначення їхніх імен. 

Дослідження ОПОРИ не зафіксувало високого рівня поляризації між різними групами, тож ключовими питаннями дискусії стали такі: 1) розколів немає чи ми не там їх шукали: напрямки майбутніх досліджень; 2) які є ризики загострення рівня поляризації та як цьому запобігти; 3) чому виникає враження, що українське суспільство більш розколоте, ніж воно є насправді, та як це коригувати. 

Ми згрупували ключові рекомендації учасників дискусії та нашої команди за 5 тематичними блоками: збереження єдності, стратегічні комунікації, інформаційна безпека, звʼязок з українцями за кордоном і в окупації, повоєнні виклики євроінтеграції. 

Ключові висновки

  • Наразі в українському суспільстві не спостерігається високого рівня поляризації між групами, що мали різний досвід після початку повномасштабного вторгнення. Водночас необхідно відстежувати динаміку рівня поляризації, а також вимірювати її за допомогою різноманітних підходів та методів, особливо після початку повноцінного політичного циклу.
  • Аби запобігти дистанціюванню різних груп українського суспільства, варто створити та підтримувати образ метагрупи — постійно нагадувати, що всі ми перш за все є громадянами України, і це обʼєднує нас попри різні досвіди, соціальні ролі тощо. Запорукою збереження єдності має стати українська ідентичність, інклюзивна до різноманіття поглядів та досвідів, а також постійний діалог та взаємодія між різними соціальними групами.
  • Під час війни зростає запит на відвертий діалог влади з суспільством, а також публічне і проактивне взяття відповідальності конкретними посадовцями чи інституціями за конкретні теми. Особливо важливою є відкрита комунікація про обмежені можливості держави підтримувати вразливі групи населення.
  • За умов появи інформаційних прогалин (якщо суспільно важлива інформація недоступна або не зрозуміла однозначно) зростає ризик поширення дезінформації та інших інформаційних операцій з боку Росії. Для запобігання та протидії їм критично важливим є інформаційний захист, зокрема регулювання соціальних мереж, які досі здебільшого лишаються в сірій зоні українського законодавства.
  • Українці за кордоном та в окупації — це великі (сумарно від 11 до 13 мільйонів людей) категорії громадян, з якими державі найважче зберігати системний звʼязок. Важливим аспектом збереження єдності є проактивна робота з цими двома групами. 
  • В контексті українців за кордоном пріоритетними напрямками є не лише створення профільного міністерства, а й питання соціальної захищеності, справедливого правосуддя, прозорих правил гри та антикорупційних реформ. Зокрема, елементом соціальної політики країни має стати доступне житло для громадян, які втратили своє майно. 
  • Держава має проактивно (наскільки це можливо) забезпечувати безпеку українців, що жили або досі лишаються в окупації. Поки частина території України перебуває під контролем російських військ, важливими є два безпекові вектори: законодавче регулювання та правовий захист постраждалих від російської агресії, а також просвітницька робота держави щодо того, як поводитися в окупації, аби не наражати себе та інших на небезпеку. 
  • Наразі в Україні існує єдність навколо теми європейської інтеграції та членства в НАТО. Втім, однією з точок напруги після завершення війни може стати тема інтеграції в ЄС. На прикладах Грузії та Молдови спостерігаємо високий ризик повоєнного ресентименту щодо євроінтеграції, особливо внаслідок тиску з боку Росії (наприклад тез, що євроінтеграційні процеси можуть стати причиною повторення воєнних дій).

Збереження єдності

Наразі в українському суспільстві не спостерігається високого рівня поляризації між групами, що мали різний досвід після повномасштабного вторгнення. Це пояснюється не тільки високою толерантністю суспільства, а й багатьма іншими факторами, серед яких — відсутність чітких ідеологічних позицій, повʼязаних із регіональними чи соціальними поділами, а також індиферентність, викликана глибокою травмою повномасштабної війни. Водночас ОПОРА підкреслює, що для коректних оцінок реального стану суспільства важливо відстежувати зміни рівня поляризації у часі та застосовувати різні підходи до її вимірювання (враховувати ідеологічну поляризацію, результати інших поведінкових досліджень тощо). Саме це має стати основою для майбутніх досліджень.

