Нотатки з Форуму «Україна-Польща», що відбувся у Львові 15-16 грудня. 

Напевне, немає кращого часу для дискусії про нову сторінку у відносинах України та Польщі, як після рішення Європейського Союзу почати переговори про членство України, а також зміни влади у Польщі. 

Польща не лише може поділитися з Україною досвідом власного шляху вступу до ЄС, а й бути добрим союзником, драйвером, ментором, адвокатом чи локомотивом для нашої країни в найближче десятиліття. Але чи настане у двосторонніх відносинах між Україною та Польщею новий етап — питання відкрите. 

15-16 грудня у Львові відбувся вже 15-й Форум «Україна-Польща». Його незмінні організатори — Фонд Стефана Баторія (Варшава) і Міжнародний фонд «Відродження» (Київ) — зібрали понад 40 представників експертного середовища з Польщі та України.

Серед учасників дискусії були заступник міністра економіки України Тарас Качка, міністр оборони України у 2019-2020 роках Андрій Загороднюк, міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Павло Клімкін, заступник міністра фінансів Польщі у 1991-1994 роках Стефан Кавалец, заступник міністра економіки Польщі у 2001-2003 та 2005 роках Яцек Пєхота, представник уряду та посол Польщі в ЄС у 1996-2001 роках Ян Трущинський і посол Польщі в Україні у 2001-2005 роках Марек Зюлковський.

Відвідав форум і представник Громадянської мережі ОПОРА Тарас Радь. Його нотатки з доповідей та дискусій наводимо нижче. 

Польща після парламентських виборів

Учасники вступного обговорення пояснили, що означають політичні зміни у Польщі за підсумками парламентських виборів 15 жовтня 2023 року, та окреслили поточний стан польської економіки. Також ішлося про можливе ставлення нового уряду Дональда Туска до ЄС і перспектив його розширення, зокрема за рахунок України, а також економічну політику нового уряду — перш за все, на тлі зернової й торгівельної криз у двосторонніх відносинах.

  • Зміна партій при владі матиме значний вплив на внутрішньо- і зовнішньополітичну ситуацію в Польщі, а також її співпрацю з Європейським Союзом та Україною.
  • Вибори були історичними для Польщі не лише через найвищу явку (74%), зокрема завдяки двом десяткам мобілізаційних кампаній із закликами до молоді прийти проголосувати, а й ентузіазм органів місцевого самоврядування щодо виборів.
  • Нова строката коаліція об’єднаної опозиції та уряд Дональда Туска — не прогресивні, а ліберально-консервативні, тому очікувати від них радикальних змін не варто.
  • Поточний склад нового уряду, ймовірно, буде недовготривалим і зазнає ротацій вже після пів року або першого року роботи, оскільки частина міністрів може піти працювати до інституцій ЄС, а декого, ймовірно, замінять унаслідок внутрішньокоаліційних дискусій.
  • Економічна ситуація в Польщі лишається складною, тому уряд Туска фокусуватиметься на внутрішній політиці.
  • Імовірно, польські політики й надалі час від часу використовуватимуть відносини з Україною у міжпартійній конкуренції — перш за все, це робитиме «Право і справедливість», яка має велику опозиційну фракцію у Сеймі (190 послів) та президента Анджея Дуду, який залишатиметься лояльним до «ПіС».
  • Попри давні добрі відносини Дональда Туска з політиками у Брюсселі, Берліні та Франції, новий уряд буде концентруватися на національних інтересах, однак не до кінця зрозуміло, який саме зміст новий уряд вкладатиме у національні інтереси.
  • За нового політичного керівництва Польща може виконувати для України ту роль, яку Німеччина виконувала для Польщі в процесі інтеграції до ЄС, але не відомо, в який спосіб вона буде це робити.
  • Польща може стати драйвером української політики ЄС і всієї східної політики Європейського Союзу, адже польсько-український кордон є зовнішнім кордоном ЄС.
  • Україна буде пріоритетом для Польщі, але Варшава розчарує тих, хто очікує швидких та простих рішень.
Україна після двох років повномасштабної війни

Наступне обговорення було спробою окреслити безпекові й економічні реалії України на другому році повномасштабної війни, спрогнозувати перебіг воєнних дій, стан державного бюджету й розвитку економіки України, а також визначити ключові потреби в підтримці від західних партнерів — США, ЄС та Польщі.