Початок повноцінного політичного циклу в майбутньому може призвести до посилення поляризації між різними сегментами суспільства. Цей процес може бути додатково загострений втручанням внутрішніх або зовнішніх акторів, зокрема Російської Федерації, через маніпуляції інформаційним простором та інший вплив на внутрішні політичні й соціальні процеси в Україні. 

Учасники саміту зазначають, що такі втручання базуватимуться на вже наявних вразливостях або суперечливих темах, які можуть стати джерелом міжгрупових конфліктів. Серед таких тем може бути несправедливий розподіл тягаря війни між різними частинами суспільства, зовнішньополітичний вибір тощо. Проактивна комунікація цих тем з боку держави та громадського сектору може запобігти зростанню поляризації між різними групами.

Попри те, що дослідження не зафіксувало глибоких розколів, серед громадян існує відчуття, що всередині суспільства наявні суперечності. На думку частини учасників саміту, зараз суспільство перебуває у стані “самоздійснюваного пророцтва” — уявлення про майбутнє, яке підштовхує до певної моделі поведінки у теперішньому. Тобто якщо ми будемо думати, що розкол є, то він врешті виникне. 

Учасники заходу зазначають, що Російська Федерація докладає зусиль для пошуку і посилення наявних відмінностей у суспільстві. Крім того, будь-які вразливості можуть бути інструменталізовані й внутрішніми акторами. Державним органам та громадському сектору необхідно постійно і послідовно комунікувати, аби не допустити зростання поляризації.

Одним зі способів запобігання дистанціюванню різних груп людей є створення та підтримка образу метагрупи — тобто постійне нагадування, що всі ми перш за все є громадянами України, і це обʼєднує нас попри різні досвіди, соціальні ролі, погляди тощо. Також учасники саміту зазначали, що наразі робота з українською ідентичністю не послідовна. Сьогодні національна ідентичність тісно повʼязана з релігійністю, а релігія відіграє загальну національно-мобілізуючу роль в період війни. Тож участь церкви як інституції залишається важливою, зокрема у питаннях формування цілісної української ідентичності.

Інший спосіб запобігти зростанню рівня поляризації — це діалог та взаємодія між різними групами суспільства. Учасники саміту вказували, що конфліктів та обговорень суперечливих питань не потрібно боятися, адже діалог є основою демократичного устрою та найкращим способом забезпечити взаєморозуміння викликів та поглядів людей з різних суспільних груп. 

ОПОРА зазначає, що спілкування і спільна діяльність дозволять людям із різними досвідами знайти точки дотику, що сприятиме обміну думками та запобігатиме стереотипному мисленню. Важливо, що такий діалог має відбуватися як на вертикальному (суспільство — державні структури), так і на горизонтальному (різні суспільні групи між собою) рівнях. Діалог має включати не лише громадян, які мешкають на підконтрольних уряду України територіях, а й тих, хто перебуває за кордоном і в окупації. 

Практичний вияв такого діалогу, на нашу думку, передбачає формування повноцінних стратегічних комунікацій держави і громадського сектору з суспільством загалом та різними групами зокрема. Також він має передбачати створення платформ для комунікації та спільних обговорень важливих суспільних питань між групами з різними досвідами та викликами. Водночас ці діалоги мають враховувати безпекові виклики для людей, що перебувають на тимчасово окупованих територіях України. 

Серед інших пропозицій учасників саміту були більш прицільна робота зі сферою культури (зокрема обʼєднавчою роллю національних свят), формування культури поваги до військовослужбовців, ветеранів та вшанування памʼяті загиблих.

Стратегічні комунікації: проактивне лідерство і чесна розмова 

Посилення деструктивних тенденцій у взаємодії різних груп громадян через дезінформаційні й інші гібридні кампанії ворога, є значною загрозою для суспільної згуртованості. Наразі рівень довіри до владних інституцій в Україні знижується, тому проактивний діалог влади та суспільства разом із комунікацією на сенситивні теми важливі для збереження національної єдності й інформаційної безпеки України.

Учасники саміту відзначають знижену спроможність українського суспільства мислити критично через виснаженість. Війна загострює відчуття несправедливості, тому зростає запит на відвертість і двосторонній діалог влади з суспільством. Держава має взяти на себе відповідальність за комунікацію на дражливі теми для суспільства загалом та окремих його груп (військовослужбовці, ВПО, українці за кордоном тощо). Серед найскладніших питань, які потребують проактивного лідерства з боку влади, є ціна перемоги, боротьба з корупцією, мобілізація та демобілізація, повернення українців з-за кордону, реінтеграція ветеранів, підвищення податків, проведення реформ тощо. 

Учасники також звертають увагу, що різновидом стратегічної комунікації з боку інституцій влади може бути проактивна позиція та публічне взяття відповідальності посадовцями чи інституціями за конкретні теми розвитку і розвʼязання проблем. Зважаючи на обмежені ресурси в умовах війни, держава повинна чесно комунікувати про обсяги й терміни підтримки, яку вона готова надавати різним групам населення, не формуючи завищених очікувань. У протилежному випадку виникає недовіра до державних інституцій, що посилює ризик внутрішніх конфліктів.

Українці вміють створювати неформальні паралельні інститути, які підсилюють державу. Громадські організації можуть бути залучені у розв'язання певних проблем чи конфліктів у суспільстві, напрацювання законодавчих змін, комунікаційних стратегій чи необхідних обговорень, але водночас третій сектор не здатний замінити державу і також потребує готовності влади до діалогу. Водночас як вказували учасники попереднього саміту, громадянське суспільство може зосередитися на підтримці держави й за допомогою прямої роботи в органах влади — наразі Україна гостро потребує кваліфікованих кадрів в усіх сферах державного управління.

Українців обʼєднують безпека, запит на соціальні стандарти та реформи, бажання справедливості та антикорупція. Ці теми можуть бути використані для вирішення нинішніх та недопущення майбутніх конфліктів, а також для зміцнення суспільної стійкості.

Інформаційна безпека, або Як зберегти субʼєктність в інформаційному просторі

Серед причин того, чому конфлікти між різними соціальними групами можуть здаватися глибшими, гострішими й масовішими, ніж вони є насправді, учасники обговорення часто називали формування інформаційних бульбашок у соцмережах. Саме ці платформи є основним джерелом новин для більшості українців, тож якщо алгоритми частіше показують вам у стрічці якусь тему чи думку, може складатися хибне враження, що вона більш популярна, ніж у реальності. 

Учасники обговорення не фокусувалися на цій проблемі й не озвучували рекомендацій про те, як запобігти посиленню когнітивних викривлень та інформаційної закритості різних груп суспільства через соціальні мережі. Однак хочемо наголосити, що це питання  є важливим елементом регулювання інформаційного простору в Європейському Союзі. Так, Стаття 27 Акту про цифрові послуги (Digital Service Act, основного регуляторного інструменту ЄС щодо діяльності онлайн-платформ) вимагає забезпечення прозорості алгоритмів показу контенту соціальних мереж. Для цього онлайн-платформи мають зрозуміло й доступно розкривати ключові критерії, за якими їхні алгоритми видають контент у стрічки користувачів, та обґрунтовувати, чому ці критерії саме такі. Виконання цих вимог має збільшити субʼєктність користувача і надати йому/їй реальні інструменти для впливу на те, як виглядає його/її персональна стрічка. Одним із ключових запобіжників поляризації українського суспільства має стати гармонізація українського законодавства з європейським у сфері регулювання соціальних мереж, які досі лишаються в сірій зоні нашого законодавства. 

Особливо активно учасники обговорювали регулювання соціальних мереж у контексті захисту інформаційного простору від російських впливів. Зокрема, йшлося про Telegram, де найчастіше отримують новини більш ніж 70% українців. Найбільш сприятливими для росіян є ті майданчики, де правил або немає, або вони здатні їх контролювати (питання про те, чи підпадає Telegram лише під одну з цих двох категорій, лишається відкритим). Саме в Telegram  ворог може чинити інформаційні впливи серед більшості населення України та експлуатувати наші вразливості — ескалювати наявні конфлікти, наголошувати на проблемах суспільства, влади чи впроваджуваних політик. У Telegram ворог лишається практично нічим не обмежений, на відміну від, наприклад, YouTube чи Facebook — платформ, що активно борються з ботами, дезінформацією і мовою ворожнечі та намагаються блокувати чи бодай обмежувати діяльність іноземних агентів впливу. Telegram натомість фактично відіграє функцію точки входу росіян в український інформаційний простір, чим збільшує загрозу формування розколів у майбутньому.