  • У російсько-українській війні буде лище один переможець, і ним має стати України. Альтернативи немає — це необхідна умова виживання держави та української нації.
  • Переговори з Росією не можливі. Не існує сценарію перемоги України, який можна реалізувати за допомогою переговорів, оскільки для Росії вони є паузою для поновлення активної війни. Західні партнери вважають переговори варіантом виходу з війни, якщо попередній план не дав результату, а Україні йдеться про безальтернативну війну за виживання.
  • Україна може перемогти у війні лише в асиметричний спосіб (на зразок нейтралізації російського флоту в Чорному морі), тобто якісними технологічними рішеннями, оскільки за кількісними показниками Росія переможе за будь-яких умов. Україна вже знищила 90% російської армії довоєнного періоду, що було би катастрофою для будь-якої іншої країни, але Росія може запропонувати ще не одну таку армію.
  • Військовий та економічний потенціал США, ЄС і НАТО безапеляційно більший за потенціал Росії, але існує невизначеність щодо західної підтримки України.
  • Росія перейшла на рейки воєнної економіки совєцького зразка, а Україні потрібно мобілізувати економічні потужності за допомогою новітніх технологій і лібералізованих умов фінансування військових розробок та стартапів.
  • Рівень економіки України після початку повномасштабного вторгнення знизився на 25% порівняно з її потенціалом станом на 2021 рік — ВВП України у 2023 році становить 75% ВВП станом на 2021 рік.
  • Два роки поспіль Україна має два паралельні бюджети — умовно «внутрішній», основні кошти якого скеровують на військові потреби, і «зовнішній», який наповнюється за рахунок західної допомоги для фінансування соціальної сфери. Міжнародні партнери відчувають невизначеність щодо горизонту планування після 2024 року, коли закінчується термін дії багатьох програм підтримки України.
  • Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США у 2024 році є загрозою для військової й фінансової підтримки України, а також майбутнього НАТО.
  • Ймовірність того, що під час саміту НАТО у липні 2024 року Україна отримає запрошення до Альянсу, дуже невелика. Основною проблемою є позиція Джо Байдена, який неправильно трактує статтю 5 Статуту НАТО — у випадку попередніх військових конфліктів її розглядали по-іншому.
  • Протистояння між Володимиром Зеленським і Валерієм Залужним надміру роздуте в медіа. Це непоодинокий приклад розбіжностей у баченнях політичного та військового керівництва країни.
  • Блокування кордону з Україною спричинило мільярдні економічні втрати, особливо в умовах безальтернативності каналів експорту української продукції, призвело до розриву економічних ланцюгів, а також завдало удару по виробниках товарів із високою доданою вартістю (меблі, кабелі тощо).
  • З-поміж 4,7 млн українців, які після 24 лютого 2022 року виїхали за кордон, лише близько 1 млн повернуться до України. Якщо для України це суттєва втрата робочої сили, то для країн ЄС це можливість вирішити тривалу демографічну кризу — скажімо, Польщі щорічно потрібно близько 700 тис. нових робітників.
  • Наявна програма підтримки українських біженців у ЄС закінчиться у березні 2025 року, і її не можна буде продовжити, тому потрібно вже зараз шукати нових рішень. Не відомо, чи зробить ЄС уніфікованими умови перебування українських біженців і як зміниться політика країн-членів ЄС у ставленні до них.
Подальша перспектива інтеграції України в ЄС після рішення про початок переговорів

Третє обговорення стосувалося рішення саміту Європейської Ради почати переговори про членство України в ЄС. Календар європейської інтеграції України передбачає, що в січні 2024 року почнеться скринінг виконання вимог щодо членства та прийняття нормативних документів, а вже навесні — формування переговорної рамки. У червні відбудуться вибори до Європейського парламенту та формування нової Європейської комісії. Є сподівання, що оновлений склад парламенту і комісії збережуть оптимістичні щодо членства України в ЄС настрої. 