Хоча серед учасників спостерігався консенсус щодо небезпеки Telegram як такої, довкола теми протидії їй солідарності виявилося менше. Найбільш дискусійним лишається питання заборони Telegram. Частина учасників наголошували на необхідності якщо не заборонити, то хоча б обмежити діяльність цієї платформи в Україні. Водночас переважала думка, що Telegram — це ретранслятор загроз, а не їхнє джерело. Варто згадати, що Telegram  набрав популярності в Україні після блокування російських “Вконтактє” та “Одноклассніків”. Тож інформаційна політика в сфері соціальних мереж мусить бути спрямована не лише на заборону певної вразливої платформи, а й на запобігання появи нових “телеграмів” у майбутньому. ОПОРА наголошує, що український законодавець мусить передбачити чіткий механізм взаємодії онлайн-платформ із державою. За умов, коли обмеження чи блокування є необхідними й доцільними, українське законодавство має передбачати чіткий універсальний механізм впровадження таких санкцій: підстави, критерії, уповноважений на прийняття рішення орган, умови зняття обмежень тощо. 

Далекі близькі: як зберегти  зв'язок з українцями за кордоном та в окупації

Нині за кордоном і на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України перебуває орієнтовно від 11 до 13 мільйонів людей. За різними даними, з 2022 року за кордон виїхало 5-7 мільйонів громадян України. Згідно з інформацією українського уряду, станом на червень 2024 року на ТОТ проживало ще 6 мільйонів громадян нашої держави, з яких 1,5 мільйона — це діти. Робота з цими двома групами також є одним із першочергових викликів для держави. 

За два з половиною роки від початку повномасштабної війни значна частина українців адаптувалася до життя в нових країнах. Наприклад, у 2023 році 71% переселенців з України в Польщі утримували себе самостійно. Лише в цій країні українці вже виробили близько 1% ВВП, що вдвічі більше, ніж Польща витратила на їх підтримку (за даними Kiel Institute, з початку повномасштабного вторгнення до 31 серпня 2024 року Польща витратила на українських біженців мінімум 26,49 млрд євро). 

Держава має системно підходити до роботи з закордонними українцями, не обмежуючись лише новим профільним міністерством. Українців, які облаштували своє життя на новому місці, можна повернути в Україну лише за умови, якщо їм гарантувати безпеку. Йдеться не лише про фізичну безпеку, а й про соціальну захищеність, справедливе правосуддя, прозорі правила гри та антикорупційні реформи тощо. Важливим елементом соціальної політики країни має стати доступне житло для громадян, які втратили своє майно. 

В Україні зменшується кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО). За даними Міністерства соціальної політики, станом на 22 жовтня 2024 року кількість ВПО в Україні становить 4,6 мільйона. Раніше, на початку 2023 року, їх кількість перевищувала 5 мільйоні. На думку учасників саміту, це може бути пов'язано з тим, що частина ВПО повертаються на ТОТ та прифронтові міста через соціально-економічні труднощі (неможливість знайти роботу, проблеми з житлом тощо) на новому місці.

Водночас люди повертаються на ТОТ і через необхідність залагодити власні справи (продати майно, возз'єднатися з родиною тощо). Тоді вони можуть опинитися в полі зору окупаційної влади як потенційні “українські агенти”, що збільшує ймовірність арешту та застосування насильства до них. Україна має зробити все можливе, щоб подбати про безпеку своїх громадян, які повертаються на ТОТ. Для них потрібно розробити чіткі безпекові інструкції та правила поведінки, аби вони могли зберегти своє життя та здоров'я в окупації. 

Також Україна має виробити чіткі та прозорі безпекові політики для українців, які постійно мешкають в окупації: як поводитися під час організованих Росією незаконних виборів і референдумів; що робити, коли окупаційна “влада” відбирає майно та змушує брати російський паспорт тощо. Україна має донести: для неї є пріоритетом, щоб її громадяни вижили та дочекалися звільнення. 

Водночас питання безпеки для українців, переміщених з ТОТ, насамперед полягає у забезпеченні базових потреб, зокрема житлових. Це має підштовхнути державу, з одного боку, шукати додаткові ресурси на підтримку ВПО, а з іншого — відверто говорити про фінансову підтримку цих людей, щоб вони розуміли, скільки у них є часу, аби облаштуватися на новому місці й далі жити без фінансової допомоги. 

Головним напрямком національної політики щодо українців на ТОТ має стати чітка системна комунікація. Мешканці цих регіонів мають розуміти, що держава розуміє ситуацію, в якій вони опинилися, та готова надавати їм усю можливу підтримку. 