Друга половина 2024 року прогнозовано буде проблемною, оскільки в Євросоюзі головуватиме Угорщина. Тоді Україна матиме час на виконання «домашньої роботи». Втім, уже в першому півріччі 2025 року, під час головування в ЄС Польщі, варто буде відновити активну переговорну роботу.

Учасники форуму погодилися, що Україна має вступити до Європейського Союзу радикально швидко, зробивши своєрідний цивілізаційний стрибок, схожий на польську «шокову терапію». Так  можна буде уникнути помилок країн Західних Балкан, де настрої політикуму та суспільств щодо членства в ЄС нині значно песимістичніші, ніж в Україні. 

Водночас існують суттєві розходження між надміру оптимістичними прогнозами українського уряду щодо завершення підготовчої роботи протягом 2 наступних років і значно скептичнішою оцінкою європейських партнерів, зокрема польських, які роблять прогнози, беручи до уваги праґматичні міркування. У поточному бюджеті ЄС до 2028 року не передбачено жодних коштів на його розширення. Тому про членство України варто говорити вже в рамках наступного бюджету ЄС — після 2028 року. Також представники українського уряду звернули увагу, що за останнє десятиліття акцент ЄС у політиці розширення змістився з принципів та цінностей у бік бюджету та фінансів через позицію основних донорів ЄС — Німеччини та Франції.

  • Україна не може погоджуватися на жоден альтернативний (сурогатний) варіант членства в Європейському Союзі протягом перехідного періоду, як це раніше пропонувала Франція — формальне, а не повноцінне членство країн наступної хвилі розширення спільноти.
  • Україна має включитися в давно назріле реформування ЄС, яке має відбуватися паралельно з процесом інтеграції України.
  • Україна не може бути противником політики розширення Європейського Союзу.
  • Україна повинна гармонізувати національне законодавство з вимогами ЄС (близько 50 тисяч нормативних актів) незалежно від того, як просуватимуться переговори з ЄС та його країнами-членами, зокрема Польщею.
  • Шлях України до Європейського Союзу матиме для України дисциплінарний ефект і призведе до вимушеної стандартизації правового, політичного й інституційного поля.
  • Однією з можливостей на шляху членства України в ЄС є пришвидшена практична секторальна інтеграція в енергетиці, логістиці, сільському господарстві, безпеці тощо. 
  • Серйозною перешкодою на шляху євроінтеграції України є ветування рішень ЄС Орбаном, але це, перш за все, проблема самого Європейського союзу та потреби його реформування; країнам-членам ЄС необхідно випрацювати єдиний механізм подолання вето потенційного «колективного Орбана» в майбутньому з метою руйнування єдності спільноти, над чим постійно працює Росія.
Інтеграція України до ЄС неможлива без нормалізації відносин із Польщею

Врешті, учасники форуму шукали шляхів виходу з зернової і транспортної криз, а також мінімізації політичної конфронтації за умов економічної конкуренції України й Польщі між собою та в умовах єдиного європейського ринку.