Також інформаційна політика щодо ТОТ має обов'язково враховувати, що люди в окупації майже не мають доступу до об'єктивної інформації. У таких умовах важливо, щоб влада країни говорила єдиним голосом і не допускала різнотлумачень, коли один посадовець рекомендує брати російські паспорти, щоб вижити в умовах тотального тиску, а інший каже, що цього робити не потрібно.

Ворожа пропаганда системно посилює страхи місцевого населення й наполягає, що Україна вважає жителів ТОТ зрадниками й у випадку звільнення окупованих територій увʼязнить усіх їхніх мешканців. Натомість Україна повинна активно комунікувати з мешканцями ТОТ про те, що життя в окупації не є злочином і ніяким чином каратися не буде. 

При цьому необхідне законодавче регулювання, яке не дозволятиме двояких трактувань щодо людей, які залишилися на ТОТ, та враховуватиме ситуацію повномасштабного вторгнення. Правозахисники наголошують, що визначення колабораціонізму в Кримінальному кодексі України сформульоване нечітко, а суди не вивчають і не враховують мотиви звинувачених у цьому злочині. У результаті під вартою опиняються люди, які співпрацювали з окупантами не через проросійські погляди, а через необхідність вижити.

Врешті, для поляризації українців російська пропаганда може використовувати й проблеми, що виникають у процесі інтеграції ВПО в нових громадах. Мета РФ проста — щоб у громадян, що виїхали з ТОТ, не залишилося інших варіантів, крім як повернутися в окупацію. Саме тому важливо, щоб приймаючі громади відчували важливість своєї допомоги та не сприймали ВПО як чужинців. Основним механізмом для уникнення розколу між цими групами має стати налагодження діалогу.

Повоєнні виклики проєвропейського курсу

Учасники заходу підкреслюють, що наразі в Україні існує єдність навколо теми європейської інтеграції та членства в НАТО. Згідно з результатами опитування Центру Разумкова, проведеного у вересні 2024 року, понад 80% українців підтримують вступ України до ЄС та НАТО. Наразі Україна перебуває в унікальному становищі, коли під час повномасштабної війни реалізуються євроінтеграційні реформи та в цілому зберігаються демократичні принципи управління державою.

Експерти відзначають, що дотримання проєвропейського курсу та збереження демократичного устрою — це складна й кропітка робота, яка потребуватиме зусиль від держави та суспільства. Настрої суспільства після завершення війни можуть змінитися: травмоване суспільство, ймовірно, буде менш схильне підтримувати проєвропейський курс через страх нової війни з Росією.

Цю тезу підтверджує й те, що зараз Росія переконує окремі суспільства Східної Європи в тому, що західний вибір буде мати для них надто високу ціну — не прибутки бізнесу, а людські життя, втрачені у збройних конфліктах. Приклад Грузії, влада якої відійшла від проєвропейського курсу, демонструє, що суспільство, яке пережило війну, найбільше боїться її повторення. Наразі влада Грузії намагається повернути свою зовнішню політику в бік РФ, запевняючи громадян, що нової війни з Росією не буде, але натомість є надія на повернення окупованих територій.

Іншим прикладом може бути Молдова, де нещодавно відбувся  конституційний референдум щодо закріплення в Конституції незворотності вступу країни в ЄС. Попри очікування, що принаймні 60% виборців проголосують “за”, голосування відбулося із мінімальною перевагою та поставило під загрозу європейський шлях країни. Такий непереконливий результат може спровокувати політичні конфлікти всередині суспільства. 

Затяжна війна негативно впливає на рівень достатку більшості громадян, що може призвести до зростання популізму та прагнення до простих і швидких рішень. Експерти припускають, що після завершення війни й відновлення активних політичних процесів в Україні можуть з'явитися популістичні партії, які маніпулюватимуть емоціями й закликатимуть відмовитися від вступу в ЄС і НАТО, щоб не допустити нової війни з Росією. Враховуючи складність процесу європейської інтеграції та високий поріг входу на європейський ринок для українського бізнесу, Україна має готуватися до цієї загрози вже зараз, пояснюючи суспільству довгострокові переваги членства в Європейському Союзі. Це також має стосуватися і вступу України в НАТО, як єдиної абсолютної гарантії безпеки та стабільності в регіоні.