  • Блокування польськими перевізниками та фермерами кордону з Україною є помилковим та катастрофічним рішенням не лише для двосторонніх відносин, а й з погляду можливості стратегічного союзу України та Польщі в ЄС (в умовах блокади Росією авіаперевезень та суттєвого обмеження морських портів України, які неспівмірно більші за спроможності портів Польщі та Румунії). 
  • Українсько-польський кордон як східний кордон ЄС має стратегічне значення і має бути розблокований паралельно з напрацюванням рішення, яке унеможливить у майбутнього використання блокування як інструмента в питаннях недобросовісної економічної конкуренції.
  • Структури аграрних ринків України та Польщі суттєво відрізняються. Потрібно знайти ексклюзивне рішення для українського аграрного сектора в єдиному європейському ринку — можливо, навіть у форматі ексклаву, коли в обмін на преференції для України в інших економічних секторах імпорт українського зерна до ЄС буде обмежений (запровадження квот).
  • Польські перевізники завжди дискримінували українських, змушуючи польський уряд встановлювати симетричні квоти на кількість українських вантажівок на в’їзд до Польщі на рівні 160 тисяч на рік. Для Білорусі цей показник становив 200 тис., для Росії — 260 тис. При цьому 20% українського ринку транспортних перевезень займають польські перевізники.
  • Без напрацювання спільних правил здорової економічної конкуренції між Україною та Польщею зернова і транспортна криза можуть повторитися в інших сферах — наприклад, залізничних перевезень, ринку праці, поштових послуг, банківських послуг, енергетичного ринку, зеленої трансформації тощо.
  • Структура економік України та Польщі відрізняються: якщо найбільш конкурентноспроможними галузями Польщі після вступу до ЄС є сільське господарство, логістика, IT й фармацевтика, то для України це сільське господарство (зернові, м’ясо птиці, молочарство та свинарство), металургія, ядерна енергетика й IT (цифрові рішення), які потребуватимуть кардинального регулювання і стандартизації. Крім того, український ринок переважно сировинний зі слабкою переробною складовою.
  • Україна не зможе успішно просуватись на шляху до членства в ЄС не вирішивши проблеми двосторонніх відносин з Польщею; наразі Польщу не можна назвати адвокатом України в ЄС, проте є упевненість у тому, що за часів уряду Дональда Туска вона може та повинна знову стати ним.
  • Польща повинна стати локомотивом для України на її євроінтеграційному шляху, яким свого часу була для Польщі Німеччина, стимулюючи Варшаву виконувати «домашню роботу». Це національний інтерес самої Польщі, яка знову стати глобальним гравцем — так, як це намагається робити Україна.
  • Польща могла б спробувати адаптувати формат Веймарського трикутника — об’єднання Німеччини, Франції та Польщі — шляхом залучення до нього України; водночас залишатиметься постійна проблема ймовірного блокування союзу Варшави і Берліна з боку «Права і справедливості».
  • Слід розглянути можливість оновлення, а краще — розробки нового двостороннього договору між Польщею й Україною на зразок договору між Німеччиною та Францією.
  • Потрібно відновити роботу міжурядової економічної комісії України та Польщі, яка протягом останніх 8 років практично не працювала (провела лише 3 засідання).
  • Сподівання українського бізнесу на співпрацю з польським з метою спільного продажу продукції на ринки третіх країн не виправдалися. Натомість українські підприємці стикнулися з протекціоністськими очікуваннями польських.
  • Україна й Польща нового уряду Туска мають серйозний потенціал співпраці на міждержавному рівні, але варто також залучати експертні середовища, громадянські суспільства та політичні естеблішменти обох держав.
  • Спершу необхідна перемога у війні, а тоді — відбудова України (якщо вдаватися до історичних аналогій, то спершу потрібен «план Рузвельта», а тоді — «план Маршала», який у випадку з Україною, можливо, стане «планом Туска»).

Якщо резюмувати, то польська та українська сторони мають навчитися слухати й чути одне одного, напрацьовувати спільні правила гри на базі єдиної європейської політики (на основі чотирьох свобод — вільного руху людей, капіталу, товарів і послуг) як у двосторонніх відносинах, так і в об’єднанні зусиль для інтеграції України до ЄС, що є безперечним інтересом самої Польщі. Економічна конкуренція між Україною і Польщею не повинна переростати в політичну конфронтацію. Успіх шляху України до Європейського Союзу нерозривно пов’язаний із відновленням стратегічного партнерства з Польщею, адже випрацювана ефективна модель двосторонньої українсько-польської співпраці матиме великий вплив на зміни в самому Європейському Союзі.